Ікання

І́кання (рос. и́канье) — назва системи вокалізму складів, що передують наголошеним, у деяких говірках російської мови, при якій в першому складі перед наголошеним голосні, відповідні наголошеним голосним неверхнього підйому [e], [o], [a] та наголошеному голосному переднього ряду верхнього підйому [i] збігаються в звуці [і],^[1] якщо перебувають в позиції після м'якого приголосного (лес, лис — [л'іса]; нёс — [н'ісу]; пять — [п'ітак]).^[2]

Не плутати з Ікавізмом — явищем української мови.

Ця стаття про лінгвістичний термін. Про медичний див. Гикавка.

Ікання характерне для говірок, в яких присутнє акання, особливо для середньоросійських.^[3] У російську літературну мову ікання стало проникати з кінця XIX століття, поступово витісняючи єкання і окання^[3] (в широкому сенсі — як розрізнення щонайменше деяких ненаголошених голосних неверхнього підйому, в тому числі і після м'яких приголосних), і наразі є орфоепічною нормою російської літературної мови поряд з припустимим єканням.^[2]

Примітки

1. Ахманова О. С. Иканье // Словарь лингвистических терминов. — Изд. 4-е, стереотипное. — М.: КомКнига, 2007. — 576 с. — 2500 экз. — ISBN 978-5-484-00932-9
2. Шкільний діалектологічний атлас «Язык русской деревни» [Архівовано 21 грудня 2011 у Wayback Machine.]
3. Иканье^{[недоступне посилання з лютого 2019]} // Российский гуманитарный энциклопедический словарь.

Посилання

• Ікання [Архівовано 4 травня 2021 у Wayback Machine.] // Українська мала енциклопедія : 16 кн. : у 8 т. / проф. Є. Онацький. — Накладом Адміністратури УАПЦ в Аргентині. — Буенос-Айрес, 1959. — Т. 2, кн. 4 : Літери Ж — Й. — С. 529. — 1000 екз.