Іванченко Євтихій Якович

Іванченко Євтихій Якович (22 серпня 1895, с. Новоіванківка, нині Новомиколаївський район, Запорізька область — 11 лютого 1980, м. Харків) — науковець, гірничий інженер-механік, завідувач кафедри гірничої електротехніки у Харківському гірничому інституті (до 1973), депутат Українських Установчих Зборів (1918).

У Вікіпедії є статті про інших людей із таким прізвищем: Іванченко.

Євтихій Якович Іванченко
Народився	22 серпня 1895(1895-08-22) с. Новоіванківка, Запорізька область, Російська імперія
Помер	11 лютого 1980(1980-02-11) (84 роки) м. Харків, УРСР
Країна	→  СРСР
Національність	українець
Діяльність	гірничий інженер
Alma mater	НТУ ДП
Галузь	електротехніка
Заклад	Харківський національний університет радіоелектроніки
Посада	професор, завідувач кафедри гірничої електротехніки у Харківський гірничий інститут (до 1973)
Вчене звання	професор
Науковий ступінь	доктор технічних наук
Науковий керівник	Динник О. М. Федоров М. М.
Відомі учні	Огороднейчук І. П.
Аспіранти, докторанти	Огороднейчук Іван Пилипович[1] Alexander Volkovd[1] Valentin Sviridovd[1] N V Khudobind[1] Zinoviy Mikhailetskiyd[1] Valeriy Salygin (Salyga)d[1] Oleg Rudenkod[1] Wil Krasavind[1] Boris Kobiakovd[1] Vladimir Byrkad[1] Tatyana Galchund[1] Nikolay Biland[1] Yevgeniy Shtepad[1] Anatoliy Chibrikovd[1] Vasiliy Khomenkod[1] Anatoliy Tiutiunnikd[1] Viacheslav Sokhind[1] Vadim Salygad[1] Oleg Savind[1] Anatoliy Gnatiukd[1] Vladislav Domrind[1] Yuriy Yevtukhovd[1] Vadim Ivanitskiyd[1] Viacheslav Kamenevd[1] Alexandra Kotliarovad[1] Vitaliy Luzganovd[1] Boris Kurovd[1] Nikolay Shmachkovd[1]
Нагороди	Знак «Шахтарська доблесть» II ступеня

Біографія

Євтихій Іванченко народився 22 серпня 1895, у селі Новоіванківка, нині Новомиколаївський район, Запорізька область^[2].

У 1909—1913 Євтихій Іванченко навчався в Запорізькому ремісничому училищі.

У 1915—1918 брав участь у воєнних діях^[2][3].

У 1920—1923 навчався у Дніпропетровському робітфаку^[4].

1923—1928 навчання у Дніпропетровському гірничому інституті на електротехнічному відділенні. У 1928 році він закінчив Дніпропетровський гірничий інститут. У тому ж році за рекомендацією декана гірничо-заводського факультету проф. О. М. Динника залишився для викладацької і наукової роботи на кафедрі прикладної механіки, яку і очолив у 1943 році^[2].

За великий внесок у розвиток гірничодобувної промисловості у 1935 році йому було присвоєно науковий ступінь кандидата технічних наук і вчене звання доцента без захисту дисертаційної роботи. Потім була війна, евакуація Дніпропетровського гірничого інституту у Свердловськ та Караганду. Після визволення Дніпропетровська у жовтні 1943 року, повернення інституту до рідного міста.

У 1943—1950 завідувач кафедри прикладної механіки. У 1946 році він успішно захистив докторську дисертацію і отримав науковий ступінь доктора технічних наук і звання професора у 1948 році^[2].

Від 1950 очолював кафедру гірничої електромеханіки у Київському політехнічному інституті^[2].

У 1953 році професор Іванченко пройшов за конкурсом на завідування кафедрою гірничої електротехніки у Харківський гірничий інститут. Він виступив з ініціативою створення нової спеціальності — «Автоматизація виробничих процесів у гірничій промисловості»^[5]. Відкриття цієї спеціальності спричинило появу абсолютно нових тоді дисциплін для вузу гірничого профілю: електроніка, радіотехніка, теорія автоматичного регулювання та інших.

7 липня 1958 року кафедра гірничої електротехніки була перепрофільована у кафедру гірничої автоматики і телемеханіки^[6], завідувачем якої було призначено Євтихія Іванченка.

З 1966 по 1973 рік він працював на посаді завідувача кафедри автоматики і телемеханіки Харківського інституту радіоелектроніки, після чого до останніх днів свого життя залишався професором-консультантом.

Наукова робота

Діяльність Євтихія Іванченка як керівника науково-дослідних робіт надала нового імпульсу напрямку роботи з питань автоматизації виробничих процесів^[7]. За перші три роки роботи у Харківському гірничому інституті (1954—1957) обсяг госпдоговірних тематик виріс до 3,5 мільйона карбованців. За його ініціативою Міністерство вугільної промисловості УРСР організувало кілька науково-дослідних лабораторій, що значно підвищило якість навчального процесу.

Євтихій Іванченко є засновником наукової школи автоматизації виробничих процесів у Харківському гірничому інституті. Продовжив і розвинув запропоновану М. М. Федоровим теорію гармонійного підйому, механічну теорію рудничних машин. Розробив і впровадив систему управління неврівноваженим підйомом. Ґрунтуючись на дослідженнях М. М. Федорова в галузі рудникової вентиляції, запропонував систему дистанційного управління пасивними регулюючими пристроями системи провітрювання шахт. Досліджував газодинамічні процеси в атмосфері цехів компресорних станцій. Проводив наукові дослідження з теорії механізмів і машин, розробки схем і засобів автоматизації, телемеханізації виробничих процесів, зв'язку на вугільних шахтах, міцності скипів підйому, шахтних піднімальних машин^[8].

Творчий доробок

Євтихій Іванченко є автором низки статей, книг та монографій:

• Іванченко Є. Я. Електричне спорядження металургійних заводів. — Харків, Дніпропетровськ: Держтехвидав України, 1931. — Ч. 1: Електричні повідні. — 1931. — 215 с.^[9]
• Іванченко Є. Я. Теорія механізмів і машин. — Київ: Держтехвидав України, 1950. — 312 с.^[10][11]
• Иванченко Е. Я. Общие вопросы машиностроения. — Днепропетровск, 1937. — 56 с.^[12]
• Иванченко Е. Я. Физико-механические основы смазки. — Днепропетровск, 1941. — 50 с.^[13]
• Иванченко Е. Я. К вопросу проверки действия тормозов шахтных подъемных машин // Днепропетровский горный институт. — Днепропетровск, 1940. — с. 160—164^[14]

Нагороди

• орден Трудового Червоного Прапора (за підготовку кадрів) (1948)
• орден Трудового Червоного Прапора (за вислугу років) (1949)
• медаль «За доблесну працю» (1949)
• медаль «До 30 років Перемоги у Великій Вітчизняній війні» (1975)
• знак «Шахтарська слава» II ступеня (1959)
• знак «Відмінник Міністерства вугільної промисловості» (1948)
• персональне звання гірського генерального директора III рангу (1953)

Сім'я

Син — Іванченко Георгій Євтихієвич (1919) — доктор технічних наук^[15], академік-секретар Академії електротехнічних наук Російської Федерації^[16], директор інституту підвищення кваліфікації вугільної промисловості СРСР^[17], професор Московського державного будівельного університету.