Loading AI tools
З Вікіпедії, вільної енциклопедії
Іванченко Євтихій Якович (22 серпня 1895, с. Новоіванківка, нині Новомиколаївський район, Запорізька область — 11 лютого 1980, м. Харків) — науковець, гірничий інженер-механік, завідувач кафедри гірничої електротехніки у Харківському гірничому інституті (до 1973), депутат Українських Установчих Зборів (1918).
| Євтихій Якович Іванченко | |||||
|---|---|---|---|---|---|
 | |||||
| Народився | 22 серпня 1895 с. Новоіванківка, Запорізька область, Російська імперія | ||||
| Помер | 11 лютого 1980 (84 роки) м. Харків, УРСР | ||||
| Країна |  →  СРСР | ||||
| Національність | українець | ||||
| Діяльність | гірничий інженер | ||||
| Alma mater | НТУ ДП | ||||
| Галузь | електротехніка | ||||
| Заклад | Харківський національний університет радіоелектроніки | ||||
| Посада | професор, завідувач кафедри гірничої електротехніки у Харківський гірничий інститут (до 1973) | ||||
| Вчене звання | професор | ||||
| Науковий ступінь | доктор технічних наук | ||||
| Науковий керівник | Динник О. М. Федоров М. М. | ||||
| Відомі учні | Огороднейчук І. П. | ||||
| Аспіранти, докторанти | Огороднейчук Іван Пилипович[1] Alexander Volkovd[1] Valentin Sviridovd[1] N V Khudobind[1] Zinoviy Mikhailetskiyd[1] Valeriy Salygin (Salyga)d[1] Oleg Rudenkod[1] Wil Krasavind[1] Boris Kobiakovd[1] Vladimir Byrkad[1] Tatyana Galchund[1] Nikolay Biland[1] Yevgeniy Shtepad[1] Anatoliy Chibrikovd[1] Vasiliy Khomenkod[1] Anatoliy Tiutiunnikd[1] Viacheslav Sokhind[1] Vadim Salygad[1] Oleg Savind[1] Anatoliy Gnatiukd[1] Vladislav Domrind[1] Yuriy Yevtukhovd[1] Vadim Ivanitskiyd[1] Viacheslav Kamenevd[1] Alexandra Kotliarovad[1] Vitaliy Luzganovd[1] Boris Kurovd[1] Nikolay Shmachkovd[1] | ||||
| Нагороди |
| ||||
Євтихій Іванченко народився 22 серпня 1895, у селі Новоіванківка, нині Новомиколаївський район, Запорізька область[2].
У 1909—1913 Євтихій Іванченко навчався в Запорізькому ремісничому училищі.
У 1915—1918 брав участь у воєнних діях[2][3].
У 1920—1923 навчався у Дніпропетровському робітфаку[4].
1923—1928 навчання у Дніпропетровському гірничому інституті на електротехнічному відділенні. У 1928 році він закінчив Дніпропетровський гірничий інститут. У тому ж році за рекомендацією декана гірничо-заводського факультету проф. О. М. Динника залишився для викладацької і наукової роботи на кафедрі прикладної механіки, яку і очолив у 1943 році[2].
За великий внесок у розвиток гірничодобувної промисловості у 1935 році йому було присвоєно науковий ступінь кандидата технічних наук і вчене звання доцента без захисту дисертаційної роботи. Потім була війна, евакуація Дніпропетровського гірничого інституту у Свердловськ та Караганду. Після визволення Дніпропетровська у жовтні 1943 року, повернення інституту до рідного міста.
У 1943—1950 завідувач кафедри прикладної механіки. У 1946 році він успішно захистив докторську дисертацію і отримав науковий ступінь доктора технічних наук і звання професора у 1948 році[2].
Від 1950 очолював кафедру гірничої електромеханіки у Київському політехнічному інституті[2].
У 1953 році професор Іванченко пройшов за конкурсом на завідування кафедрою гірничої електротехніки у Харківський гірничий інститут. Він виступив з ініціативою створення нової спеціальності — «Автоматизація виробничих процесів у гірничій промисловості»[5]. Відкриття цієї спеціальності спричинило появу абсолютно нових тоді дисциплін для вузу гірничого профілю: електроніка, радіотехніка, теорія автоматичного регулювання та інших.
7 липня 1958 року кафедра гірничої електротехніки була перепрофільована у кафедру гірничої автоматики і телемеханіки[6], завідувачем якої було призначено Євтихія Іванченка.
З 1966 по 1973 рік він працював на посаді завідувача кафедри автоматики і телемеханіки Харківського інституту радіоелектроніки, після чого до останніх днів свого життя залишався професором-консультантом.
Діяльність Євтихія Іванченка як керівника науково-дослідних робіт надала нового імпульсу напрямку роботи з питань автоматизації виробничих процесів[7]. За перші три роки роботи у Харківському гірничому інституті (1954—1957) обсяг госпдоговірних тематик виріс до 3,5 мільйона карбованців. За його ініціативою Міністерство вугільної промисловості УРСР організувало кілька науково-дослідних лабораторій, що значно підвищило якість навчального процесу.
Євтихій Іванченко є засновником наукової школи автоматизації виробничих процесів у Харківському гірничому інституті. Продовжив і розвинув запропоновану М. М. Федоровим теорію гармонійного підйому, механічну теорію рудничних машин. Розробив і впровадив систему управління неврівноваженим підйомом. Ґрунтуючись на дослідженнях М. М. Федорова в галузі рудникової вентиляції, запропонував систему дистанційного управління пасивними регулюючими пристроями системи провітрювання шахт. Досліджував газодинамічні процеси в атмосфері цехів компресорних станцій. Проводив наукові дослідження з теорії механізмів і машин, розробки схем і засобів автоматизації, телемеханізації виробничих процесів, зв'язку на вугільних шахтах, міцності скипів підйому, шахтних піднімальних машин[8].
Євтихій Іванченко є автором низки статей, книг та монографій:
Син — Іванченко Георгій Євтихієвич (1919) — доктор технічних наук[15], академік-секретар Академії електротехнічних наук Російської Федерації[16], директор інституту підвищення кваліфікації вугільної промисловості СРСР[17], професор Московського державного будівельного університету.
Seamless Wikipedia browsing. On steroids.
Every time you click a link to Wikipedia, Wiktionary or Wikiquote in your browser's search results, it will show the modern Wikiwand interface.
Wikiwand extension is a five stars, simple, with minimum permission required to keep your browsing private, safe and transparent.
