Loading AI tools
нацистська воєнізована організація З Вікіпедії, вільної енциклопедії
CC (абр. подвоєнна руна сігель — ; скорочення від нім. Schutzstaffel — «Захисні загони»; нім. Schutz — захист, охорона, нім. Staffel — група, загін, команда) — військово-поліційна організація Націонал-соціалістичної німецької робітничої партії. Утворена 4 квітня 1925 року як захисні загони партії. Повна назва — Захисні загони Націонал-соціалістичної німецької робітничої партії (нім. Schutzstaffel der NSDAP). Протягом 4 липня 1934 — 8 травня 1945 існувала як окрема парамілітарна організація у складі збройних сил Німеччини. Брала участь в організації Голокосту.
СС | |
---|---|
Schutzstaffel | |
На службі | 4 квітня 1925 — 8 травня 1945 |
Країна | Третій Рейх |
Належність | Третій Рейх, Окупована Німеччиною Європа |
Вид | Вермахт |
Тип | Напіввійськова організація |
Чисельність | 800,000 (1944) |
У складі | Загальні СС Ваффен-СС Підрозділи «Мертва голова» Поліція безпеки SS-Reichssicherheitshauptamt СД Поліція порядку |
Гарнізон/Штаб | Берлін і Мюнхен |
Гасло | Meine Ehre heißt Treue |
Війни | Друга світова війна |
Командування | |
Визначні командувачі | Юліус Шрек (перший) Генріх Гіммлер Карл Ганке (останній) |
Медіафайли на Вікісховищі |
Після 1933 року кар'єра в СС стала все більш привабливою для соціальної еліти Німеччини, яка масово почала приєднуватись до підрозділу, зазвичай мотивована політичним оппортунізмом. До 1938 р. Близько третини керівництва СС були членами верхньосереднього класу. Ця тенденція змінилася після першого радянського контрнаступу 1942 року.[1]
Рік | Кількість | Рейхсфюрер-СС |
---|---|---|
1925 | 200[2] | Юліус Шрек[3] |
1926 | 200[4] | Йозеф Берхтольд[5] |
1927 | 200[4] | Ергард Гайден[4] |
1928 | 280[6] | Ергард Гайден[4] |
1929 | 1000[7] | Генріх Гіммлер[8] |
1930–33 | 52000[2] (ефект перемоги)[9] |
Генріх Гіммлер[8] (становлення Третього Рейху)[10] |
1934–39 | 240000[11] | Генріх Гіммлер[8] |
1940–44 | 800000[12] | Генріх Гіммлер[8] |
1944–45 | 1000000 [12] | Генріх Гіммлер[8] та Карл Ганке[13] |
7 управлінь РСХА:
Управління поділялись на відділи, відділи — на реферати. Керівники РСХА:
Дані по добровольцях — загальні за всю війну. Частка німців з Німеччини становила близько 50 % особового складу військ СС.
В 1923 році НСДАП під керівництвом лідера Адольфа Гітлера, створила невелику охоронну групу більш відому як Saal-Schutz, щоб забезпечити їхні зустрічі у Мюнхені[14][15]. У тому ж році Гітлер наказав утворити невелику охоронну одиницю, що підпорядковувалась особисто йому. Гітлер намагався відділити себе від «сірої маси» партії, в тому числі і напіввійськової організації Sturmabteilung (Штурмові загони, СА), яким він не довіряв[16]. Нове формування було визначено як Stabswache (Особиста охорона)[17]. Спочатку група складалася з восьми чоловік, якими керували Юліус Шрек та Йозеф Берхтольд група була змодельована як фрайкор. В травні 1923 групу було перейменовано на Stoßtrupp (Ударний загін)[18][2].
Stoßtrupp було розформовано в тому ж 1923 році після невдалого Пивного путчу під час спроби НСДАП захопити владу у Мюнхені[19]. В 1925 році Гітлер віддав наказ Шреку організувати нову охоронну групу Schutzkommando (Захисна команда)[20]. В функції якої входило супроводжувати Гітлера на всіх партійних з'їздах та інших подіях. В тому ж році Schutzkommando було надано права національної організації та перейменовано в Sturmstaffel (Штурмові загони)[21]. Офіційно СС було засновано 9 листопада 1925 року (друга річниця пивного путчу)[22]. Нові загони мали захищати лідерів НСДАП по всій Німеччині[23].
Починаючи з 1940 року, Гіммлер запровадив вербування етнічних німців що не були громадянами Німеччини[24]. В березні 1941 р. Головне управління СС наказало Germanische Leitstelle розмістити рекрутингові центри по всій окупованій Європі[25]. Більшість з рекрутів отримали лише приставку Ваффен замість Ваффен-СС . Добровольці зі скандинавських країн заповнили ряди двох підрозділів, SS-Wiking та SS-Nordland[26]. Швейцарські німці приєдналися до їх рядів в значній кількості[27]. Бельгійські фламандці приєдналися до голландців, в ряди SS-Nederland[28] їх валлонські співвітчизники приєдналися до SS-Wallonien[29]. До кінця 1943 р. близько чверті СС були етнічними німцями з усієї Європи, а до червня 1944 р. половина Ваффен-СС були іноземними громадянами[30].
Додаткові підрозділи Ваффен-СС були створені з: українців, албанців з Косово, сербів, хорватів, турків, кавказців, козаків та кримських татар. Українці та татари що переслідувалися Сталіним, були зумовлені опозицією радянського уряду, а не ідеологічною угодою з СС[31]. Верховний Муфтій у вигнанні з Єрусалиму Амін аль-Хусейні створив SS-Gruppenführer разом з Гіммлером у травні 1943 року[32]. Згодом він використовував антисемітизм і антисербський расизм, щоб залучити до підрозділів SS-Handschar[33] боснійських мусульман. Річна радянська Окупація балтійських країн сприяла вступу латвійських та естонських волонтерів до рядів Ваффен-СС. Естонський легіон на кінець 1942 року нараховував 1,280 волонтерів[34]. Близько 25 000 чоловік служили в дивізії Естонської СС, з тисячами інших призваних до поліцейського фронтового батальйону та прикордонних підрозділів[35]. Більшість естонців боролися, перш за все, щоб відновити свою незалежність, 15 тисяч з них померли, воюючи разом з німцями[36]. На початку 1944 року Гіммлер навіть звернувся до Пола з пропозицією випустити мусульманських ув'язнених з концентраційних таборів, щоб доповнити свої підрозділи СС.[37]
Індійський легіон[38] більшість членів з яких були незадоволені британською армією та схоплені під час Північно-Африканської кампанії присягнули на вірність Вермахту та був утворений в серпні 1942 р. В серпні 1944 р. були перейменовані в Indische Freiwilligen-Legion der Waffen-SS.SS-Charlemagne, французька волонтерська дивізія була створена в 1944 році, переважно із залишків Легіону французьких добровольців проти більшовизму та французьких Sturmbrigade.[39]
На Східному фронті есесівці зіткнулися з запеклим опором Радянської армії і як наслідок за перші 5 місяців війни частини Ваффен-СС втратили понад 36 500 чоловік вбитими, пораненими й зниклими безвісти. З відкриттям другого фронту втрати СС ще більше збільшилися. За найскромнішими підрахунками, в період з 1 вересня 1939 року по 13 травня 1945 війська СС втратили понад 253 000 солдатів й офіцерів вбитими. За цей же час загинуло 24 генерала Ваффен-СС (без врахування тих, хто покінчив життя самогубством і генералів поліції), і два генерали СС були розстріляні за вироком суду. Кількість поранених в СС до травня 1945 року становить близько 400 000 чоловік, причому деякі есесівці були поранені більше двох разів, але після одужання все одно поверталися до ладу[що?].
Seamless Wikipedia browsing. On steroids.
Every time you click a link to Wikipedia, Wiktionary or Wikiquote in your browser's search results, it will show the modern Wikiwand interface.
Wikiwand extension is a five stars, simple, with minimum permission required to keep your browsing private, safe and transparent.