Яків Нізібійський

Святий Яків Нісібіський (сир. ܝܥܩܘܒ ܢܨܝܒܢܝܐ‎ , Yaʿqôḇ Nṣîḇnāyâ ; гр.: Ἅγιος Ἰάκωβος Ἐπίσκοπος Μυγδονίας; вірм.: Յակոբ Մծբնայ, Yagop Mdzpnay), також відомий як святий Яків Мигдонський або святий Яків Великий,^[6] був єпископом Нісібісу (нині південний схід Туреччини) до своєї смерті в 338 р. (за іншими данними в 350 р.).

Яків Нізібійський
Народився	3 століття Нусайбін, Месопотамія (римська провінція), Стародавній Рим
Помер	337/338[1] або 350[2][3][4][5] Нісібіс
У лику	Східна Православна Церква Римо-Католицька Церква Греко-Католицька Церква Орієнтальні Православні Церкви Церква Сходу (Перська Церква)
День пам'яті	13 січня і 31 жовтня (Православна церква) 15 липня (Римо-католицька церква)
Jacob of Nisibis на Вікісховищі

Якова шанобливо називали «Мойсеєм Месопотамії». Він духовний батько відомого письменника і богослова святого Єфрема Сиріна.^[6] Був присутній на Першому Вселенському соборі в Нікеї. Шанується як святий в східній православній церкві, римо-католицькій церкві, греко-католицькій церкві, орієнтальних православних церквах та в так званій Церкві Сходу (Перська церква).

Біографія

Нещодавно розкопана церква Святого Якова Нісібіського.

Святий Яків був сином одного з обласних князів Арменії і народився в місті Нісібіс в Месопотамії у ІІІ столітті.^[6] Вважається, що він був родичем Григорія Просвітителя.^[6] Визнаний святим, сповідником віри за свої страждання під час гонінь при імператорі Максиміані.^[6] Близько 280 р. святий Яків став відлюдником в горах поблизу Нісібісу.^[7] З часом він робиться відомим, неодноразово його відвідує Шерія, єпископ Арбелі (прав. 304–316).^[8] Згідно з переданням він творив багато чудес, навіть воскрешав мертвих. ^[9][10]

Існують розбіжності щодо дати висвячення Якова в єпископи Нісібісу. У Єфрема Сирина стверджується що це відбулося близько 300 р.^[7] і про Яківа говориться як про першого єпископа міста.^[11] Проте в католицькій енциклопедії першим єпископом Нісібісу і відповідно попередником Якова названий Бабу (правління 300–309).^[12] Відомий літописець XI ст. Ілля з Нісібісу^[en] вказує на 308 рік як на дату висвячення Яківа в єпископи.^[8]

В джерелах згадується низка подій що відбулися під час його єпископства. В період з 313 по 320 рр. Яків побудував першу церкву в Нісібісі.^[6] Йому приписують також заснування школи Нісібіса.^[10] У 325 р. він відвідав Перший Нікейський собор і був одним з противників Арія. Єфрем Сирин нібито супроводжував його на соборі, однак це вважається апокрифом.^[13] Згодом в 326 р. Яків був на похороні Митрофана Візантійського, єпископа Візантія (нині Константинополь). Він знаходився в місті при облозі Нісібіса Шапуром II, шахиншахом Ірану, у 337–338 рр. За словами святого Феодорита, Яків за підтримки населення та святого Єфрема піднявся на стіни і звершив молитву за місто.^[14] Феодорит стверджує, що згодом завдяки цьому іранську армію вразив рій комарів та мух і через деякий час Шапур II зняв облогу.^[14] Яків зараховується до числа підписантів Антіохійського собору 341 року, проте його присутність на соборі не зафіксована в інших джерелах.^[6]

Існують розбіжності щодо дати його смерті. В Мартиролозі Єроніма стверджується, що Яків помер ще в 338 р. під час облоги Нісібісу.^[15] Інші джерела вказують на 350 р.^[16]

Реліквії

Гробниця Святого Якова Нісібіського в однойменній церкві

Є низка реліквій, пов'язаних з особою Якова Нісібіського.

Так в нещодавно розкопаній церкві Святого Якова Нісібіського була знайдена і його гробниця. Феодорит розповідає, що кістки святого Якова були перенесені з Нісібіса дещо західніше, до Едеси, в зв'язку з переходом міста під владу Ірану в 363 році.^[17][18] Згодом у 970 році мощі святого були перенесені в Константинополь.^[19]

Фрагменти черепа святого Якова були подаровані Гільдесгаймському собору в Німеччині в 1367 році Ліппольдом фон Штайнбергом на честь перемоги в битві при Дінкларі^[de].

Станом на 2018 рік мощі святого Якова знаходилися в вірменській церкві Святого Георгія в Пловдиві, Болгарія.^[20]

Згідно з легендою, Яків, в пошуках залишків Ноєвого ковчегу, піднявся на гору Карду, яка в той час вважалася місцем його пристанища. Коли він спочивав біля вершини, ангел уві сні поставив уламок ковчега поруч з ним і наказав йому прокинутися.^[21] Вважається що цей фрагмент, знайдений Яковом, пізніше був доставлений до Ечміадзінського собору у Вірменії.^[21]

Праці

Деякий час вважалося, що збереглося близько двох десятків проповідей Якова Нісібіського.^[16] Кілька з них виявилися творами святого Афрахата, що жив приблизно в той же час. Плутанина виникла через прийняття Афрахатом імені Яків при висвяченні в єпископи.^[22] Є припущення, що і інші твори, які раніше приписували Якову Нісібіському, були написані пізніше.^[1]

Посилання

Примітки

Цитати

1. Bundy (2013), p. 602
2. January 13/January 26. Orthodox Calendar (PRAVOSLAVIE.RU).
3. St James the Bishop of Nisibis. Orthodox Church in America - Lives of the Saints.
4. Rev. Sabine Baring-Gould (M.A.). "S. JAMES, B. OF NISIBIS. (CIRC. A.D. 350.)." In: The Lives of the Saints. Volume the Seventh: July - Part I. London: John C. Nimmo, 1898. pp. 351-357.
5. Frend (1972), p. 8
6. Venables (1911)
7. Hinson (1995), pp. 198-199
8. Vööbus (1951), p. 28
9. Brown (1971), pp. 87-88
10. St. James (Jacob) bishop of Nisibis, July 15. Syriac Orthodox Church of Antioch: Archdiocese of the Western U.S.
11. Bundy (2000), p. 191
12. Vailhé (1911)
13. Mathews (2006), p. 162
14. Lightfoot (1988), p. 124
15. Burgess, pp. 8-9
16. Иаков, епископ низибийский // Энциклопедический словарь Брокгауза и Ефрона : в 86 т. СПб. 1890—1907.
17. Harvey (2005), p. 124
18. NISIBIS. Encyclopaedia Iranica
19. Cross & Livingstone (2005), p. 861
20. Holy Relics of Sourb Hagop of Mtsbin (St. Jacob of Nisibis) in Montreal.
21. Our Patron Saint James of Nisibis. Armenian Apostolic Church
22. Albert (1907)

Бібліографія

• Albert, Francis X.E. (1907). Aphraates. The Catholic Encyclopedia. New York: Robert Appleton Company.
• Brown, Peter (1971). The Rise and Function of the Holy Man in Late Antiquity. The Journal of Roman Studies, Vol. 61. Society for the Promotion of Roman Studies. с. 80—101.
• Bundy, David (2000). Vision for the City: Nisibis in Ephrem's Hymns on Nicomedia. Religions of Late Antiquity in Practice. Princeton University Press. с. 189—206.
• Bundy, David (2013). Jacob of Nisibis. Encyclopedia of Early Christianity, ed. Everett Ferguson. Routledge. с. 602.
• Burgess, R. W. (1988). The Dates of the First Siege of Nisibis and the Death of James of Nisibis. Byzantion, Vol. 69, No. 1. Peeters Publishers. с. 7—17.
• Cross, Frank Leslie; Livingstone, Elizabeth A. (2005). The Oxford Dictionary of the Christian Church. Oxford University Press.
• Frend, W. H. C. (1972). The Monks and the Survival of the East Roman Empire in the Fifth Century. Past & Present, No. 54. Oxford University Press. с. 3—24.
• Harvey, Susan Ashbrook (2005). Julian Saba and Early Christianity. Wilderness: Essays in Honour of Frances Young. A&C Black. с. 120—134.
• Hinson, E. Glenn (1995). The Church Triumphant: A History of Christianity Up to 1300. Mercer University Press.
• Lightfoot, C. S. (1988). Facts and Fiction: The Third Siege of Nisibis (A.D. 350). Historia: Zeitschrift für Alte Geschichte, Bd. 37, H. 1. Franz Steiner Verlag. с. 105—125.
• Mathews, Edward G. (2006). A First Glance at the Armenian Prayers Attributed to Surb Eprem Xorin Asorwoy. Worship Traditions in Armenia and the Neighboring Christian East. St Vladimir's Seminary Press. с. 161—175.
• Vailhé, Siméon (1911). Nisibis. The Catholic Encyclopedia. New York: Robert Appleton Company.
• Venables, Edmund. Jacobus, bp. of Nisibis. Dictionary of Christian Biography and Literature to the End of the Sixth Century.
• Vööbus, Arthur (1951). The Origin of Monasticism in Mesopotamia. Church History, Vol. 20, No. 4. Cambridge University Press. с. 27—37.
• Whitby, Michael (1998). Deus Nobiscum: Christianity, Warfare and Morale in Late Antiquity. Bulletin of the Institute of Classical Studies. Supplement, No. 71. Wiley. с. 191—208.