Юдаїзм в Україні

Юдаїзм в Україні — релігія євреїв, що проживають в Україні.

Після встановлення в Україні радянської влади переважна більшість релігійних громад була заборонена, а їхнє майно пограбоване. На початку 20-х рр. 20 ст. майже всі провідні рабини та цадики залишили радянську Україну. Наприкінці 1922 ті рабини, які залишилися на території СРСР (утворений у грудні 1922), створили організацію "Ваад рабаней СРСР". Завдяки її діяльності юдейське релігійне життя в СРСР частково відродилося. 1933 "Ваад рабаней СРСР" було заборонено, а її керівників вислано за кордон. Почалася нова хвиля переслідувань юдейських релігійних громад, що тривала до початку Другої світової війни. Під час німецької окупації було винищено щонайменше 1,6 млн євреїв України, що становить приблизно 60% від їх довоєнної кількості. Після війни радянська влада продовжувала політику репресій та суворих обмежень щодо юдаїзму. За станом на 1991 рік в Україні діяли лише 14 синагог. Після розпаду СРСР завдяки допомозі Ізраїлю й громад діаспори та сприятливій політиці влади юдейські громади почали відроджуватися й розбудовуватися. Нині в Україні існує 240 юдейських громад.

Згідно з традицією юдейські навчальні заклади відвідували лише хлопчики. Дівчатка вчилися вдома. Початкову 7-річну освіту єврейські хлопчики отримували з 6 років у школах, що називалися хедерами (від давньоєврейського – кімната). Там вони опановували мову, на якій були написані святі тексти – стародавній іврит (у побуті спілкувалися мовою німецького походження – їдиш), навчалися читанню, письму й арифметиці, вивчали текст Тори. Вчителів хедерів називали меламедами. Після завершення курсу хедера юнаки, які мали таку можливість, продовжували освіту у вищих школах – єшивах. Там вони вивчали головним чином Талмуд, Шулхан Арух і Тору з коментарями до цих сакральних текстів, а також дидактичну рабинську літературу. У деяких єшивах певний час відводився на поглиблене вивчення Біблії (єврейської). Навчання тривало до одруження, що відбувалося зазвичай у віці 18–20 років. Деякі з учнів коштом громади чи приватних спонсорів продовжували навчання все життя. Вельми поширеними в Україні були заклади, що називалися бейт мідраш (дім вчення). В ньому юдеї вивчали класичні тексти у вільний від роботи час за власним бажанням. У сучасній Україні існують юдейські школи, де поряд зі звичайними предметами вивчаються Тора та Мішна. Школи відвідують хлопчики й дівчатка, але вони вчаться окремо. В ортодоксальних єшивах, як у давнину, вчаться лише юнаки, а в закладах реформістів – і юнаки, і дівчата.

Зазвичай на посаду голови релігійної громади – рабина – рада старійшин запрошує юдея, який отримав належну освіту та добре розуміється на Талмуді й Шулхан Арусі. Рабин підписує контракт із громадою на 3 роки. Ця угода може бути подовжена після завершення терміну її дії за згодою сторін. До обов'язків рабина належить нагляд за дотриманням громадою релігійного Закону, керівництво навчальними закладами та релігійним судом. Лише двічі на рік, у суботу напередодні Песаху та в суботу напередодні Йом-Кіпуру, він проголошує проповідь перед громадою. В решту субот та свята промовляти народу слово Боже був забов'язаний магід (проповідник), з яким громада також укладала угоду на певний термін. У громадах хасидів обов'язки магіда виконує цадик. Господарськими справами синагоги керує обраний габай (староста). В сучасній Україні посади рабинів, як правило, обіймають посланці закордонних громад, оскільки поки що місцеві юдеї недостатньо обізнані з релігійними традиціями, що було спричинено цілеспрямованою боротьбою радянських властей проти релігії. Проповіді здебільшого проголошують самі рабини чи найосвіченіші члени громади. Рабинам допомагають керувати громадою габаї, які призначаються або обираються з числа місцевих юдеїв.