Loading AI tools
Орган З Вікіпедії, вільної енциклопедії
Шлу́нок (лат. gaster < дав.-гр. γαστήρ, також лат. stomachus[3], ventriculus[4]) — це непарний порожнистий орган, зазвичай з товстими м'язовими стінками, в середній частині шлунково-кишкового тракту. У ссавців та інших хребетних розташований між стравоходом та 12-палою кишкою. У людини має рогоподібну або гачкувату форму, завдовжки близько 25 см і об'ємом до 3 літрів.
| Шлунок | |
|---|---|
 Схема будови шлунково-кишкового тракту людини: 1 — стравохід, 2 — шлунок, 3 — дванадцятипала кишка, 4 — тонка кишка, 5 — сліпа кишка, 6 — апендикс, 7 — товста кишка, 8 — пряма кишка, 9 — анус | |
 1. Тіло 2. Дно 3. Задня стінка 4. Велика кривизна 5. Мала кривизна 6. Кардіальна частина 9. Пілоричний сфінктер 10. Печера 11. Пілоричний канал 12. Кутова вирізка 13. Шлунковий канал 14. Складки[2] | |
| Деталі | |
| Попередник | Головна кишка |
| Система | Травна система |
| Артерія | Права шлункова артерія, ліва шлункова артерія, права шлунково-сальникова артерія, ліва шлунково-сальникова артерія, короткі шлункові артерії |
| Вена | Права шлункова вена, ліва шлункова вена, права шлунково-сальникова вена, ліва шлунково-сальникова вена, короткі шлункові вени |
| Нерв | Черевні вузли, блукаючий нерв |
| Лімфа | Черевні лімфовузли |
| Ідентифікатори | |
| Латина | Gaster, stomachus, ventriculus |
| MeSH | D013270 |
| TA98 | A05.5.01.001 |
| TA2 | 2901 |
| FMA | 7148 |
| Анатомічна термінологія | |
Етимологічно українське слово шлунок є германізмом: вважають, що воно походить від незасвідченого сер.-в.-нім. слова *geslünge — «нутрощі» (нім. Geschlinge), утвореного від сер.-в.-нім. slunt — «глотка» (нім. Schlund)[5].
У деяких діалектах збереглося слово жолу́док[6][7], желу́док[8][9] — воно походить від прасл. *želǫdъkъ, *želǫdьcь, похідними від якого є позначення цього органа в більшості слов'янських мов (пол. żołądek, чеськ. žaludek, рос. желудок, словац. žalúdok, серб. желудац/želudac, словен. želodec). Вважається, що воно пов'язане за походженням з *želǫdь («жолудь») < пра-і.є. *gʷ(e)lh₂[8].
Також існувала назва отравник[10].
Як частина травної системи шлунок диференційований вже у деяких безхребетних (кишковопорожнинних, плоских та кільчастих червів). У хребетних тварин шлунок являє собою розширений відділ передньої кишки. Але у круглоротих та деяких риб шлунок недиференційований, у багатьох риб нечітко відокремлений від стравохода і кишечника; у земноводних — відокремлений. Шлунок птахів складається з двох самостійних відділів — залозистого і м'язового. Найскладніше побудований шлунок ссавців, в якому розрізняють вхідний і вихідний відділи, дно і тіло. У більшості жуйних тварин шлунок чотирикамерний, складається з рубця, сітки, книжки і сичуга. Існують п'яти- і шестикамерні шлунки (напр., у деяких китів). Залежно від будови слизової оболонки розрізняють шлунки залозисті, або кишкового типу (у людини, кішки, собаки), беззалозисті, або стравохідного типу (у качкодзьоба, єхидни), і змішані, або стравохідно-кишкового типу (у коней, свиней). У більшості ссавців залози шлунка диференційовані. У людини шлунок міститься у верхньому відділі черевної порожнини між стравоходом і дванадцятипалою кишкою.
У шлунку виділяють кардіальну частину, фундальну частину (дно, склепіння), тіло і пілоричну частину.
Кардіальна частина (pars cardiaca чи cardia) розташована в місці, де стравохід входить у шлунок, висота її — на рівні XI грудного хребця. Порівняно з іншими частинами кардіальна займає незначний обсяг в органі. При вході стравохода в шлунок є кардіальний отвір (ostium cardiacum). Від дна шлунка кардіальна частина відмежена кардіальною вирізкою (incisura cardiaca).
Фундальна частина, дно (fundus ventriculi), чи склепіння (fornix ventriculi) — найвища частина шлунка. Розташовується прямо під діафрагмою ліворуч.
Тіло шлунка (corpus ventriculi) — основна, середня частина шлунка. Від пілоричної частини тіло відмежене проміжною борозною (sulcus intermedius), яка на малій кривизні утворює кутову вирізку (incisura angularis). Гострий кут у цьому місці називається шлунковим кутом (angulus ventriculi).
Пілорична частина (pars pylorica) — дистальна частина шлунка. Починається від кутової вирізки на малій кривизні й закінчується пілоричним сфінктером. У пілоричній частині виділяють три відділи: пілоричний присінок (vestibulum pylori) чи пазуха шлунка (sinus ventriculi), печеру чи антральний відділ (antrum pyloricum) і канал (canalis pyloricus). Присінок — передній відділ пілоричної частини, далі він переходить у звужений відділ — печеру, і нарешті пілоричний канал — останній відділ, що розташовується в ділянці пілоричного сфінктера. На дистальному кінці пілоричної частини є звуження — воротар шлунка (pylorus) з пілоричним отвором (ostium pyloricum), що відкривається в порожнину дванадцятипалої кишки.
Всі частини шлунка мають передню і задню стінки (paries ventriculi anterior et posterior), що з'єднуються у велику і малу кривизну шлунка. Велика кривизна (curvatura ventriculi major) обернена опуклістю вліво, мала кривизна (curvatura ventriculi minor) обернена увігнутістю вправо. На малій кривизні є заглибина, що може змикатися в канал під час скорочення м'язів шлунка — шлунковий канал чи шлункова доріжка (canalis ventriculi). Складки слизової у шлунковому каналі розташовані поздовжньо, по них пересувається їжа зі стравоходу.
Стінка шлунка складається з серозної, підсерозної, м'язової, підслизової і слизової оболонок.
Слизова оболонка містить три типи залоз:
У шлунку продовжується дія ферментів слини, і їжа зазнає подальшої хімічної та механічної обробки. Хімічна обробка їжі відбувається внаслідок дії на неї шлункового соку (який виділяється парієтальними клітинами шлунка). Шлунковий сік — прозора рідина, яка має кислу реакцію, містить ферменти, слиз і соляну (хлоридну) кислоту. За добу у людини виділяється від 0,5 до 2 літрів шлункового соку. Фермент пепсин (що утворюється під дією соляної кислоти, з пепсиногену, який виділяється головними клітинами шлунка) розщеплює складні білки на простіші молекули амінокислот. Шлунковий сік містить також ферменти, які розщеплюють жири (наприклад, жири молока). Слиз захищає стінки шлунка від дії соляної (хлоридної) кислоти та від самоперетравлювання власними білковими ферментами. Велике значення для процесів травлення в шлунку має соляна (хлоридна) кислота. Вона активує білкові ферменти, які виділяються із залоз у неактивному стані; зумовлює денатурацію та набухання білків, що сприяє кращому їхньому перетравленню; стимулює рухову активність шлунка, вбиває бактерії і припиняє гнильні процеси. Але як висока, так і низька кислотність порушують травлення в шлунку, призводять до низки хвороб. Тривалість перебування їжі в шлунку залежить від її складу. Жирна їжа затримується до 6-8 годин, вуглеводна — до 4 годин. Травлення в шлунку може відбуватися лише при температурі тіла 36-37°С і за наявності соляної (хлоридної) кислоти.
Соляна кислота виділяється парієтальними клітинами шлунка. Активація виділення шлункового соку зумовлена дією гістаміну, гастрину та ацетилхоліну, а інгібує цей процес простагландини Е2 та І2 та соматостатин.
Seamless Wikipedia browsing. On steroids.
Every time you click a link to Wikipedia, Wiktionary or Wikiquote in your browser's search results, it will show the modern Wikiwand interface.
Wikiwand extension is a five stars, simple, with minimum permission required to keep your browsing private, safe and transparent.
