Феський договір

Фе́ський до́говір — документ, підписаний 30 березня 1912 у Фесі марокканським султаном Абд аль-Хафізом з представниками Франції, Німеччини і Іспанії з метою вирішення Агадірської кризи:

• Абд аль-Хафіз відмовлявся від суверенітету Марокко і визнавав свою державу французьким протекторатом (Французьке Марокко).
• Німеччина відмовлялася від домагань на Марокко в обмін на поступку французами Нового Камеруну.
• Іспанці набували суцільну смугу володінь на півночі Марокко (Іспанське Марокко): Іспанія мала отримати протекторат над Танжером і Ер-Риф, Іфні на узбережжі Атлантичного океану на південному заході, а також над районом Тарфайя на південь від річки Драа, де султан залишався номінальним сувереном і був представлений віце-регентом в Сіді-Іфні під контролем іспанської комісії.^[1]

Феський договір
Тип	міжнародний договір і двостороння угодаd
Підписано	30 березня 1912
Підписанти	Мауля Абд аль-Хафіз ібн аль-Хасан, Eugène Regnaultd і Kaddour Benghabritd
Медіафайли у Вікісховищі

Укладення договору, було невигідного для Марокко, що змусило Абд аль-Хафіда відректися від престолу і, у тривалішій перспективі, ледь не призвело до розпаду держави (див. рифська війна).

Феський договір 1912, договір про встановлення французького протекторату над Марокко, укладений 30 березня 1912 в м. Фес (Марокко) між марокканським султаном Абд-аль-Хафізом і представником французького уряду (дипломатичний агент Франції в Танжері) Реньо. Згідно з угодою султан, формально зберігаючи становище глави держави, змушений був погодитися на військову окупацію Марокко (ст. 2). Єдиним посередником між султаном та іноземними державами оголошувався французький генеральний резидент; він наділявся правом затверджувати й публікувати від імені французького уряду всі декрети султана (ст. 5). Султан зобов'язався не укладати жодних актів, що мають міжнародний характер, без згоди французького уряду (ст. 6). Разом з тим Франція була змушена включити в договір статтю (ст. 1), в якій зобов'язалася вступити в переговори з іспанським урядом з приводу інтересів Іспанії в Марокко; ця ж стаття передбачала збереження спеціального режиму для Танжеру. Відповідно до неї 27 листопада 1912 був підписаний франко-іспанський договір, за яким невелика частина Північного Марокко переходила під владу Іспанії. Феський договір позбавив Марокко національної незалежності. Договір було анульовано в результаті підписання франко-марокканської декларації про незалежність Марокко 2 березня 1956.

Також договір надавав концесію на експлуатацію залізних рудників гори Уїксан (Uixan) Іспанській Рифській Гірничій компанії, а також дозволяв будівництво залізниці, задля зв'язку копалень з Мелільєю.

Примітки

1. Harold D. Nelson, «Morocco, a country study» Foreign Area Studies, The American University, DA Pamphlet No.550-49 (Washington, DC 1985), p 43, quoted in GlobalSecurity.org: "The United Nations Failure in Southern Morocco" 1997 [Архівовано 6 жовтня 2017 у Wayback Machine.]

Література

• Б. М. Гончар. Німецько-французька угода 1911 // Українська дипломатична енциклопедія: У 2-х т./Редкол.:Л. В. Губерський (голова) та ін. — К.:Знання України, 2004 — Т.2 — 812с. ISBN 966-316-045-4
• В. М. Вдовенко. Феський договір 1912 // Українська дипломатична енциклопедія : у 2 т. / ред. кол.: Л. В. Губерський (голова) та ін. — К. : Знання України, 2004. — Т. 2 : М — Я. — 812 с. — ISBN 966-316-045-4.