![cover image](https://wikiwandv2-19431.kxcdn.com/_next/image?url=https://upload.wikimedia.org/wikipedia/commons/thumb/d/d9/%25D0%25A3%25D1%2581%25D1%2582%25D0%25B0%25D0%25B2_%25D0%259E%25D1%2581%25D1%2582%25D1%2580%25D0%25BE%25D0%25BC%25D0%25B5%25D1%2580%25D0%25BE%25D0%25B2%25D0%25B0_%25D0%25B5%25D0%25B2%25D0%25B0%25D0%25BD%25D0%25B3%25D0%25B5%25D0%25BB%25D0%25B8%25D1%258F_1057.svg/languk-640px-%25D0%25A3%25D1%2581%25D1%2582%25D0%25B0%25D0%25B2_%25D0%259E%25D1%2581%25D1%2582%25D1%2580%25D0%25BE%25D0%25BC%25D0%25B5%25D1%2580%25D0%25BE%25D0%25B2%25D0%25B0_%25D0%25B5%25D0%25B2%25D0%25B0%25D0%25BD%25D0%25B3%25D0%25B5%25D0%25BB%25D0%25B8%25D1%258F_1057.svg.png&w=640&q=50)
Устав (письмо)
ранній шрифт кириличного письма, у якому дотримувалися суворі геометричні форми / З Вікіпедії, безкоштовно encyclopedia
Уста́в — ранній тип письма кириличних рукописів. Кирилиця, утворена за болгарського царя Симеона (893–927), є точне графічне відтворення (з новими літерами для специфічно слов'янських звуків) тогочасного візантійського грецького алфавіту унціального письма (лат. litterae unciales, від uncia в значенні «цаль»: 2,46 см, тобто «літери заввишки в цаль»), що вживалось для книг богослужіння і збереглось у грецьких відписах «Нового Заповіту» від IV ст.
![]() | ![]() | ![]() |
Устав | |
![]() | |
Наступник | півустав |
---|---|
Абетка | кирилиця |
![]() |
До України устав прийшов із Святим Письмом, і перші датовані рукописи було виконано в Україні в XI ст.: «Ізборник Святослава» (1073) та «Ізборник Святослава» (1076). Уставом написано також Остромирове Євангеліє (1056–1057 рр.).
За висотою літер — 6–7 мм — це ще досить великий устав (Літери грецького унціалу теж були фактично менші, ніж цаль). Подібним, але трохи меншим уставом середньої величини написано «Ізборник» 1073 р. Пізніші приклади уставу — Крилоське євангеліє 1144 p. та Пандекти Антгоха XI–XII стст.
![]() | ![]() |
![]() |
Заміна пергаменту папером, збільшення попиту на книжки та потреби ділового письма призвели від XIII ст. до прискорення темпу писання, що виявилося у втраті ретельної геометричности, викривленні та нахилі прямих частин літер і спрощенні деяких літер: так виник переходовий тип письма, так званий, великий півустав, літери якого далі зменшувалися й звужувалися, і, таким чином, у XV — на початку XVI стст. уже переважав півустав, а в XVI–XVII стст. прийшов скоропис. Однак, устав ще трапляється в богослужбових книгах, наприклад, у Пересопницькім Євангелії (1556–1561), хоча надрядкові літери й акценти типові для півуставу, великий півустав Крехівського апостола (1563–1572) близький до уставу.