![cover image](https://wikiwandv2-19431.kxcdn.com/_next/image?url=https://upload.wikimedia.org/wikipedia/commons/thumb/c/cd/Ulianov.jpg/640px-Ulianov.jpg&w=640&q=50)
Ульянов Михайло Олександрович
З Вікіпедії, безкоштовно encyclopedia
Михайло Олександрович Ульянов (рос. Михаи́л Алекса́ндрович Улья́нов; 20 листопада 1927, село Бергамак, Муромцевський район, Омська область, РРФСР — 26 березня 2007, Москва, Російська Федерація) — радянський і російський актор, режисер театру та кіно, театральний діяч. Лауреат Ленінської премії (1966). Народний артист СРСР (1969). Заслужений діяч культури Польщі (1974). Лауреат Державної премії РРФСР імені К. С. Станіславського (1975)[2]. Лауреат Державної премії СРСР (1983). Герой Соціалістичної Праці (1986).
Михайло Олександрович Ульянов | |
---|---|
рос. Михаи́л Алекса́ндрович Улья́нов | |
![]() 1998 рік | |
Народився | 20 листопада 1927(1927-11-20) Бергамакd, Муромцевський район, Омська область |
Помер | 26 березня 2007(2007-03-26) (79 років) Москва, Росія[1] ·гастроентерологічні захворюванняd |
Поховання | Новодівичий цвинтар |
Громадянство | ![]() ![]() |
Національність | росіянин |
Діяльність | актор, театральний режисер, кінорежисер, політик, театральний педагог, громадський діяч |
Alma mater | Театральний інститут імені Бориса Щукіна (1950) |
Знання мов | російська |
Заклад | Державний академічний театр імені Є. Вахтангова |
Членство | СК СРСР і ЦК КПРС |
Роки активності | 1950—2007 |
Партія | КПРС |
У шлюбі з | Парфаньяк Алла Петрівна |
Нагороди | |
IMDb | ID 0880761 |
Сайт | ulianov.ru |
Член Центральної Ревізійної Комісії КПРС у 1976—1990 роках. Член ЦК КПРС у 1990—1991 роках.
Критик Валерій Кічін писав: «Це був актор, якому підвладні будь-які барви — від високої патетики до гротеску, від народної драми до циркової ексцентріади». Діапазон кіноролей актора був неймовірно широкий і варіювався від «жорстких керівників, сильних і вольових людей» до «боязких „стукачів“ і списаних драматургів»: Єгор Трубников («Голова»; 1964), Дмитро Карамазов («Брати Карамазови»; 1968), полководець Георгій Жуков (Ульянов перевтілювався в Жукова майже 20 разів, критики і глядачі визнали цей образ найбільш незабутнім у кінокар'єрі актора; «Звільнення», «Блокада», «Вибір цілі», «Перемога», «Битва за Москву» та багато інших), генерал Григорій Чарнота («Біг»; 1970), драматург Кім Єсенін («Тема»; 1979), Сергій Абрикосов («Приватне життя»; 1982), Він — колишній чоловік («Без свідків»; 1983), Іван Афонін («Ворошиловський стрілок»; 1999) і «Батько» («Антикілер»; 2002)[3][4].
Театр імені Є. Вахтангова був для Михайла Олександровича невіддільною частиною життя, «другим домом, без якого він себе просто не уявляв[5]. У ньому він переграв безліч визначних історичних особистостей (Йосипа Сталіна, Марка Антонія, Гая Юлія Цезаря, Річарда III, Наполеона Бонапарта, Сергія Кірова, Понтія Пилата, Володимира Леніна) і вигаданих персонажів знакових п'єс (Віктора у „Варшавській мелодії“, Брігеллу в „Принцесі Турандот“, Гулевого в „Конармії“, Едигея в „І понад століття триває день“)[6]. 1987 року актор став художнім керівником Вахтангівського театру і займав цей пост до кінця життя.
Результатом багаторічної акторської кар'єри Михайла Ульянова стали кілька десятків ролей на сцені і близько 70 — у кіно. Як режисер, він зняв повнометражний кінофільм і поставив не один театральний спектакль, а як письменник — став автором п'яти книг про себе та свою професії. За свою діяльність Михайло Олександрович був удостоєний багатьох нагород і регалій, отримав Державну премію СРСР і спеціальний приз журі Венеційського кінофестивалю (1983). За створення образу Івана Афоніна в картині Станіслава Говорухіна „Ворошиловський стрілок“ Ульянов був визнаний найкращим актором року на церемонії вручення премії „Ніка“.
Михайло Ульянов помер увечері 26 березня 2007 року в одній з лікарень Москви. Причиною смерті стали серйозні проблеми з нирками, що розвинулися на термінальній стадії онкологічного захворювання. 29 березня актор похований на Новодівочому цвинтарі з військовими почестями[7]. Ім'я Ульянова носять арктичний танкер і Омський державний Північний драматичний театр у місті Тара, поряд з яким 2012 року акторові встановлено пам'ятник.