Loading AI tools
термін, поширений з другої пол. XIX ст., на означення любові до України, українського народу, української культури З Вікіпедії, вільної енциклопедії
Українофі́льство (дав.-гр. φιλέω — кохаю) — термін, що означає любов та/або приязнь до України та українців; протилежний за значенням до терміну українофобія. Термін вживається переважно в політичному та культурному контексті. «Українофільство» та «українофіли» — це терміни, які вживаються аби підкреслити свою проукраїнську позицію, свою зацікавленість українською культурою, українською мовою та українською історією.
Українофільство | |
Українофільство у Вікісховищі |
Українофіли були нещадно переслідувані урядом Російської Імперії, коли книжки, театральні п'єси та інші друковані видання українською мовою були заборонені.
Першим українофілом нових часів був німецький філософ Й. Г. Гердер, який у своїх творах пророкував Україні велике майбутнє. У ширшому значенні українофілами були польські письменники так званої «української школи» і пізніше поляки — мешканці України, які писали поезії й складали пісні українською мовою[1]. Подібне явище спостерігалось і в російській літературі першої половини XIX століття[2].
У стислому значенні українофілами називали українських діячів 1860-х pp., а часи їхньої діяльності 1860—1880-х pp. періодом українофільства. Самі українофіли воліли називатися «народолюбцями», але не заперечували й проти інших назв. Рух українофільства особливо поширився на початку 1860-х pp. і поклав основи дальшого розвитку українства.
На першому місці українофіли ставили освіту широких народних мас рідною мовою; для цього складали підручники українською мовою та видавали твори української літератури. Українофіли видавали журнали: «Основа» у Петербурзі (1861—1862), «Черниговский листок» та багато рукописних (найвідоміші з них київський: «Самостайне Слово», «Громадниця», «Помийниця»), а також книжки для народу і так звані метелики (маленькі брошурки).
Починаючи з 1859 р., українофіли створили широку мережу своїх Громад (найважливіші в Петербурзі, Москві, Києві, Харкові, Чернігові, Полтаві, Одесі тощо), які доклали багато зусиль до організації шкільництва (зокрема так звані недільні школи, 1859—1862). Зі світоглядно-політичного погляду термін «українофільство» охоплював різні течії від звичайної любові до свого рідного аж до палкого націоналізму (хоча терміну цього тоді ще не було) і незалежності України.
Після придушення Польського повстання 1863—1864 рр. російський уряд посилив боротьбу проти українофільства (Валуєвський обіжник 1863 р., Емський указ 1876 р.), однак рух українофільства раз у раз відроджувався (початок 1870-х, початок і кінець 1880-х pp.). Пізніше українофіли працювали переважно на культурно-освітній ниві: складання словників українською мовою (Уманця і Спілки, Грінченка), літературна творчість, а наукова діяльність у царині українознавства. Зокрема велику працю проробили вони в рамках Південно-західного відділу Імператорського Російського географічного товариства у Києві (1873—1876) і журналі «Кіевская старина» (1882—1906).
З часом українофіли під щораз більшим тиском російського уряду здавали свої позиції, відмежовуючися від будь-якої національно-політичної діяльності. Це викликало критику й невдоволення не лише з боку молодшої генерації українських діячів, а навіть і серед самих українофілів. Історія українофільства скінчилася в кінці 1880-х pp. На зміну йому виступила нова генерація українства — «Братство тарасівців».
За радянських часів українофільський рух характеризували як рух «буржуазно-націоналістичний».
Seamless Wikipedia browsing. On steroids.
Every time you click a link to Wikipedia, Wiktionary or Wikiquote in your browser's search results, it will show the modern Wikiwand interface.
Wikiwand extension is a five stars, simple, with minimum permission required to keep your browsing private, safe and transparent.