Loading AI tools
З Вікіпедії, вільної енциклопедії
Т-80У (індекс ГБТУ — Об'єкт 219АС) — радянський основний бойовий танк родини Т-80. Виготовлявся з 1985 року у Ленінграді та Омську, а у Харкові виготовляли Т-80УД (Об'єкт 478Б) — версію Т-80У з дизельним, а не газотурбінним двигуном. Т-80У та УД були найпотужнішими танками СРСР.[⇨]
Т-80У | |
---|---|
Т-80У | |
Походження | СРСР |
Історія використання | |
На озброєнні | з 1985 |
Оператори | Кіпр Південна Корея Росія Україна |
Історія виробництва | |
Розробник | ЛКЗ |
Розроблено | з кінця 1970-х |
Виробник | ЛКЗ ОЗТМ ХЗТМ |
Вартість одиниці | 824 000 руб.[⇨] |
Виготовлення | 1985 — 1990-ті |
Виготовлена кількість | кілька сотень |
Варіанти | Т-80УД, Чорний орел |
Характеристики | |
Вага | 46 т |
Довжина | 9,6 м |
Довжина корпусу | 7 м |
Ширина | 3,6 м |
Висота | 2,2 м |
Екіпаж | 3: командир, механік-водій, навідник |
Броня | комбінована броня, динамічний захист «Контакт-5» |
Головне озброєння | 125-мм гармата 2А46М-1 |
Другорядне озброєння | 1 × 12,7-мм НСВТ 1 × 7,62-мм ПКТ |
Двигун | ГТД-1000ТФ або ГТД-1250 1000—1250 к.с. |
Питома потужність | 23,9 або 27,2 кс/т |
Швидкість | 65–70 км/год |
Т-80У у Вікісховищі |
Порівняно з попередніми моделями Т-80Б/БВ, танк Т-80У отримав систему керування озброєнням 1А45 «Іртиш», комплекс керованого озброєння 9К119 «Рефлекс» і вбудований динамічний захист «Контакт-5»; через це маса бойової машини зросла з 43,7 до 46 тонн. Всього було виготовлено кілька сотень одиниць T-80У. Вони перебувають на озброєнні Кіпру, Південної Кореї, Росії, а з 2022 року — і України.
Після розпаду Радянського Союзу Т-80У отримав розвиток у Росії, а Т-80УД серійно виготовлявся в Україні на експорт і ліг в основу українських Т-84.
Танк брав епізодичну участь у війні на сході України 2015 року. Під час російського вторгнення 2022 року в Україну російські підрозділи, оснащені Т-80У, зазнали великих втрат, значна кількість танків стала українськими трофеями.[⇨]
1976 року новопризначений міністр оборони СРСР Дмитро Устинов наполіг на тому, щоб танк Т-80 («Об'єкт 219») прийняли на озброєння та запустили до малосерійного виготовлення.[1] У серійному виробництві вже перебували танки Т-64, Т-72 та Т-80, тому Устинов прагнув уніфікувати виробництво і почав це втілювати з виходом на пенсію головного конструктора ХКБМ Олександра Морозова в травні 1976.[2]
На той час харківські конструктори працювали над «Об'єктом 476» (або «Виріб 9А»), який був суттєво модернізованим Т-64Б з новою баштою та системою керування вогнем танка 1А45 «Іртиш» з прицілом 1Г46. Ця модифікація також мала нове покоління комбінованої броні. Своєю чергою, НДІ Сталі мав два нових варіанти такого захисту: броня з «відбивними пластинами» (рос. броня с отражающими пластинами) для Т-72Б і з «комірчастим наповнювачем» (рос. броня с ячеистым наполнителем) для «Об'єкта 476»; остання була дорожчою та сучаснішою.[2]
1976 року закладено створення наступної модифікації до 1980 року. 1977 року задано її тактико-технічні характеристики, що містили систему керування вогнем 1А33 «Об», нічний приціл ТПН-4С «Буран-ПА», спостережний пристрій командира «Агат-С», комплекс керованого озброєння 9К112 «Кобра» та посилене бронювання. Одночасно з тим проводились роботи з доведення Т-80 до рівня Т-64Б, і 1978 року Т-80Б було прийнято на озброєння.[3]
Ідея уніфікації полягала в тому, щоб нову харківську башту поставити на шасі Т-80Б, після чого виготовляти в Харкові замість Т-64Б саме цей варіант, названий «Об'єкт 219А» або «Ольха». Цей танк також помилково називали «Т-80А», позаяк його не приймали на озброєння. Таким чином, новий головний конструктор ХКБМ Микола Шомін відповідав за бойове відділення танка з баштою та комплексом озброєння, а ЛКЗ під керівництвом Миколи Попова — за проєкт у цілому.[2]
Постанова ЦК КПРС і Ради міністрів СРСР № 577—178 від 17 липня 1977 передбачала виробництво модифікованого Т-80 з газотурбінним двигуном (ГТД) на заводі імені Малишева (ХЗТМ) з 1983 року, для чого в Харкові мали з'явитися потужності для виробництва таких двигунів. Розробку ГТД доручили ЛНПО імені Клімова , виробництво мав здійснювати завод Малишева, а конструювання та документація лягали на ХКБД. Постанова найвищого керівництва країни зробила створення ГТД основним пріоритетом, тому розробку чотиритактного двигуна 124Ч зупинили, а двотактного 6ТД — скоротили.[4] Передбачалось, що з 1980 року Харків буде серійно виготовляти власні газотурбінні двигуни ВГТД-1000ФМ потужністю 1250 к.с. Однак, опанування цього двигуна потребувало побудови нових цехів, підготування нових спеціалістів і часу.[5]
Протягом 1979—1980 років було виготовлено та випробувано башти з новітньою комбінованою бронею.[3] 1982 року «Об'єкт 219А» був готовий до випуску в Харкові, але його відклали через появу нових танкових керованих ракет і динамічного захисту.[2] Не був готовий і харківський газотурбінний двигун ВГТД-1000ФМ, тому 1983 року вирішили зупинити роботи над ним і розгорнути на заводі імені Малишева освоєння форсованого двигуна ГТД-1100Ф потужністю 1200—1250, заснованого на серійному двигуні Т-80. Цей двигун був не менш проблемним для Харкова, оскільки суттєво відрізнявся від ВГТД і потребував налагодження процесу з нуля. Його приймання відбулось лише 1985 року.[5]
1980 року ХКБД відвідав голова КПУ Володимир Щербицький, який теж скептично ставився до виробництва ГТД у Харкові. 1982 року на засіданні ЦК КПУ обговорювали невтішний поступ у ГТД, але КПУ не могла вплинути на виконання постанови найвищого керівництва держави.[6]
Комплекс керованого озброєння 9К112 «Кобра» потребував заміни: він показав гарну влучність, однак дорого коштував і мав проблеми з надійністю. Для інтеграції форсованого двигуна ГТД-1000ТФ, новітньої керованої ракети «Рефлекс» і системи керування вогнем 1А45 було створено «Об'єкт 219В». Деякі з 219А та 219В отримали динамічний захист «Контакт-1».[2]
Динамічний захист «Контакт-1», який з 1982 року почали встановлювати на танки Т-80БВ, не був популярним серед військових: він додавав 1,2 тонни ваги та захищав лише від кумулятивних боєприпасів, але не від БОПСів, які набули поширення на західних танках. СРСР отримав захоплені ізраїльські 105-мм підкаліберні снаряди M111, і випробування показали, що цей боєприпас пробиває в лоб Т-72 і Т-80. Щоб захиститись від цього, на верхню лобову деталь Т-80Б додали 20-мм лист броні, а НДІ Сталі пришвидшив розробку динамічного захисту наступного покоління, здатного протистояти підкаліберним снарядам.[2]
Напрацювання «об'єктів» 219А та 219В разом з «Контактом-5» лягли в основу нового зразка «Об'єкт 219АС». Перші 20 передсерійних зразків було виготовлено наприкінці 1983 року, з них 8 одразу вирушили на полігонні випробування. 1983 року танк був готовий, 1985 року — прийнятий на озброєння як Т-80У, а 1987 року — пішов у серійне виробництво на ОЗТМ .[2][7]
Хоча Устинов й домігся виробництва харківських Т-80У з калузькими ГТД, цей процес був дуже повільним, і зрештою від нього відмовились на користь дизельного Т-80УД.[8] Всього в Харкові виготовили 45 Т-80У.[9]
Через проблеми зі створенням і опануванням газотурбінних двигунів у Харкові вище керівництво 1981 року дозволило розробку Т-80У з резервним двигуном 6ТД-1, який протягом усього цього часу активно просували харківські конструктори. Цей танк мав індекс «Об'єкт 478Б».[10]
Смерть Устинова наприкінці 1984 року дозволила більш вільно займатись дизельним танком,[11] а в січні 1985 року заступник нового міністра оборони Віталій Шабанов вперше визнав, що Міноборони весь час вело дві паралельні лінії — ГТД і дизель. При цьому саме харківський 6ТД був найбільш досконалим і готовим до виробництва.[8] Постановою від 2 вересня 1985 року запущено серійне виробництво «Т-80У з двигуном 6ТД», а виробництво танкових ГТД завершено.[12] До кінця 1985 року в Харкові зібрали перші 5 танків «Об'єкт 478Б», 1986 року їх було запущено в серію, а 1987 року прийнято на озброєння СРСР під позначенням Т-80УД.[13][14] Освоєння Т-80УД завершило епоху Т-64, останній з яких вийшов із цеху 27 грудня 1987 року.[15][16]
ЛКЗ після розпаду СРСР був неактивним, а ОЗТМ продовжував вести роботу над Т-80У. На залишках радянських коштів завод розробив командирський Т-80УК («Об'єкт 630А») з покращеним нічним прицілом «Агава», комплексом оптико-електронного придушення «Штора-1», додатковим радіо для командира та навігаційною апаратурою. Також завод розробив низку варіантів з активним захистом.[17]
Втрати танків Т-80БВ у Першій російсько-чеченській війні склали погану репутацію сімейству Т-80. Хоча реальними причинами були відсутність адекватного планування, невдала тактика застосування та брак навченості екіпажів, саме на конструктивні недоліки Т-80 посилався міністр оборони РФ Павло Грачов, розповідаючи про причини провалу в штурмі Грозного.[17]
Висока вартість танка Т-80У та його експлуатації, порівняно з Т-72 і Т-90, не сприяли ані експорту, ані популярності всередині країни; до того ж конкуренцію Т-80У складали українські Т-80УД і Т-84. Уралвагонзавод (УВЗ) скористався можливістю, перейменувавши Т-72БУ на Т-90 і розпочавши його рекламну кампанію, і вже 1996 року саме його ЗС РФ обрали своїм майбутнім танком. Втім, до 2005 року російська влада не фінансувала нові танки. УВЗ тримався за допомогою більшого експорту й виробництва залізничного устаткування, а ОЗТМ зрештою збанкрутував 2006 року.[17]
Т-80У зберігає компонування Т-80 із моторно-трансмісійним відділенням у задній частині, бойовим відділенням посередині та відділенням керування в передній частині.[18]
Лобова броня башти комбінована, принципово сучасніша за броню попередніх танків. На Т-80У застосовано броню з «комірчастим наповнювачем» (рос. броня с ячеистым наполнителем), що складається з металевих комірок, заповнених поліефіруретаном. Комбінована броня башти має зовнішній шар сталі завтовшки 60—85 мм і внутрішній завтовшки до 190 мм. Між ними розташовані два шари комірчастих елементів, розділені 20-мм сталевою пластиною. Між наповнювачем і внутрішньою бронеплитою башти встановлено 80-мм плиту з твердої сталі БТК-1. Наповнювач реалізує принцип напівактивної броні, використовуючи для захисту енергію засобу ураження: енергія кумулятивного струменя переходить у кінетичну енергію середовища, після чого повторно взаємодіє з кумулятивним струменем, послаблюючи його[прим. 1]. Порівняно зі склопластиком, такий захист зменшує габарити й масу на 15 і 30 % відповідно, а порівняно з монолітною сталлю — на 60 % маси за подібних габаритів. Лобова броня корпуса залишилась п'ятишаровою з двома склопластиковими панелями, як у Т-80БВ.[19][20]
Т-80У обладнаний вбудованим динамічним захистом (також називається ДЗ другого покоління) «Контакт-5»[прим. 2], який здатний ефективно протистояти ураженню кумулятивними снарядами, а завдяки товстій метальній пластині знижує ефективність підкаліберних снарядів. Через значну вагу елементи захисту мали встановлюватись на заводі під час виготовлення або капітального ремонту.[2] Динамічний захист розташований на лобі та бортах корпуса, на лобі, бортах і даху башти.[18]
Для захисту від зброї масового ураження танк має систему, що за сигналом датчиків герметизує танк і створює незначний надлишковий тиск. Броня також має підбій і надбій з водневмісними полімерами з додаванням свинцю, літію та бору.[18]
За російськими заявами, лобова броня башти Т-80У надає захист 780 мм і 1320 мм RHAe для підкаліберних і кумулятивних боєприпасів відповідно,[2] тому в межах курсового кута 35° Т-80У захищений від більшості масових кумулятивних засобів ураження.[18]
Т-80У озброєний 125-мм гладкоствольною танковою гарматою, пусковою установкою 2А46М-1 з двоплощинним стабілізатором 2Е42 (рос. 2Э42), теплозахисним кожухом та пристроєм вбудованого контролю вивірення прицілу навідника. Механізм обертання башти замінено з електрогідравлічного на електромеханічний.[18]
Кероване озброєння представлене комплексом 9К119 «Рефлекс». На відміну від радіокерованої ракети 9М112 у Т-80Б, 9М119 керується за допомогою лазерного променя, випромінювач якого входить до прицілу 1Г46. Порівняно з 9М112, дальність пострілу зросла з 4 до 5 км, а бронепробиття — з 600 до 700 мм сталевого еквіваленту.[2]
Танк має спарений з гарматою кулемет ПКТ і зенітний кулемет НСВТ. Установка зенітного кулемета відрізняється від попередніх радянських основних бойових танків, включно з Т-80Б. Кулемет встановлюється на одну з трьох стійок, розташованих біля командирської башточки з різних боків.[18] При цьому командиру необхідно вилізти з люка для ведення вогню.[21]
Для керування озброєнням використовується система керування вогнем танка (СКВТ) 1А45 «Іртиш», що дозволяє навіднику та командиру проводити незалежний пошук цілей та ведення вогню, а також розраховує кути піднесення й випередження на основі даних із давачів, швидкості танка та цілі, атмосферних показників тощо. Приціл 1Г46 у складі 1А45 має лазерний віддалемір і канал керування ракетою. В темну пору доби використовується активно-пасивний нічний приціл зі стабілізованим полем зору ТПН-4 «Буран-ПА». На Т-80УК 1992 року встановлюється тепловізійний приціл «Агава-2», яким може користуватись і командир за допомогою спеціального каналу.[18][21] Дальність виявлення цілей через нічний приціл складає 1200 м у пасивному і 1500 м в активному режимах відповідно.[7]
Для спостереження за полем бою командир використовує комбінований денний і нічний прицільно-спостережний комплекс ПНК-4С зі спостережним пристроєм ТКН-4С «Агат-С». Дальність спостереження вночі складає 800 і 1200 м у пасивному й активному режимах відповідно.[7] Порівняно з попередником, ТКН-3, він оснащений стабілізованим у вертикальній площині полем зору та більшою кількістю виведеної інформації. Режим «дубль» дозволяє командиру самостійно навести гармату на ціль і вести вогонь, повністю беручи контроль над озброєнням у свої руки.[18] У ТКН-4 також вбудований оглядовий перископ без збільшення.[21]
Як і попередні Т-80Б/БВ, танк обладнаний газотурбінним двигуном ГТД-1000ТФ потужністю 1100 к.с.; з 1990 року встановлювався ГТД-1250 (1250 к.с.).[18] Висока питома потужність (23,9 або 27,2 к.с./т залежно від двигуна) була найвищою з усіх танків світу станом на 2000 рік, і на демонстраціях часто показували танковий стрибок, за що Т-80У прозвали «летючим танком».[22]
Ходова частина в цілому аналогічна Т-80.
Танк має додатковий електроагрегат ГТА-18А, термодимову апаратуру, систему поставлення димової завіси 902Б «Туча», обладнання для самоокопування[ru], кріплення для протимінного трала[en] КМТ-6 та обладнання для підводного водіння танка (на пізніх версіях це «Брод» або «Брод-М»)[23].[18]
Радіостанцію Р-123 замінено на ультракороткохвильову симплексну Р-173, що працює одночасно в режимі прийому та передавання. Також наявний танковий перемовний пристрій.[18]
Для підвищення ймовірності виживання на полі бою танк має автоматичну протипожежну систему 3ЕЦ13 «Іней» (рос. 3ЭЦ13 «Иней»).[24]
Наприкінці 1980-х років Радянська армія почала застосовувати триколірну схему, подібну до тогочасної американської. Схема складалась із темно-зеленого основного кольору та включень сіро-жовтої й чорної емалі ХС-5146. У таких кольорах танки надходили й на експорт, зокрема, до Кіпру.[17]
Характеристики танка Т-80У[25]:
Розміри та маса
Озброєння
|
Ходові якості
|
У ході війни на сході України деякі підрозділи російських сил вторгнення з танками Т-80 перебували на території України. У звіті за 23 січня 2015 року СММ ОБСЄ зафіксувала 6 танків Т-80 біля Макіївки, які рухалися трасою Н21 на захід до Донецька.[26][27] Це відбувалося поблизу битви за Дебальцеве; за ідентифікацією спільноти «ІнформНапалм», це була рота Т-80У 4-ї Кантемирівської танкової дивізії.[28]
4-та Кантемирівська танкова дивізія, оснащена сучасними Т-80, зазнала важких втрат на початку вторгнення.[29] Її розгром мав й символічне значення, оскільки це з'єднання вважалося елітним.[30] У ході Слобожанського контрнаступу ЗСУ Кантемирівська дивізія знову зазнала тяжких втрат і втратила боєздатність. Сумарна кількість втрачених Т-80У від початку вторгнення склала приблизно 90 одиниць, з яких близько половини потрапили до Сил оборони України та згодом використовувались проти росіян.[31][32] За даними IISS, протягом року вторгнення Росія втратила близько 2/3 наявних Т-80БВ/У.[29]
У березні 2022 року в Сумській області в результаті українського артилерійського удару було знищено єдиний прототип Т-80УМ2 з комплексом активного захисту «Дрозд».[33][34] Танк перебував на озброєнні Кантемирівської дивізії. За кілька тижнів до початку повномасштабної війни такий танк був помічений на навчаннях у Білорусі.[35] Крім того, українським військовим вдалось захопити майже неушкодженим рідкісний командирський Т-80УК і ще один знищити. Таких танків було виготовлено всього кілька одиниць, усі вони перебували в 4-й танковій дивізії.[36][37]
Станом на квітень 2024 року за даними Oryx відомо про такі втрати серед танків родини Т-80У (знищено/захоплено): 44/46 Т-80У, 1/1 Т-80УК, 3/4 Т-80УЕ-1 та єдиний відомий зразок Т-80УМ2. Також знищено 9 невстановлених моделей Т-80 і захоплено 2.[38]
27 Т-80У та 14 Т-80УК було куплено в Росії за 174 млн доларів США; перші танки надійшли 1996 року. 2010 року Кіпр придбав за 115 млн доларів ще 41 Т-80У та 4 БРЕМ-80У; танки надійшли з запасів російської армії, тоді як БРЕМ виготовили з нуля.[55] Станом на 2022 рік 82 танки в строю.[44]
У квітні 2022 року на тлі російського вторгнення в Україну поширилась інформація про те, що США просили Кіпр передати Україні свої Т-80У (а також БМП-3, «Тор», С-300 й Мі-35), і що президент Кіпру сприйняв цю пропозицію схвально. Пізніше стало відомо, що Кіпр готовий віддати танки лише в обмін на грецькі Leopard 2, які могли б якнайшвидше їх замінити.[56][57]
У червні 2023 року з'явилась інформація про потенційну купівлю Кіпром ізраїльських танків Merkava Mk 2 та Mk 3, у результаті чого кіпрські Т-80У могли б бути передані Україні. Після початку війни з Хамасом Ізраїль відмовився від продажу й повернув танки в стрій.[58][59]
Південна Корея отримала від Росії 80 Т-80У протягом 1995—2006 років у рахунок погашення частини державного боргу Радянського Союзу,[17] вони надійшли на озброєння двох батальйонів 3-ї танкової бригади. До появи на озброєнні у 2014 році танків K2 Black Panther зі 120-мм гарматою, отримані від РФ Т-80У були найпотужнішими танками на озброєнні корейських збройних сил.[60]
Т-80У став найкращим радянським танком, але це обійшлось дорого: Т-80У коштував 824 000 рублів проти 280 000 за Т-72Б (майже в три рази дорожче)[прим. 3]. При цьому дослідження ВНДІ «Трансмаш» показали, що бойова ефективність Т-80У переважала не настільки суттєво, а лише на 10 %.[2]
Seamless Wikipedia browsing. On steroids.
Every time you click a link to Wikipedia, Wiktionary or Wikiquote in your browser's search results, it will show the modern Wikiwand interface.
Wikiwand extension is a five stars, simple, with minimum permission required to keep your browsing private, safe and transparent.