Тартарія
З Вікіпедії, безкоштовно encyclopedia
Тартарія, або Татарія[2] (лат. Tartaria, фр. Tartarie, англ. Tartary, нім. Tartarei), — неісторична географічна назва, яку використовували в західноєвропейській літературі та картографії щодо великих областей від Каспію (навіть від Криму) до Тихого океану і до кордонів Китаю та Індії; у східнослов'янській традиції — землі Монгольської імперії і її дочірніх держав, переважно населених кочовими тюркськими та монгольськими народами, виключаючи землі Московії. Активне використання топоніму простежується з XIII до XIX століття, подекуди — до початку ХХ. У європейських джерелах Тартарія стала найпоширенішим найменуванням Центральної Азії серед негативно забарвлених назв, які не мали зв'язку з дійсним населенням регіону, аж до XIX століття європейські відомості залишалися вкрай мізерними і уривковими.
Ця стаття містить текст, що не відповідає енциклопедичному стилю. |
Виникнення поняття «тартари» пов'язане зі становленням імперії Чингісхана на початку XIII століття. У європейців термін перетворився на «тартари» через контамінації з грецьким Тартаром. Останній у Середні століття означав як найглибші області пекла, так і далекі і невідомі області Землі, звідки, як здавалося європейцям, прийшли «дикі» орди кочівників. У східнослов'янському письменстві використовувався варіант Татарія, за винятком переказів зарубіжних текстів.
Як terra incognita на мислених картах[en] європейців Тартарія була однією з наймогутніших країн, поряд з Атлантидою або Землею пресвітера Йоана, — на відміну від цих земель, які зазвичай видаляли від осередку світосприйняття і поміщали на краю населеного світу. Як географічний концепт Тартарію можна порівнювати з пізнішим поняттям «Схід» в європейському орієнталізмі (в тлумаченні Е. Саїда)[3].