Таміка віялохвоста

Та́міка віялохвоста^[3] (Cisticola juncidis) — вид горобцеподібних птахів родини родини тамікових (Cisticolidae)^[4]. Мешкає на півдні Європи, в Африці, Азії та Австралії. Виділяють низку підвидів.

? Таміка віялохвоста
Віялохвоста таміка (підвид C. j. cursitans, Баттікалоа, Шрі-Ланка)
Охоронний статус
Найменший ризик  (МСОП 3.1)[1]
Біологічна класифікація
Домен: Еукаріоти (Eukaryota) Царство: Тварини (Animalia) Тип: Хордові (Chordata) Клас: Птахи (Aves) Ряд: Горобцеподібні (Passeriformes) Родина: Тамікові (Cisticolidae) Рід: Таміка (Cisticola) Вид: Таміка віялохвоста
Біноміальна назва
Cisticola juncidis (Rafinesque, 1810)[2]
Ареал виду     Гніздування      Проживання впродовж року
Підвиди
(Див. текст)
Синоніми
Sylvia juncidis
Посилання
Вікісховище: Cisticola juncidis Віківиди: Cisticola juncidis EOL: 17207801 ITIS: 559335 МСОП: 22713491 NCBI: 52622

Опис

Віялохвоста таміка — дрібний птах, довжина якого становить від 10 до 12 см. Верхня частина тіла коричнева, поцяткована чорними смужками. Нижня частина тіла білувата, у самиць жовтувата. Хвіст широкий, на кінці білий, при польоті розкривається у формі віяла. Під час сезону розмноження у самців на тімені з'являються чорні смужки. Колір лап варіюється від темно-бежевого до оранжевого^[5][6][7].

Підвиди

Виділяють сімнадцять підвидів:^[8]

• C. j. cisticola (Temminck, 1820) — західна Франція, Піренейський півострів, Балеарські острови, Північно-Західна Африка;
• C. j. juncidis (Rafinesque, 1810) — від південної Франції до Туреччини і Сирії, а також Єгипет і острови Середземного моря;
• C. j. uropygialis (Fraser, 1843) — від Сенегалу і Гамбії до Ефіопії, Руанди, Танзанії і Нігерії;
• C. j. terrestris (Smith, A, 1842) — від Габону і Республіки Конго до південної Танзанії і Південно-Африканської Республіки;
• C. j. neuroticus Meinertzhagen, R, 1920 — Кіпр, від Лівану і Ізраїлю до західного Ірану;
• C. j. cursitans (Franklin, 1831) — від східного Афганістану до північної М'янми, південного Китаю, південної і південно-східної Індії, посушливі рівнини Шрі-Ланки;
• C. j. salimalii Whistler, 1936 — південно-західна Індія;
• C. j. omalurus Blyth, 1851 — Шрі-Ланка (за винятком посушливих рівнин);
• C. j. brunniceps (Temminck & Schlegel, 1850) — південь Кореї, Японія і острів Батан^[en] (північ Філіппін);
• C. j. tinnabulans (Swinhoe, 1859) — від південно-східний Китай, Тайвань, Таїланд, Індокитай і Філіппіни (за винятком островів Батан^[en] і Палаван;
• C. j. nigrostriatus Parkes, 1971 — Палаван (Філіппіни);
• C. j. malaya Lynes, 1930 — Нікобарські острови, південно-східна М'янма, південно-західний Таїланд, Малайський півострів, Великі Зондські острови;
• C. j. fuscicapilla Wallace, 1864 — східна Ява, Канґеанські острови^[en], Малі Зондські острови;
• C. j. constans Stresemann, 1938 — Сулавесі і сусідні острови;
• C. j. leanyeri Givens & Hitchcock, 1953 — північна Австралія;
• C. j. normani Mathews, 1914 — північний захід Квінсленду, північ і північний схід Австралії;
• C. j. laveryi Schodde & Mason, IJ, 1979 — північний схід Австралії і південь Нової Гвінеї.

Поширення

Віялохвості таміки віддають перевагу відкритим територіям, зокрема лукам і пасовиськам, а також очеретяним заростям біля водойм. Уникають солончаків. На більшій території це осілий вид птахів, однак популяції Маньчжурії і Північної Кореї взимку мігрують на південь. В Гімалаях віялохвості таміки гніздяться на висоті до 1900 м над рівнем моря, однак взимку мігрують в долини на висоту до 1300 м над рівнем моря. Поодинокі мігруючі особини були зафіксовані на півночі Європи, в Данії, Швеції, Великій Британії та Ірландії. Північна межа поширення птаха в Європі поступово зміщується на північ. В 2006 році птах був вперше зафіксований в Угорщині^[9]. В 2020 році в Лосгайм-ам-Зее (Німеччина) був зафіксований перший в країні факт гніздування птаха^[10]. В Україні птах не спостерігався.

Поведінка і екологія

Віялохвості таміки харчуються комахами та іншими безхребетними. Самці зазвичай полігамні^[11]. Самці починають будувати гніздо в густій траві і починають приваблювати самиць співом. Самиці завершують гніздо, яке створююється шляхом скріплення живого зеленого листя павутиння, травою і пухом. Воно має чашоподібну форму, додатково накривається маскувальним наметом з листя або трави і розміщується в густій траві. В кладці 3-6 яєць, які насиджує лише самиця. Інкубаційний період триває приблизно 10 днів. За сезон може вилупитися декілька виводків^[12]. Самиці часто міняють партнерів і не затримуються на певній території, тоді як самці більш осілі^[13][14]. Самиці можуть почати розмножуватись на першому році життя^[15].

Галерея

• 
  Віялохвоста таміка (Колката, Індія)
• 
  Віялохвоста таміка (Дакар, Сенегал)
• 
  Яйце віялохвостої таміки
• 
  яйце Cisticola juncidis juncidis - Тулузький музей
• 
  яйце Cisticola juncidis cisticola - Тулузький музей

Примітки

1. BirdLife International (2016). Cisticola juncidis.
2. Rafinesque, Constantine Samuel (1810). Caratteri di alcuni nuovi generi e nuove specie di animali e piante della Sicilia (італ.). Palermo: Per le stampe di Sanfilippo. с. 6.
3. Фесенко Г. В. Вітчизняна номенклатура птахів світу. — Кривий Ріг : ДІОНАТ, 2018. — 580 с. — ISBN 978-617-7553-34-1.
4. Mayr, Ernst; Cottrell, G. William, ред. (1986). Check-list of Birds of the World. Volume 11. Т. 11. Cambridge, Massachusetts: Museum of Comparative Zoology. с. 114—117 — через Biodiversity Heritage Library. - via Internet Archive
5. Ryan, P. (2017). del Hoyo, J.; Elliott, A.; Sargatal, J.; Christie, D.A.; de Juana, E. (ред.). Zitting Cisticola (Cisticola juncidis). Handbook of the Birds of the World Alive. Lynx Edicions. Процитовано 27 August 2017.
6. Ali, S; Ripley, S D (1997). Handbook of the Birds of India and Pakistan. Volume 8 (вид. 2nd). New Delhi: Oxford University Press. с. 31—35.
7. Rasmussen, Pamela C; Anderton, J C (2005). Birds of South Asia. The Ripley Guide. Volume 2. Smithsonian Institution and Lynx Edicions. с. 468.
8. Gill, Frank; Donsker, David, ред. (2021). Grassbirds, Donacobius, Malagasy warblers, cisticolas & allies. World Bird List Version 7.3. International Ornithologists' Union. Процитовано 15 серпня 2021.
9. Nemeth, A; Vadasz, C S (2008). First record of the Zitting Cisticola (Cisticola juncidis Rafinesque, 1810) in Hungary (PDF). Opusc. Zool. Budapest. 37: 89—90.
10. Dachverband Deutscher Avifaunisten (DDA) (5 серпня 2020). DDA Aktuelles vom 05.08.2020: Erster Brutnachweis für Deutschland (нім.).
11. Ueda, Keisuke (1984). Successive nest building and polygyny of Fan-tailed Warblers Cisticola juncidis. Ibis. 126 (2): 221—229. doi:10.1111/j.1474-919X.1984.tb08001.x.
12. Avery, M L (1982). Nesting biology, seasonality, and mating system of Malaysian fantail warblers (PDF). Condor. 84 (1): 106—109. doi:10.2307/1367830. JSTOR 1367830.
13. Yamagishi, S; Ueda, K (1986). Simultaneous territory mapping of male fan-tailed warblers (Cisticola juncidis) (PDF). Journal of Field Ornithology. 57 (3): 193—199.
14. Ueda, K (1986). A Polygamous Social System of the Fan-tailed Warbler Cisticola juncidis. Ethology. 73 (1): 43—55. doi:10.1111/j.1439-0310.1986.tb00998.x.
15. Ueda, K (2008). Juvenile female breeding of the Fan-tailed Warbler Cisticola juncidis: occurrence of two generations in the year. Ibis. 127 (1): 111—116. doi:10.1111/j.1474-919X.1985.tb05041.x.

Джерела

• Ian Sinclair, Phil Hockey and Warwick Tarboton, SASOL Birds of Southern Africa (Struik 2002) ISBN 1-86872-721-1

Посилання

• Ageing and sexing by Javier Blasco-Zumeta & Gerd-Michael Heinze (PDF; 2.8 MB)
• Zitting cisticola/Fantailed Cisticola – Species text in The Atlas of Southern African Birds.
• Cisticola juncidis у базі Avibase.