Таксист (фільм)
З Вікіпедії, безкоштовно encyclopedia
«Такси́ст» (англ. Taxi Driver) — американський психологічний трилер у стилі неонуар режисера Мартіна Скорсезе за сценарієм Пола Шредера 1976 року. У головних ролях: Роберт Де Ніро, Джоді Фостер, Сібілл Шеперд, Гарві Кейтель, Пітер Бойл, Леонард Гарріс[en] та Альберт Брукс[en]. Дія фільму розгортається в морально занепалому Нью-Йорку після війни у В'єтнамі. Фільм розповідає про Тревіса Бікла, ветерана-соціопата, що поступово божеволіє, працюючи таксистом по ночах.
Таксист | |
---|---|
Taxi Driver | |
Жанр | драма |
Режисер | Мартін Скорсезе |
Продюсер | Джулія Філіпс Майкл Філіпс |
Сценарист | Пол Шредер |
У головних ролях | Роберт Де Ніро Гарві Кейтель Сібілл Шеперд Джоді Фостер |
Оператор | Майкл Чепмен |
Композитор | Бернард Геррманн |
Монтаж | Том Рольф Мелвін Шапіро |
Кінокомпанія | Columbia Pictures |
Дистриб'ютор | Columbia Pictures |
Тривалість | 113 хв. |
Мова | англійська |
Країна | США |
Рік | 1976 |
Дата виходу | 8 лютого 1976[1] |
Кошторис | 1,3 млн. $[2] |
Касові збори | $ 28 262 574[3] |
IMDb | ID 0075314 |
Таксист у Вікісховищі |
Надихаючись фільмами «Не та людина» (1956) та «Великий сплеск[en]» (1973), Скорсезе хотів добитися у глядачів ефекту сновидіння. Найнявши Майкла Чепмена оператором, зйомки розпочалися влітку 1975 року в Нью-Йорку; акторам довелося піти на скорочення зарплатні, щоб вкластися в невеликий бюджет у 1,9 мільйона доларів. Зйомки завершилися того ж року. Бернард Геррманн написав музику до фільму, яка стала його останнім твором, завершеним лише за кілька годин до смерті; фільм присвячений йому[4].
Фільм вийшов у прокат кіностудією Columbia Pictures 7 лютого 1976 року і мав успіх у критиків та публіки, попри те, що викликав суперечки через графічне насильство у кульмінаційному фіналі та кастинг 12-річної Фостер на роль неповнолітньої повії[5].
Фільм отримав численні нагороди, зокрема Золоту пальмову гілку Каннського кінофестивалю 1976 року[6] та чотири номінації на 49-й церемонії вручення премії «Оскар», у тому числі за найкращий фільм, найкращу чоловічу роль (Де Ніро) та найкращу жіночу роль другого плану (Фостер).
Попри те, що «Таксист» викликав подальші суперечки через його роль у мотиві Джона Гінклі-молодшого здійснити замах на тодішнього президента Рональда Рейгана[7], фільм залишається популярним і вважається одним з найбільш культурно значущих і надихаючих фільмів свого часу, а також одним з найкращих фільмів, коли-небудь знятих, здобувши культовий статус[8]. У 2022 році журнал Sight & Sound назвав його 29-м найкращим фільмом за версією десятирічного опитування критиків[9], а також 12-м найкращим фільмом усіх часів і народів за версією режисерів, розділивши перше місце з фільмом «Баррі Ліндон». У 1994 році Бібліотека Конгресу США визнала фільм «культурно, історично та естетично» значущим і внесла його до Національного реєстру фільмів[10].
На 1 березня 2024 року фільм займав 126-ту позицію у списку 250 кращих фільмів за версією IMDb.