Станція закритого типу
З Вікіпедії, безкоштовно encyclopedia
Ста́нція закри́того ти́пу («горизонтальний ліфт») — особливий тип колонно-стінної станції метрополітену глибокого закладення без берегових посадочних платформ. Особливістю є те, що обабіч центрального залу є отвори, закриті станційними дверима, що відокремлюють залу від прибуваючих потягів.
Потяги зупиняються з таким розрахунком, щоб двері його вагонів точно збігалися з дверима залу. Поєднання дверей потяга та станції здійснюється машиністом за освітленим знаком «Зупинка першого вагона». Контроль за поєднанням відбувається за допомогою СОСД,[1] що складається з блоку ламп і фотоелемента, що є лише на рівні першого вагона.
Спеціальний пристрій синхронізує час, черговість і швидкість відкриття та закриття дверей вагонів і станції. Відкриття дверей може здійснюватися як автоматично, так і з пульту управління машиністом. Також є можливість позаштатного відкриття конкретних дверей ключем з платформи. При прибутті потяга спочатку відчиняються станційні двері, а через 1—2 секунди — двері потяга. При відправленні все робиться навпаки: спочатку зачиняються двері потяга, потім — двері станції.
Щоб уникнути потрапляння пасажирів і сторонніх предметів між станційними дверима і потягом, встановлено системи УФКП[2] (підмінна) і РУБЕЖ-3М[3] (основна), які за допомогою інфрачервоного променя визначають, чи вільний просвіток між поїздом і станційною стіною. При потраплянні будь-чого в цей простір у рейковий ланцюг подається нульова частота для заборони відправлення потяга.
Тип таких станцій також має умовну назву «горизонтальний ліфт» за схожість із ліфтами, які мають розсувні двері кабіни, котрі відкриваються одночасно із дверима шахти, розташованими на майданчику відповідного поверху.