Молодий лицар Альбер скаржиться своєму слузі Івану на безгрошів'я, на скупість старого батька-барона і на небажання лихваря-єврея Соломона позичити йому грошей у борг. Під час розмови з Альбером єврей натякає, що отримання довгоочікуваної спадщини можна наблизити, отруївши скнару-батька. Лицар в обуренні виганяє Соломона геть.
Поки старий барон чахне в підвалі над своїми скарбами, обурюючись з приводу того, що спадкоємець коли-небудь спустить все накопичене ним з таким трудом і при наполегливій боротьбі з власною совістю (яку він називає «пазуристим звіром»), Альбер подає місцевому герцогу скаргу на батька. Сховавшись в сусідній кімнаті, він підслуховує розмову герцога з батьком.
Коли старий барон починає звинувачувати сина в намірі вбити і обікрасти його, Альбер вривається в залу. Батько кидає синові рукавичку, той охоче приймає виклик. Герцог в обуренні забирає у Альбера рукавичку і виганяє його зі свого палацу, після чого звертається з докором до барона. Але у того трапляється серцевий напад, і він вмирає, супроводжуваний словами герцога «Боже! Жахливе століття, жахливі серця!»
Останні думки вмираючого старого все так же звернені до користолюбства: «Де ключі? Ключі, ключі мої!..»
Барон Філіп
Альбер, син барона Філіпа
Іван, слуга
Єврей Соломон (лихвар)
Герцог
Задум п'єси (можливо, навіяної важкими стосунками поета зі скупим батьком) витав в голові Пушкіна ще в січні 1826 року (запис в рукописі того часу: «Жид і син. Граф»).[1]
Болдінський рукопис має дату «23 жовтня 1830р.»; їй поданий епіграф з Державін: «Перестань і ти жити в льохах, Як кріт в ущелинах підземельних».
Пушкін зважився опублікувати «Скупого лицаря» тільки в 1836 році, в першій книжці «Соврємєнніка» за підписом Р. (французький ініціал прізвища Пушкіна). Щоб уникнути закидів в незавершеності п'єси, публікація була обставлена як літературна містифікація, з підзаголовком: «Сцена з Ченстонової трагікомедії: The Covetous Knight». Насправді у Ченстона (або Шенстона) немає твору з такою назвою[1]. Епіграф з Державіна став недоречним і був знятий.
«Скупий лицар» був призначений для постановки в Александринському театрі через три дні після смерті автора, але в підсумку був замінений на водевіль (можливо, під натиском влади, які побоювалися вираження публікою співчуття до вбитого поета).[2]
Автобіографічна версія
У 1855 році перший біограф Пушкіна Павло Анненков пояснював містифікаційний підзаголовок «Скупого лицаря» наступним чином: «причину, яка спонукала Пушкіна відсторонити від себе честь першої ідеї, треба шукати, як ми чули, в боязні застосувань і безпідставних тлумачень».[3] Однак «застосування» все ж пішли. Цілий ряд фактів свідчить про фінансові проблеми у взаєминах поета з батьком. Той же Анненков повідомляє, що при випуску з Ліцею 17-річному Олександру Пушкіну через скнарість батька не вдалося потрапити в блискучий Лейб-гвардії гусарський полк: «Сергій Львович відговорювався недостатнім станом і погоджувався лише на вступ сина в один з піхотних гвардійських полків».[4] Надалі, в період південного заслання, поет не мав ніякої матеріальної підтримки з дому (навіть в перші місяці, коли через бюрократичну тяганину змушений був обходитися без казенної платні. [5]) Згодом платню почали виплачувати, але її не вистачало, як це випливає з листа О.С.Пушкіна братові Льву (Одеса, 25 серпня 1823 рік): «Поясни батькові моєму, що я без його грошей жити не можу <…> мені боляче бачити байдужість батька мого до мого стану.[6] Бідував поет і пізніше, в Михайлівському. З листа до брата Лева (28 липня 1825 року): «мені потрібні гроші або повіситись».[7]
Версія літературних ремінісценцій
Прихильники цієї версії бачать в сюжеті «Скупого лицаря» наслідування європейським літераторам, який розробляли тему скупості.[8]
«Тип скупаря сходить до героя комедії римського драматурга Плавта (III—IIст. До н.е.) «Кубишка». Два елементи, намічені в цій комедії: монолог скнари, звернений до скарбу, і його конфлікт з власним спадкоємцем— стали канонічними в творах про скупих. Є вони і в комедії Мольєра «Скупий», на яку у великій мірі орієнтована пушкінська драма.[9]
Історична версія
Радянський літературознавець Г.О.Гуковський (1902—1950) припустив, що Пушкін використав при роботі над «Скупим лицарем» історичний і побутовий матеріал багатотомної праці Проспера де Баранта «Історія герцогів Бургундських будинку Валуа».[10] Прототипом пушкінського Герцога Гуковський вважав Філіпа Доброго, герцога Герцогство Бургундії в 1419—1467 роках.[11]
Версія Гуковського не знайшла поширення в літературі. У всіх без винятку коментарях до виданням «Скупого лицаря», що вийшли в світ до 2017 року, про її існування просто замовчується. Публікації прихильників Гуковського нечисленні,[12] а в таборі його супротивників виявився авторитетний літературознавець Юрій Лотман (1922—1993).[13]
У 2017 році запропонована модифікація схеми Гуковського: історичним прототипом Герцога визнається не Філіп Добрий, а його син і спадкоємець Карл Сміливий. Для фінальної сцени «Скупого лицаря» Пушкін використовував реальний історичний епізод, що мав місце при бургундському дворі в 1472 році і описаний Барантом.[14]
Альтман І. Пушкін і драма // Літературний критик. 1937. №4.
Анікін А. В. З реально-історичного коментаря до «Скупий лицар» // Временник Пушкінської комісії.— Випуск 23.— Л .: Наука, 1989.— С. 111—115.
Анікін А. В. Муза і мамона. Соціально-економічні мотиви у Пушкіна.— М .: Думка, 1989.— С. 122.
Арденс Н. Н. Драматургія і театр А.С.Пушкіна.— М., 1939.
Бегічева В. Скупий лицар вибовкує свою таємницю // Чудеса і пригоди, 2003 №04.
Біляк Н. В., Виролайнен М. Н. «Маленькі трагедії» як культурний епос новоєвропейської історії (доля особистості— доля культури) // Пушкін: Дослідження і матеріали / АН СРСР. Ін-т рос. лит. (Пушкін. Будинок).— Л .: Наука. Ленингр. отд-ня, 1991.— Т. 14.— С. 73-96.
Благой Д. Д. «Маленькі трагедії» («Скупий лицар» і «Моцарт і Сальєрі») // Літературний критик. 1937. №2.— С. 56-89.
Благой Д. Д. Творчий шлях Пушкіна (1826—1830).— М .: Радянський письменник, 1967.— С. 572, 582—594.
Бонді С. М. [Скупий лицар: Коментар] // Пушкін А.С.Зібрання творів у 10 томах Том 4. Євгеній Онєгін, Драматичні твори.— М .: ГИХЛ, 1960.— С. 572—575.
Ветловская В. Е. До проблеми тлумачення «Скупого лицаря» в циклі «маленьких трагедій» // Російська література. 1993. №3. С. 17-29.
Виролайнен М. Н. [Скупий лицар: Коментар] // Пушкін А.С.Драматургія. Проза / Складання і коментар М.Н.Виролайнен.— М .: Слово, 1999..
Горовенко А. В. «Скупий лицар» очима історика-медієвіста // Valla 2017, №1.— С. 33-51.
Городецький Б. Пушкін і драма // Пушкін і мистецтво. М .; Л., 1937.
Городецький Б. П. Драматургія Пушкіна. М .; Л., 1953
Гуковскій Г. А. Пушкін і проблеми реалістичного стилю. М., 1957.— С. 299—300.
Дарскій Д. Маленькі трагедії Пушкіна.— М., 1915.
Долинин А. А. Про підзаголовку «Скупого лицаря» // Долинин А.А.Пушкін і Англія: Цикл статей. М., 2007. С. 95-102.
Лотман Ю. М. Пушкін.— СПб., 1995.— С. 308; 360—361.
Мануйлов В. Л. До питання про виникнення задуму «Скупого лицаря» Пушкіна // Порівняльне вивчення літератур. Зб. статей до 80-річчя акад. М.П.Алексєєва.— Л., 1976.— С. 260—262.
Мурьянов М. Ф. До реального коментарю «Скупого лицаря» // Временник Пушкінської комісії. 1969.— Л., 1971.— С. 101—103.
Рассадин С. Драматург Пушкін.— М., 1977.
Рецептер В. «Я чекаю його» (Прихований сюжет «Скупого лицаря») // Зірка 2001 №2.— С. 165—178.
Таборісская Е. М. «Маленькі трагедії» Пушкіна як цикл (деякі аспекти поетики) // Пушкінський збірник. Л., 1977.
Томашевський Б. В. [Скупий лицар: Коментар] // Пушкін А.С.Твори / Редакція, біографічний нарис та примітки Б.В.Томашевського, вступна стаття В. Десницкого.— Л .: Художня література, 1935.
Томашевський Б. В. [Скупий лицар: Коментар] // Пушкін А.С.Твори.— Видання 2-е, виправлене і доповнене / Редакція, біографічний нарис та примітки Б.В.Томашевського, вступна стаття В. Десницкого.— Л .: Художня література, 1938.
Томашевський Б. В. «Маленькі трагедії» Пушкіна і Мольєр // Пушкін: Временник Пушкінської комісії / АН СРСР. Ін-т літератури.— М .; Л .: Изд-во АН СРСР, 1936.— [Вип.] 1.— С. 115—133.
Томашевський Б. В. Пушкін і Франція.— Л., 1960.
Устюжанін Д. Л. Маленькі трагедії А.С.Пушкіна.— М .: Художня література, 1974.
Ходасевич В. Ф. Зібрання творів: в 4-х томах.— Т. 3: Проза. Державін. Про Пушкіна.— М .: Згода, 1997.— С. 463—468.
Чебишев А. А. Замітка про «Скупий лицар» Пушкіна // Пам'яті Леоніда Миколайовича Майкова.— СПб., 1902.
Якубович Д. П. [Скупий лицар: Коментар] // Пушкін А.С.Повне зібрання творів. [Пробний тому] / Гол. ред .: М. Горький, В.П.Волгін, Ю.Г.Оксман, Б.В.Томашевський, М.А.Цявловская.— Т. 7. Драматичні твори / Ред. Д.П.Якубович.— Л .: Изд. АН СРСР, 1935.— С. 506—522.
З листа генерала Інзова графу Каподистрії (28 квітня 1821 року, з Кишинева, у відповідь на запит щодо поведінки колезького секретаря Пушкіна): «Під час перебування його в столиці, він використовував зі скарбниці 700 рублів на рік; але тепер, не отримуючи цього утримання, і не маючи допомоги від батька, при всій можливій від мене допомозі терпить, проте-ж, іноді деякий недолік в пристойному вбранні. По всій повазі я боргом вважаю уклінно просити розпорядження вашого, шановний пане, для призначення йому відпустки тут тієї платні, яку він отримував в С.-Петербурзі. (Русская Старина. Т. LIII. Выпуски 1-3. – СПб., 1887. - С. 244).
Галахов А. Д. О подражательности наших первоклассных поэтов // Русская Старина. Том LVII. Выпуски 1-3. – СПб., 1888. – С. 26-27. Якубович Д.П. [Скупой рыцарь: Комментарий] // Пушкин А.С. Полное собрание сочинений. / Гл. ред.: М. Горький, В. П. Волгин, Ю. Г. Оксман, Б. В. Томашевский, М. А. Цявловский. — Т. 7. Драматические произведения / Ред. Д. П. Якубович. – Л.: Изд. АН СССР, 1935. – С. 506-522. Томашевский Б. В. «Маленькие трагедии» Пушкина и Мольер // Пушкин: Временник Пушкинской комиссии / АН СССР. Ин-т литературы. — М.; Л.: Изд-во АН СССР, 1936. — [Вып.] 1. — С. 126. Томашевский Б.В. Пушкин и Франция. – Л.: , 1960. - С. 277-279. Виролайнен М.Н. [Скупой рыцарь: Комментарий] // Пушкин А.С. Драматургия. Проза / Составление и комментарий М.Н. Виролайнен. – М.: Слово, 1999.
Мурьянов М. Ф. К реальному комментарию «Скупого рыцаря» // Временник Пушкинской комиссии. 1969. – Л., 1971. – С. 101-103. Аникин А. В. Из реально-исторического комментария к «Скупому рыцарю» // Временник Пушкинской комиссии. – Выпуск 23. – Л.: Наука, 1989. – С. 111-115. Аникин А.В. Муза и мамона. Социально-экономические мотивы у Пушкина. – М.: Мысль,1989. – С. 122.