Система мажор-мінор
З Вікіпедії, безкоштовно encyclopedia
Система мажор-мінор (нім. Tongeschlecht, італ. modo, рос. наклоне́ние) в теорії музики — властивість терцевого акорду, звукоряду, тонального ладу, що зумовлює його належність до мажору чи мінору.
![\n{\n\\override Score.TimeSignature #'stencil = ##f\n\\relative c' {\n \\clef treble\n \\time 9/4\n c4 d e f g a b c2 \\bar "||"\n} }\n](http://upload.wikimedia.org/score/0/v/0v6og6yjgmrtiy66mojia0p18l4mhh5/0v6og6yj.png)
![\n{\n\\override Score.TimeSignature #'stencil = ##f\n\\relative c' {\n \\clef treble\n \\time 9/4\n c4 d es f g aes bes c2 \\bar "||"\n} }\n](http://upload.wikimedia.org/score/j/j/jj2oih9wriim3u0rwdcugwc3ss4sbkr/jj2oih9w.png)
Паралельні мажорний і (природний) мінорний лад До
Усю сукупність діатонічних октавних ладів із великою терцією на I щаблі ладового звукоряду теоретики зазвичай відносять до «мажору», з малою терцією — до «мінору». Зокрема це стосується описання музики тих історичних епох, у яких мажор і мінор ще не склалися або їхнє існування було дискусійним (наприклад, в епоху Ренесансу). У таких випадках кажуть, що дорійський, фригійський та іонійський лади — «мажорні», а лідійський, міксолідійський та еолійський — «мінорні».