Loading AI tools
зоонозна хвороба, яку спричинює Bacillus anthracis З Вікіпедії, вільної енциклопедії
Сибі́рка (міжнародна назва цієї хвороби а́нтракс — від грец. άνθραξ — «вугілля»[4]; українські задавнені синоніми — телій, гербарець, жабур[5]) — гостре зоонозне інфекційне захворювання, яке спричинює Bacillus anthracis. Перебігає в людей найчастіше з ураженням шкіри й утворенням особливого карбункула, набряку та регіонарного лімфаденіту на тлі гарячки та інтоксикації, рідше з ураженням легеневої, кишкової систем і поширенням процесу. Назву у світі, хвороба отримала від схожості забарвлення чорного різновиду вугілля — антрациту — і центральної зони сибіркового карбункулу. В Україні досі використовують, зокрема і в офіційних медичних документах, давню назву «сибірка», що мала розповсюдження в Російській імперії та країнах колишнього СРСР[6].
Сибірка (Anthrax) | |
---|---|
Спеціальність | інфекційні хвороби і ветеринарія |
Симптоми | виразка[1], нудота[1], діарея[1], кровотеча з прямої кишкиd[1], наявність крові у випорожненняхd[1], набряк[d], лімфаденіт і менінгеальні симптоми |
Причини | сибірковий екзотоксинd і B. anthracis |
Метод діагностики | фізикальне обстеження, клінічний аналіз крові, реакція Асколі, мікробіологічна культура і оптичний мікроскоп |
Препарати | ципрофлоксацин[2], міноциклінd[2], доксициклін[2], penicillin G procaine hydrated[2], стрептоміцин[3] і еритроміцин[3] |
Класифікація та зовнішні ресурси | |
МКХ-11 | 1B97 |
МКХ-10 | A22.0 |
OMIM | 606410 |
DiseasesDB | 1203 |
MedlinePlus | 001325 |
eMedicine | med/148 |
MeSH | D000881 |
SNOMED CT | 409498004 |
Anthrax (disease) у Вікісховищі |
Хвороба відома ще з глибокої давнини, її описали у старовинних медичних джерелах давньої Індії. В історичних відомостях вона часто з'являється під назвою «священний вогонь», «перський вогонь» тощо. В історії відомі оповідання спустошливих епізоотій у Франції, коли квітучі пасовища перетворювалися на «прокляті поля Оверні» або «шкідливі рівнини Босе», в Московському царстві 1643 року, згодом в Угорщині, Німеччині, на Гаїті в 1770 році, коли померло 15 тисяч людей. А епізоотія сибірки 1901 року в Північній Америці в окремих місцевостях спричинила загибель до 90 % коней, мулів та іншої худоби.
1737 року, французький хірург М. Дюхамель зауважував те, як на «злоякісну пустулу» захворів м'ясник після оброблення туші вола, коли він покопирсався забрудненим ножем в своєму роті. М. Дюхамель також описав зараження хірурга, після того, як останній зробив розріз сибіркового ураження у хворого[7]. 1766 року французький хірург Совер-Франсуа Моран зробив перше медичне тлумачення антраксу (лат. «pustule maligna») у людей[8]. 1788 року лікар Степан Семенович Андрієвський в експерименті самозараження встановив однаковість недуги у тварин і людей, можливість її переходу від хворої тварини до людини. Його праця «Про сибирскую язву» (рос. 1796 рік) залишилася невідомою для решти світу, але дала назву хворобі в Царській Росії. Цей термін став широко вживаним із часу спустошливих епізоотій цієї інфекційної хвороби у XIX столітті в Ачинському окрузі колишньої Єнісейської губернії Російської імперії, хоча такі епізоотії в Сибіру не були винятковим явищем для світу.
У 1838 році французький ветеринар Онезім Делафон під час мікроскопічного дослідження вперше побачив палички антраксу в крові у тварин[9]. 1850 року французькі дослідники Казимир Давайн і П'єр Рейе чітко виявили збудника антраксу в крові полеглих від цієї інфекції овець[10], а в 1855 році була надрукована праця німецького науковця Алоїза Поллендера, в якій він підсумував свої дослідження антраксу, починаючи з 1841 року, та опублікував свої дані про виділення збудника як із крові тварин, так і з їхніх різноманітних тканин[11]. Збудника антраксу виділив у чистій культурі німецький науковець Роберт Кох у 1876 році[12]. З усіх патогенних для людини мікроорганізмів саме збудника антраксу вперше отримали в чистій культурі. 1877 року англійський лікар Д. Г. Белл описав легеневу форму антраксу під назвою «хвороба сортувальників вовни» та пов'язав її виникнення з сибіркою[13][14]. 1881 року французький мікробіолог Луї Пастер отримав і апробував протиантраксову вакцину для тварин[15]. 1911 року італійський патолог Альберто Асколі запропонував особливу реакцію для діагностики як хвороби, так і виявлення зараження речей, через які відбувалося поширення.
Українські науковці, які вивчали антракс: М. Гамалія (1792 року видав німецькою і російською мовами працю про антракс та його лікування), М. Мельников-Разведенков, В. Жуковський, Г. Прокопович, А. Стефанович-Донцов, В. Данилова, А. Каротин, Л. Ценковський, який разом із І. Садовським запропонував живу протисибіркову вакцину, як метод специфічної профілактики.
У минулому антракс був одним з найпоширеніших інфекційних захворювань, які спричиняли масову загибель тварин, а доволі часто й людей. Останніми десятиліттями захворювання на антракс серед людей трапляється в усіх країнах і на всіх континентах, насамперед, у вигляді поодиноких випадків. Проте, час від часу спостерігають спалахи антраксу в регіонах, де розвинене тваринництво. Більшість випадків реєструють в країнах Азії, Африки і Південної Америки.
Так в Україні протягом 1920—1978 років зареєстрували 24502 спалахи сибірки у 9632 населених пунктах. Усього уражених сільськогосподарських тварин було 33311 голів.[16]
Останніми роками в Україні реєстрували гуртові захворювання на сибірку серед тварин і людей. Це пов'язано з низкою причин:
Відомі випадки захворювання під час проведення земляних робіт.
Спори збудника сибірки можуть бути використані як біологічна зброя, що отримало підтвердження у США в 2001 році. На сьогодні збудника сибірки віднесено до тих біологічних агентів, які офіційно визнано чинниками біологічної зброї.[17];[18]
Приклад подібної серйозної загрози можна було побачити також, у випробуваннях Північною Кореєю міжконтинентальних балістичних ракет із сибіркою 2017 року.[19]
Bacillus anthracis, збудник сибірки, класифікується як пріоритетний патоген категорії А для біозахисту, оскільки він легко проникає і поширюється, а також має високий рівень летальності[20][21]. Припускається, що аерозольний викид спор B. anthracis над великими містами, може призвести до подій з численними людськими жертвами, що супроводжуватиметься сотнями тисяч захворювань та смертей[22][23]. Серед видів сибірки, передбачуваних у разі масового ураження (тобто шкірна, шлунково-кишкова, інгаляційна та менінгеальна), інгаляційна і менінгеальна здатні дати найвищі показники летальності[24]. Для прикладу, 1979 року, стався випадковий викид спор B. anthracis на підприємстві з виробництва біологічної зброї у місті Свердловську колишнього Радянського Союзу, що призвело до смерті 86 % пацієнтів з інгаляційною сибіркою з 79 захворілих[25], в тому числі, всіх 21 пацієнтів із документально підтвердженим сибірковим менінгітом[26]. 2001 року біотерористична атака у Сполучених Штатах спричинила загибель п'яти з 11 хворих на інгаляційну форму сибірки[27][28], в тому числі принаймні одного із сибірковим менінгітом.
Якщо є підозра, що інгаляційний вплив сибірки мав місце, наприклад, як частини біотерористичної атаки, слід здійснити 60-денну лікарську профілактику (або 100-денну профілактику згідно з рекомендаціями Центру з контролю та профілактики захворювань CDC США) з призначенням ципрофлоксацину, доксицикліну (або амоксициліну у вагітних) у поєднанні з кліндаміцином або рифампіцином[29][30].
Оскільки, як передбачається, токсини збудника сибірки відіграють ключову роль у прогресуванні захворювання, антитоксини на основі антитіл рекомендуються як додаткові терапевтичні засоби для запобігання розвитку захворювання. Конкретні цільові етапи антитоксинової терапії на основі антитіл передбачають уникнення зв'язування PA з рецептором токсину, пригнічення транслокації та пришвидшення опосередкованого рецептором Fc кліренсу.
2001 року, стався спалах у неблагонадійному за антраксом (сибіркою) селищі Червоне та у селищі Лозовий Яр Яготинського району Київської області. Зареєстрували хворобу загалом у 8 людей. Один із хворих встиг виїхати до Рівненської області.[31]
У серпні 2012 року в селищі Вознесенка Мелітопольського району Запорізької області, де відбувся спалах сибірки, запровадили карантин серед тварин. За останні 23 роки це був вже 10-й спалах. Перший спалах було зафіксовано 1967 року. Тоді вся загибла рогата худоба була похована на місцевому пасовищі. Нині точне поховання цих тварин встановити не вдалося. Серед долучених було 5 осіб, в яких підвищувалась температура тіла, однак шкірних проявів сибірки не було.[32]
У липні-серпні 2016 року спалах антраксу (сибірки) зафіксували на Ямалі в Росії. Від хвороби померла одна дитина, наявність хвороби підтвердили у 20 осіб, до лікарень з підозрою на захворювання госпіталізовано ще 90 причетних осіб; загинуло 2,3 тисяч оленів.[33]
На початку серпня 2016 року в центральній Швеції на 2-х фермах загинуло 9 тварин (8 корів і 1 кінь) через антракс. У цьому регіоні протягом століть хвороба була поширена в дикій природі — знаходили померлих від неї лосів. Міністерство агрокультури Швеції проводило інтенсивне розслідування та впроваджувало заходи із запобігання поширенню антраксу.[34] У Швеції протягом 1916—1961 років зареєстрували випадки у 3000 ферм в усіх районах країни.[35]
Bacillus anthracis | ||||||||||||||
---|---|---|---|---|---|---|---|---|---|---|---|---|---|---|
Мікрофотографія бактерій (бацил) сибірки (фарбування за Грамом). | ||||||||||||||
Біологічна класифікація | ||||||||||||||
| ||||||||||||||
Bacillus anthracis Cohn 1872 | ||||||||||||||
Посилання | ||||||||||||||
| ||||||||||||||
Збудник сибірки, Bacillus anthracis — грампозитивна бактерія — паличка, що утворює внутрішню спору та є аеробом. Належить до роду Bacillus, родини Bacillaceae, ряду Bacillales, типу Firmicutes. Bacillus anthracis притаманні дві форми існування:
Детальніші відомості з цієї теми ви можете знайти в статті Bacillus anthracis.
Основне джерело інфекції — хворі на сибірку переважно травоїдні тварини (велика і дрібна рогата худоба, коні, віслюки, мули, верблюди, олені, кролі, зайці). Хворобу взагалі іноді відносять навіть до групи сапронозів.
Велика кількість збудників знаходиться в крові (яка практично не згортається) захворілої тварини, у випорожненнях. По смерті її (практично всі травоїдні гинуть) більшість вегетативних форм гине всередині трупа, але частина збудників, що потрапила в зовнішнє середовище з виділеннями, швидко перетворюється на спори. Сибірку інколи реєструють й у деяких м'ясоїдних тварин внаслідок вживання інфікованого м'яса, а також у всеїдних свиней (тільки в них зустрічається практично безсимптомна ангінозна форма).
Люди не відіграють ніякої ролі в передаванні сибірки. Навіть у разі легеневого ураження, коли в мокротинні багато збудників, інфікування оточення не відбувається, через те що головним чинником зараження є спори, які не утворюються в цій ситуації, а вегетативні формі вірулентно слабішають через перебування в організмі людини та серйозного тиску на них захисних факторів людини.
Природна сприйнятливість є невисокою у разі потрапляння збудника на шкіру, проте, майже поголовна при інших шляхах зараження. Сприйнятливість пов'язано з вірулентністю штаму, величиною дози що інфікує, і шляхом передавання. Імунітет:
Хоча, здебільшого, імунітет після перенесеної сибірки досить стійкий, але описані й повторні випадки через 10-20 років після першого епізоду.
Вхідними воротами інфекції є шкіра, слизові оболонки верхніх дихальних шляхів, рідше — слизова оболонка кишки. В основі патогенезу сибірки лежить дія трьох компонентів екзотоксину:
Потрапляючи до органів-мішеней екзотоксин розпадається на ці три складові, поєднання яких в наступному й буде обумовлювати переважання того чи іншого напрямку в клінічному перебігу хвороби. Об'єднання захисного та набрякового компонентів призводить до функціональних змін в циклі аденозинтрифосфат-аденозинмонофосфат (АТФ-АМФ) з накопиченням 3'5' циклічногоАМФ, та внаслідок цього приливу великої кількості рідини в клітини з розвитком значного підшкірного набряку. Поєднання захисного та летального компонентів зумовлює пригнічення фагоцитарної активності, лізис макрофагів із вивільненням цитокінів — фактора некрозу пухлин-α та інтерлейкіну-1, що спричинює тяжкий, нерідко смертельний перебіг хвороби. Об'єднання набрякового та летального компонентів полегшує проникнення збудників в клітини-мішені хазяїна.
При шкірній формі бактерії проникають через дефекти шкіри. У місці проникнення збудника в шкіру розвивається вогнище серозно-геморагічного запалення з некрозом, значним набряком навколишніх тканин і регіонарним лімфаденітом. Утворюється сибірковий карбункул з некрозом в центрі. Під час шкірної форми, збудник рідко прориває захисні бар'єри і потрапляє в кров, однак може призводити до значного депонування рідини в підшкірній клітковині в зоні набряку, що може зумовити розвиток гіповолемічного шоку.
Якщо збудник потрапив із забрудненими харчовими продуктами, таке запалення виникає в кишці, однак у цьому разі набряк менший, ніж під час шкірного зараження, відбувається поєднання протективного та летального факторів, що обумовлює тяжкий перебіг з подоланням бар'єру регіонарних лімфовузлів та виникненням бактеріємії. Так само при легеневому зараженні, коли спори збудника, що знаходяться в дрібних пилинках, потрапляють безпосередньо до бронхів, проходять крізь слизову й макрофагами переносяться до лімфовузлів, де відбувається серозно-геморагічне запалення з некрозом в трахео-бронхіальних, бронхо-пульмональних та лімфатичних вузлах середостіння, що призводить до геморагічного пульмоніту, плевриту та медіастиніту (запалення структур середостіння) з тяжкою інтоксикацією й набряком легень. На сьогодні науковці заперечують, що за такого зараження розвивається справжня пневмонія.
Сибіркова септицемія може розвинутися за будь-якого способу зараження. Її спостерігають частіше коли збудник проникає крізь слизові оболонки дихальних шляхів або кишки. Збудник долає захисні бар'єри (пульмональні або мезентеріальні лімфатичні вузли), розвивається гематогенна генералізація інфекції. Іноді розвивається летальний сибірковий геморагічно-гнійний менінгіт із властивими посмертними візуальними змінами головного мозку у вигляді «шапочки кардинала». У разі септицемічного перебігу виникає тяжка токсинемія, що призводить до розвитку інфекційно-токсичного шоку та до смерті хворого в перші дні хвороби.
У МКХ-10 в класі «Деякі інфекційні та паразитарні хвороби», блоці «Деякі бактеріальні зоонози» виділено «Антракс» (А22), в якому додатково вирізняють:
На шкірну форму антраксу припадає до 95 % всіх випадків.
Інкубаційний період — від кількох годин до 2 тижнів, в середньому 2-3 дні.
Шкірній формі притаманна така послідовність змін:
Спочатку утворюється червона пляма, потім вона стає червонувато-синього відтінку. Вона безболісна, нагадує укус комахи, дуже швидко протягом 2-3 годин перетворюється на папулу мідно-червоного забарвлення інколи з багровим відливом. З'являється і наростає шкірне свербіння.
Через 12-24 години в центрі папули з'являється пухирець (везикула) діаметром 2-3 мм. Його вміст спочатку має серозний характер, потім стає темним, кров'яним, інколи — багрово-фіолетовим (pustula maligna). При розчухуванні або самостійному розкритті (розриві) пустули, бо вона має вкрай обвислу поверхню, утворюється виразка і кірка (струп), які швидко чорніють і збільшуються в розмірі. Дно виразки темно-коричневого відтінку з підведеними краями і серозно-геморагічними виділеннями, оточене зоною гіперемії. По краях виразки виникають дочірні вторинні везикули і пустули, розташовані ніби перлини навколо центральної ділянки. Протягом першої доби виразка досягає діаметра 8-15 мм і зростання її продовжується за рахунок дочірніх везикул («симптом намиста»). Через некроз, центральна частина виразки за 1-2 тижні перетворюється на чорний безболісний струп, навколо якого розташований запальний валик червоного кольору («вуглинка на червоному фоні»). Весь описуваний комплекс виразки отримав назву «сибірковий карбункул» через візуальну похідність дочірніх везикул до вивідних протоків звичайного карбункулу. Діаметр такого ураження коливається від декількох міліметрів до 10 см. Струп може бути великим, твердим, нагадує обгорілу горбисту кірку. Під струпом знаходиться інфільтрат, який у вигляді багрового валу піднімається над рівнем шкіри. Між струпом і валом є жовтувато-гнійна зона, що обрамляє її, виникає феномен триколірного забарвлення.
До цього процесу зазвичай приєднується набряк периферичних тканин. Особливо різко він виразний у місцях з драглистою підшкірною клітковиною. Протяжність некрозу чітко корелює з ступенем тяжкості — чим він значніше, тим тяжче прояви, пов'язані з виникненням гіповолемічного шоку через надмірне велике депонування рідини в набряку і зменшення через це об'єму циркулюючої плазми, що спричинює значні гемодинамічні порушення. При ударі перкусійним молоточком в ділянці набряку рихлої клітковини можна спостерігати драглисте тремтіння — симптом Стефанського. У хворих розвиваються лімфангіт і болючий регіонарний лімфаденіт.
Тяжче перебігає хвороба при локалізації карбункулів на голові, шиї й, особливо, на слизових оболонках губ і носа. Коли уражена голова та шия, утворюється невеликий карбункул який укривається серед значного набряку, через що раніше виділяли навіть так званий едематозний (набряковий) варіант перебігу шкірної форми сибірки. Водночас набряк шиї може призводити до здавлювання трахеї та розвитку недостатності дихання. Якщо уражені повіки, відбувається значний набряк, який здавлює око, призводить до його почервоніння, сльозотечі та інших проявів, що спонукало деяких клініцистів навіть раніше виділити окрему очну форму, що на сьогодні не вважають доцільним. При локалізації виразки на губах розвиваються особливо тяжкі набряки, які можуть поширюватися на верхні дихальні шляхи і спричинити асфіксію та смерть. Таке саме відбувається при локалізації патологічного процесу на слизових оболонках ротоглотки. За інтенсивних набряків можуть розвитися місцеві некрози. Властивим для цих уражених ділянок є збереження тактильної та відсутність больової чутливості.
Зрідка при шкірній формі не утворюється карбункул, а великі пухирі з кров'янистим вмістом, що раніше виділяли у окремий варіант перебігу шкірної форми (бульозний). Теж дуже рідко навкруги від карбункулу спричинюється гіперемія, раніше такий перебіг називали бешихоподібним варіантом шкірної форми сибірки по аналогії з бешихою.
У сприятливих випадках температура тримається на високих показниках 5-6 днів і згодом, частіше, критично зменшується. Зниження температури поєднується з виразним поліпшенням самопочуття і затиханням місцевих симптомів хвороби — зменшенням набряку, зникненням лімфангіту і лімфаденіту. До кінця 2-3 тижня струп відторгається. На місці виразки утворюється рубець.
Шкірна форма сибірки у 80 % хворих перебігає в легкій і середньотяжкій формі та в 20 % — у тяжкій. На першу добу окрім місцевих змін на шкірі, до утворення пухирця, хворого непокоїть лише загальне нездужання, розбитість, головний біль. При легкій формі хвороби — інтоксикація виражена помірно, температура нормальна або субфебрильна, струп відторгається до кінця 2-3 тижня. При середньотяжкому та тяжкому перебігу після утворення пустули самопочуття різко гіршає, температура піднімається до 39-40 °C, з'являється тахікардія, наростає слабкість і посилюється головний біль.
За несприятливого перебігу шкірної форми хвороби може розвинутися септицемія. При цьому відбувається новий підйом температури з повторним ознобом, різкою тахікардією, сильним головним болем. Водночас можлива поява вторинних пустул та інших запальних вогнищ гематогенного походження. У частини хворих розвивається ендокардит. Внаслідок специфічної інтоксикації порушується діяльність і структура міокарду, виникає гостра серцева недостатність. У деяких хворих виникає гнійно-геморагічний менінгіт.
У разі шкірної форми, можливий гіповолемічний шок, при всіх формах сибірки може розвиватися інфекційно-токсичний шок (ІТШ), менінгіт, гостра дихальна недостатність. Прогноз для шкірної форми сприятливий, навіть у доантибіотичну еру більшість хворих видужувало. Однак під час інших форм без лікування летальність по суті стовідсоткова — тільки при застосуванні сучасних етіотропних засобів можливе видужання.
Діагноз сибірки встановлюють на підставі епідеміологічних даних (догляд за хворими тваринами, білування померлих тварин, обробка м'яса, робота з забрудненою сировиною, вживання в їжу непевного м'яса тощо), клінічних і лабораторних даних. У більшості розвинених країн вважають, що за наявності типової клінічної картини і позитивного епідеміологічного анамнезу, лабораторне підтвердження антраксу не є необхідним.
Шкірна форма сибірки з лікуванням, рідко призводить до летального наслідку[36]
У загальному аналізі крові спостерігають лейкоцитоз, нейтрофільоз, підвищення ШОЕ. За легеневої форми, рентгенологічне дослідження легенів або комп'ютерна рентгенівська томографія (КТ) відзначає розширення середостіння, ознаки медіастиніту, однак відсутня інфільтрація легень. При дослідженні ліквору в разі наявності сибіркового менінгіту виявляють помірний нейтрофільний плеоцитоз з домішками вилужених еритроцитів.
Передбачає:
Внутрішньошкірну пробу з антраксином (спеціальним фільтратом бульйонної культури збудника) в більшості країн на сьогодні не застосовують у медицині, а лише у ветеринарії.
Зауважте, Вікіпедія не дає медичних порад! Якщо у вас виникли проблеми зі здоров'ям — зверніться до лікаря. |
Головним у лікуванні сибірки є антибактерійна терапія. На сучасному етапі провідні експерти ВООЗ вважають, що пеніцилін продовжує залишатися препаратом вибору для лікування як шкірної форми антраксу, так і легеневої, менінгіту. При шкірній формі його доза становить 1-2 млн. Од кожні 4 години в/м протягом 7-10 днів. При антракс-менінгіті добова доза становить 24 млн. Од. За тяжкого перебігу шкірної форми, легеневому, гастро-інтестінальному, септицемічному антраксі рекомендують додавати до пеніциліну кліндаміцин перорально або в/м по 0,45 г 4 рази на день протягом 7-10 днів, зважуючи на його антиекзотоксиновий ефект. За наявності непереносності пеніциліну при шкірній формі застосовують доксициклін 0,2 г 1 раз на день протягом 10-14 днів, ципрофлоксацин 0,75 г 2 рази на день 7-10 днів. За необхідності їх можна вводити парентерально. При дуже тяжких ситуаціях рекомендують левофлоксацин 0,5 г 1 раз на день або гатіфлоксацин 0,4 г 1 раз на день в/в. Тривалість їхнього застосування визначають індивідуально.
Патогенетичну терапію проводять шляхом в/в введення колоїдних і кристалоїдних (розчини солей і цукрів) препаратів із метою нормалізації об'єму циркулюючої плазми, дезінтоксикації. При інфузійній терапії необхідно враховувати схильність до серозно-геморагічного набряку внутрішніх органів, наявність проявів гіповолемічного шоку із внутрішнім депонуванням рідини, значно змінену проникність судин. Необхідним є введення таких розчинів (декстрани, препарати крохмалю), що на початковому рівні нормалізують об'єм циркулюючої плазми, змусивши рідину із місця набряку перейти до загального кровоносного русла. Надалі використовують осмотичні діуретики та салуретики. Для боротьби з недостатністю надниркових залоз, для корекції проникності судин застосовують глюкокортикостероїди, в умовах інфекційно-токсичного шоку їх доза лімітується лише ефектом.
Раніше при лікуванні сибірки використовували лікувальний гетерогенний протисибірковий імуноглобулін, однак на сьогодні ВООЗ не вважає це доцільним через можливість виникнення хвороби циркулюючих імунних комплексів та наявністю більш дієвих методів лікування.
На сьогодні при шкірній формі захворювання не застосовують місцеве лікування, виразку рекомендують вести з відкритим повітряним доступом. Необхідно пам'ятати, що хірургічна обробка сибіркового карбункула не є доцільною, тому що сприяє генералізації процесу.
Особи, які контактували з хворими або заразним матеріалом, підлягають лікарському спостереженню протягом 2 тижнів. За значного ризику виникнення сибірки, призначають доксициклін 0,1 г 1 раз на добу протягом 7-10 днів залежно від ситуації. У разі біотерористичного застосування сибіркового збудника, слід подовжити приймання доксицикліну аж до 60 днів. Важливого значення набуває вакцинація тварин і людей.
Віце-президент США Дік Чейні, який прилюдно виступив уперше з початку бомбардувань Афганістану в 2001 році, заявив, що випадки захворювання на сибірку у США імовірно пов'язані з діяльністю Усами бін Ладена. У країні зростали панічні настрої через листи, заражені сибіркою. З Нью-Йорку надійшло повідомлення про ще один випадок захворювання на сибірку у США: телекомпанія Ен-бі-сі заявила, що захворіла одна з її співробітниць. Листи були відправлені 18 вересня 2001 року, через тиждень після терактів.
«Підозрілий лист» з «невідомою речовиною» надійшов вранці у п'ятницю також до редакції газети «Нью-Йорк Таймс», повідомив на прес-конференції мер Нью-Йорку Рудольф Джуліані.
Як повідомляє РІА «Новости», збудники сибірки також було виявлено на підозрілому листі, що надійшов до дочірньої фірми корпорації «Майкрософт» у місті Ріно (штат Невада). Про це у п'ятницю ввечері повідомили представники влади штату й місцевого департаменту з охорони здоров'я.
Попереднє тестування підтвердило, що на листі містилися збудники цього небезпечного захворювання.
Серед нью-йоркських ЗМІ розпочалася паніка після підтвердження факту зараження сибіркою співробітника Ен-Бі-Сі. За словами міністра з охорони здоров'я США Томмі Томсона, зараз усім, хто працював поряд з цією людиною, терміново запропоновано приймати антибіотики.
Міністр закликав американців не вдаватися до паніки та підкреслив, що сибірка не передається по повітрю.
Телекомпанія Сі-Бі-Ес оголосила, що вона зачинить свій відділ з обробки листів, ще декілька нью-йоркських ЗМІ підтвердили, що вже вдалися до суворіших заходів безпеки.
Три випадки на захворювання сибіркою було виявлено серед співробітників газети «Сан» у Флориді. Один із трьох — помер, інші перебувають зараз на лікуванні.
Віце-президент США Дік Чейні, який прилюдно виступив уперше з початку бомбардувань Афганістану, заявив, що випадки захворювання на сибірку у США ймовірно пов'язані з діяльністю Усами бін Ладена.
«Я гадаю, що з погляду здорового глузду, зараз слід діяти так, немов хвороба й терористична діяльність організації „Аль-Каїда“ пов'язані», — заявив Дік Чейні.
Мер Нью-Йорку Рудольф Джуліані заявив, що доступ до офісу Ен-бі-сі, буде заборонений протягом декількох днів, поки фахівці перевірятимуть приміщення й співробітників телекомпанії на наявність бактерії.
Повідомлення про останні випадки сибірки викликало обвал котирувань на Уолл-Стріт, майже на 2 % знизилися індекси Dow Jones та NASDAQ.
Збільшення курсу акцій, що спостерігалося протягом попередніх днів, різко зупинилося.
Заступник міністра британського МЗС заявив, що бін Ладен та члени терористичної організації «Аль-Каїда» з великим ступенем ймовірності мають бактеріологічну зброю. «За нашими даними, „Аль-Каїда“ намагалася придбати біологічну та хімічну зброю протягом останніх 10 років. Ми гадаємо, їм це вдалося», — заявив Бен Бредшоу в інтерв'ю австрійському телебаченню.
Seamless Wikipedia browsing. On steroids.
Every time you click a link to Wikipedia, Wiktionary or Wikiquote in your browser's search results, it will show the modern Wikiwand interface.
Wikiwand extension is a five stars, simple, with minimum permission required to keep your browsing private, safe and transparent.