Loading AI tools
шведський письменник З Вікіпедії, вільної енциклопедії
Свен Дельбланк | ||||
---|---|---|---|---|
Sven Delblanc | ||||
Ім'я при народженні | Свен Герман Аксель Дельбланк | |||
Народився | 26 травня 1931 Сван-Ривер, Манітоба, Канада | |||
Помер | 15 грудня 1992 (61 рік) Суннерста біля Уппсали ·злоякісна пухлина | |||
Поховання | Hammarby kyrkogård, Uppsalad[1] | |||
Громадянство | Швеція | |||
Національність | швед | |||
Діяльність | прозаїк, драматург, критик і літературознавець | |||
Alma mater | Університет Уппсала | |||
Заклад | Університет Уппсала | |||
Мова творів | шведська | |||
Роки активності | 1962–1992 | |||
Жанр | роман, оповідання, стаття, п'єса | |||
Magnum opus | Ряса пастора | |||
Нагороди | ||||
| ||||
Свен Дельбланк у Вікісховищі | ||||
Свен Ге́рман А́ксель Дельбла́нк (швед. Sven Herman Axel Delblanc, нар. 26 травня 1931, Сван-Ривер, Манітоба, Канада — 15 грудня 1992, Суннерста, біля Уппсали) — шведський прозаїк, драматург, критик і літературознавець.
Свен Дельбланк народився третьою дитиною в емігрантській сім'ї фермера Сіґфріда Акселя Германа Дельбланка, яка мешкала в Канаді з 1928 по 1934 роки[2]. Далі Свен разом із батьками та двома старшими сестрами жив у садибі «Мельна Евре» (Mölna Övre), на захід від Ваґнгерада, поблизу Труси[3]. У 1942 році подружжя розпалося, й 1946 року Сіґрід повернувся до Канади. Його батько, Фрідріх Германн Дельбланк, працював друкарем у Стокгольмі, а народився в Лейпцигу, що в Саксонії. Дід по матері Свена Дельбланка був родом із Вессе, що у Вермланді, а бабуся по матері походила з Норвегії. Ще в XIV столітті Дельбланки жили на півдні Франції, поблизу Ле-Пюї-ан-Веле. Один із цього роду дезертирував за правління Наполеона І, під час Наполеонівських воєн, і опинився в Німеччині.
У 1944 році Свен разом із матір'ю переїжджає до Седертельє, а з травня по вересень 1947 року він гостює у батька в Канаді. У 1952-му, відбувши військову службу й склавши іспит, Свен вступає до Уппсальського університету, де вивчає історію літератури. 1955 року він одружується з Крістіною Екеґорд, у подружжя згодом народилися діти — донька Анна (1960) і син Фредрік (1967). Упродовж 1958–1964 років Свен Дельбланк пише літературно-критичні статті в газеті Arbetarbladet. 1959 року він складає ліценційний іспит з історії літератури й починає викладати. У 1962 році Дельбланк дебютує з романом «Рак-самітник», згодом його п'єси ставлять на радіо. 1965 він захищає докторську працю «Честь і пам'ять» — розвідку про шведську літературу XVIII століття — й далі викладає історію літератури на посаді доцента в Уппсальському університеті. У 1968–1969 роках він був запрошеним професором у Каліфорнійському університеті в Берклі. Написав низку літературознавчих праць. З початку 1970-х Дельбланк став письменником-професіоналом. Перш ніж 1971 року поїхати до Ірану, він під керівництвом Гассана Азранґа наполегливо вивчав перську мову та культуру[4]. У 1976-му його вибрали почесним членом братства Седерманланду-Неріке в Уппсалі. У 1987–1989 Дельбланк працював редактором видання Den Svenska Litteraturen I–V разом із Ларсом Леннротом. У цій капітальній історії шведської літератури він сам написав багато статей, зокрема про Шерн'єльма, Стріндберга, Фредінґа, Гейденстама, Карлфельдта, Франса Бенґтссона і Яльмара Бергмана. За все своє життя Свен Дельбланк одержав сімнадцять різних літературних нагород.
Наприкінці 1990 року письменник дізнався, що в нього задавнений рак кісток і жити залишилося дуже мало. Тоді ж він вирішив видати «Колос життя», написаний головно в 1988 році, але «надто болючий, годі було його опублікувати»[2]. Дельбланк написав також «Останнє слово» — книжку з 55 щоденниковими записами, в яких автор зображає перебіг своєї хвороби й роздумує про смерть. За рік-два, що залишилися жити, Дельбланк створив також «Остюки», продовження «Колоса життя», яке вийшло у світ посмертно, в 1993 році. Друкував цей твір вказівним пальцем лівої руки, бо праву руку уразила хвороба. В останньому розділі цієї книжки, закінченої в червні 1992-го, автор зазначив:
Не дуже важить те, чи хочу я ще писати. Але цей вказівний палець може створити цілий світ[5].
Оригінальний текст (швед.) Det betyder ju mindre om jag ännu vill skriva. Med ett pekfinger kan man skapa en värld. |
Встиг іще написати телеспектакль «Подорож додому», який поставили на Шведському телебаченні цього ж року.
Перед смертю Лебланка ходили чутки, що це він анонімно писав під псевдонімом Бу Балдерсон.
Свена Дельбланка поховали на кладовищі Гаммарбю в Уппсалі, за кілька кілометрів від кварталу Суннерста, де письменник проживав в останні роки[4].
Проза Дельбланка переважно притчового характеру. Йому належать цикл автобіографічних романів про придумане містечко Гедебю (насправді ж ішлося про Ваґнгерад) перед війною, під час і після Другої світової війни. Це «Пам'ять», «Кам'яний птах», «Зимовий барліг» і «Міська брама». За мотивами цих творів у 1978 році знято популярний телевізійний серіал «Жителі Гедебю» (Hedebyborna). Дід по матері письменника Аксель Нурдфельт — проповідник, що збожеволів, став прообразом Самуїла в романному циклі: «Книга Самуїла», «Самуїлові дочки», «Ніч у Єрусалимі», «Земля Ханаанська» й «Марія на самоті».
Seamless Wikipedia browsing. On steroids.
Every time you click a link to Wikipedia, Wiktionary or Wikiquote in your browser's search results, it will show the modern Wikiwand interface.
Wikiwand extension is a five stars, simple, with minimum permission required to keep your browsing private, safe and transparent.