![cover image](https://wikiwandv2-19431.kxcdn.com/_next/image?url=https://upload.wikimedia.org/wikipedia/commons/thumb/c/c9/Republica_Romana.svg/languk-640px-Republica_Romana.svg.png&w=640&q=50)
Римська республіка
З Вікіпедії, безкоштовно encyclopedia
Римська республіка (лат. Res publica Romana «Спільна справа народу Риму») — історична епоха Стародавнього Риму (509—27 роки до н. е.), яка почалася після повалення Римської монархії, що стало завершенням попереднього періоду, який має назву Римське царство.
Respublica Romana Римська республіка | ||||
| ||||
Девіз Senatus Populusque Romanus | ||||
![]() | ||||
Столиця | Рим 41°54′ пн. ш. 12°30′ сх. д.H G O | |||
Мови | латинська (імперська), грецька (адміністративна) | |||
Релігії | Рання римська релігія, Давньоримська релігія | |||
Форма правління | Республіка | |||
Консул | ||||
- 509–508 р. до н. е. | Луцій Юній Брут, Луцій Тарквіній Коллатін | |||
- 27 р. до н. е. | Октавіан Август, Марк Віспаній Аґриппа | |||
Законодавчий орган | сенаті Коміції | |||
Історичний період | Античність | |||
- заснування Лукреції | 509 до н. е. | |||
- Цезаря проголошено дожиттєвим диктатором | 44 до н. е. | |||
- Битва при Акції | 2 жовтня 31 р. до н. е. | |||
- Октавіана проголошено Августом | 16 січня 27 до н. е. | |||
Площа | ||||
- 326 р. до н. е.[1] | 10 000 км2 | |||
- 200 р. до н. е.[1] | 360 000 км2 | |||
- 146 р. до н. е.[1] | 800 000 км2 | |||
- 100 р. до н. е.[1] | 1 200 000 км2 | |||
- 50 р. до н. е.[1] | 1 950 000 km2 | |||
|
Після вигнання останнього римського царя Тарквінія Гордого і встановлення республіканської форми правління, право обіймати державні посади у місті-державі Рим отримали патриції — невеликий привілейований прошарок населення, в той час як політичні права плебеїв, що складали основну масу мешканців міста та його округи, були обмежені. Аристократи з лав патриціїв складали законодавчий орган влади держави — римський сенат, а вищу виконавчу владу здійснювали два консули, що обиралися на річний термін на народних зборах (Центуріатних коміціях), теж з кола патриціїв. Кожен вільний мешканець Риму, згідно грошового цензу, належав до тієї чи іншої центуріатної коміції і міг впивати на її рішення. Тобто, римляни здійснювали управління державою всією громадою, звідки і з'явився латинський вираз res publica, що означає «загальна справа».
Період ранньої Римської республіки (509—260-ті до н. е.) є часом боротьби міста-держави Рим за гегемонію на Апеннінському півострові. Спочатку Рим виборов першість серед 30 міст Латинської федерації міст, а після вирішальної воєнної перемоги над колишніми союзниками у 338 до н. е., підкорив всі міста Лація. Подальші війни були спрямовані на поступове завоювання етрусків на півночі та всіх сусідів-італіків. Найдовше опиралися самніти, які були підкорені у 290 до н. е. Після цього почався наступ на міста-держави Великої Греції на півдні Апеннінського півострова. Очільник греків Пірр Епірський зміг завдати римлянам кілька болючих поразок, але у 275 до н. е. був змушений визнати перемогу Риму і відступити з півострова.
В центрі внутрішньо-політичного життя ранньої Римської республіки було протистояння патриціїв з плебеями за право володіти землею і політичні права останніх. Державний фонд неподілених земель (ager publicus) постійно збільшувався за рахунок завойованих територій, але право отримати цю землю мали лише патриції, оскільки тільки вони вважалися повноцінними римськими громадянами. Масові виступи плебеїв за свої права отримали назву сецесій і перша з них відбулася у 494 до н. е., коли плебеї домоглися заснування двох посад народних трибунів, які обирався ними і могли накласти вето на будь-які рішення сенату. Боротьба була дуже тривалою, але кожна наступна сецесія мала хоча б частковий успіх і поступово права плебеїв розширювалися. Важливою віхою була сецесія 367 до н. е., після якої плебеї отримали право на ager publicus та можливість обіймати посади у вищій магістратурі, зокрема, ставати консулами. Остаточне зрівняння у правах плебеїв і патриціїв відбулося після сецесії 287 року н. е., коли був прийнятий закон Lex Hortensia.
Період пізньої Римської республіки (260-ті до н. е. — 27 до н. е.) став боротьбою Риму за панування на всьому узбережжі Середземного моря. Три довгих і важких Пунічні війни з фінікійським Карфагеном, що був потужною морською державою, велися за контроль над торговими шляхами Західного Середземномор'я. Військові дії відбувалися одночасно на кількох театрах: на Сицилії, Апеннінському та Піренейському півостровах, Північній Африці. І хоча видатний полководець Ганнібал здобув низку блискучих перемог над римлянами та загрожував самому Риму, Карфаген програв всі три війни, а місто було взято приступом і зруйноване в 146 до н. е. В перервах між війнами з Карфагеном Рим поширював свій вплив на схід і результатом чотирьох Македонських воєн в 146 до н. е. стало підкорення Греції. Окрім того, продовжувалося завоювання Іспанії.
Станом на кін. ІІ ст. до н. е. Рим перетворився з невеликого міста-держави на гегемона всього Середземномор'я. Однак, республіканський політичний устрій, який дозволяв чудово управляти містом-державою, вже не годився для країни, що розкинулась на понад мільйон квадратних кілометрів. Нашестя кімврів і тевтонів показало слабкість римської армії, що являла собою ополчення громадян. За IV—III ст. до н. е. сенат перетворився на збори земельних олігархів, які захоплювали силою і обманом землі у своїх одноплемінників, внаслідок чого останні масово зубожіли і вже не могли поповнювати армію, бо не могли собі дозволити купити озброєння. Поразки і загроза від кімврів змусили сенат погодитися на реформи Гая Марія, які перетворили римську армію на професійне військо, що озброювалося за рахунок держави, яке тепер залежало лише від свого полководця. Кімрів було переможено, але реформа стала поштовхом для епохи громадянських воєн і захоплення влади диктаторами воєнною силою. Спочатку це був Сулла, а потім Юлій Цезар, наступник якого Октавіан Август змінив устрій держави на імперію.
У культурному плані в період ранньої республіки римська держава зазнавала дуже сильного впливу етрусків, що мало свій прояв у одязі, звичаях, релігії, архітектурі, плануванні міст. Після завоювання Великої Греції домінуючим став грецький вплив, що дало великий поштовх для розвитку в державі медицини, математики та інших наук. Грецька мова, по-суті, була другою за поширеністю в державі і багато освічених римлян знали грецьку мову.