Loading AI tools
З Вікіпедії, вільної енциклопедії
Рене́ Магрі́тт, також Рене́ Маґрі́тт (фр. René Magritte; 21 листопада 1898, Лессін, провінція Ено, Бельгія — 15 серпня 1967, Брюссель, Бельгія) — бельгійський художник, представник сюрреалізму. На відміну від більшості сюрреалістів, Магрітт уникав епатажу, а його картинам притаманні незвичайні, багатозначні поєднання звичайних предметів без їхнього спотворення.
Рене Магрітт народився у місті Лессін у Бельгії 21 листопада 1898 року. Він був найстаршим сином кравця і торговця тканинами Леопольда Магрітта та Регіни Бертіншам, яка до шлюбу була швачкою[13]. Батько був запальним кар'єристом, що призводило до фінансових труднощів родини. Рене мав двох молодших братів: Поля та Реймонда[14].
Між 1902 і 1910 роками родина декілька разів змінювала місце проживання[14], поки в 1910 не переїхала до містечка Шатле. У віці 12-и років Рене почав вчитися живопису. Його мати декілька разів намагалася вкоротити собі віку, тому Леопольд замикав її у своїй спальні. Регіна втопилася 12 березня 1912 року в річці Самбр. Її обличчя, накрите тканиною, стало образом, який присутній на декількох картинах Рене. Згодом того ж року він познайомився з Жоржеттою Берґер, його майбутньою дружиною[13].
З 18-и років, у 1916—1918 навчався в Академії мистецтв Брюсселя, де навчався під керівництвом Константа Монтальда. Служачи в армії з грудня 1920 по вересень 1921 року, познайомився з Пьєром Буржуа — редактором мистецького журналу. Публікації в журналі спонукали Рене створити серію власних картин. Ранній живопис Рене Магрітта відзначався впливом кубізму і футуризму, потім пуристів і Фернана Леже. Прибутків живопис однак не приносив і художник пішов працювати на паперову фабрику. В 1920 він випадково знову зустрівся з Жоржеттою Берґер і в 1922 році вони одружилися[15]. У 1922 році побачив репродукцію картини Джорджіо де Кіріко «Пісня любові» (1914), що справила великий вплив на художній підхід Магрітта[16]. У 1922—1923 роках він працював креслярем на шпалерній фабриці і був дизайнером плакатів і реклами до 1926 року[13].
У 1925, зблизившись з групою дадаїстів, Рене співпрацював у заснованому ними журналі «Езопаж» (укр. Стравохід)[17]. У 1926 році Магрітт підписав контракт з брюссельською художньою галереєю. Наступного року галерея провела його першу персональну виставку, яка включала «Загубленого жокея» (1926). Виставку, однак, не сприйняли тогочасні мистецтвознавці[16], що зумовило депресію Рене та подальший переїзд до Франції[16].
Впродовж 1927—1930 жив з дружиною у Франції, де включився у діяльність об'єднання сюрреалістів, включаючи поетів Андре Бретона та Поля Елюара[16], художника Сальвадора Далі[14], а також познайомився з колажами Макса Ернста. Магрітт почав інтегрувати текст у деякі зі своїх робіт, і виконав такі твори, як «Віроломство образів» (1929)[16]. В 1928 році помер його батько. Тоді ж Музей витонченого мистецтва в Греноблі став першою державною установою, котра купила картину Магрітта («Залишені тінню», намальовану в 1926 році). В 1929 році відвідував Сальвадора Далі в Кадакесі, Іспанія, з дружиною Поля Елюара Галою. Потім Гала одружилася з Сальвадором. Відчуваючи ігнорування з боку французьких сюрреалістів, Рене вирішив повернутися до Бельгії. До цього підштовхнув випадок, коли його дружину публічно критикували за носіння хреста[14].
По поверненню до Брюсселя він і його брат Поль створили рекламне агентство[13] під назвою «Донго»[14]. Едвард Джеймс був меценатом Магрітта, як і інших сюрреалістів, він дозволив Рене безкоштовно орендувати свій будинок у Лондоні[13]. В 1932 році Магрітт вступив до Комуністичної партії, та невдовзі покинув її, не поділяючи її поглядів; а в 1936 повернувся туди ж[14]. Рене знову брав участь у бельгійському сюрреалістичному русі. Його перша персональна виставка відбулася у Сполучених Штатах у галереї Джулієна Леві в Нью-Йорку в 1936 році та в Англії в Лондонській галереї в 1938 році, здобувши міжнародну популярність[16].
У 1936 році він мав роман з молодою художницею Шейлою Легг. У той час Жоржетта мала роман з його другом Полом Колінетом. Магрітт і Жоржетта помирилися лише в 1940 році[16]. В 1937 відвідав лондонського банкіра Едварда Джеймса, для якого намалював три портрети[14].
У 1940-х Магрітт зробив дві спроби змінити свою манеру. Однак так званий «ренуарівський» і потім «вульгарний стиль» не привели до плідних результатів, і художник повернувся до колишнього методу. Під час наступу німецьких військ у Другу світову війну він переїхав з Бельгії на південь Франції, згодом повернувся в Брюссель. Через скрутне повоєнне становище виготовляв разом із братом фальшиві картини та банкноти. З 1945 року знову підтримував тісні політичні зв'язки з Комуністичною партією, був агностиком[16]. У 1946 році разом з іншими бельгійськими сюрреалістами опублікував маніфест за оптимізм у сюрреалізмі[14]. Рене захоплювався філософією, володів книгами з коментарями до Платона, Жана-Франсуа Ліотара, Генрі Дюмері, Гегеля, Канта, Луї Лавеля, Паскаля, Гайдеггера[18].
На 1950-і роки припадає період фото- та кінотворчості Магрітта. Він придбав багато дорогого фотообладнання, разом з друзями створював короткометражні фільми за мотивами своїх картин. Він виконував великі розписи стін, при цьому користуючись фотообладнанням для проєктування ескізів на поверхні. Успіх дозволив йому переселитися до більшого будинку в Брюсселі. В 1956 виграв приз Гуґґенгайма[14]. З 1953 року він часто виставлявся в галереях Александра Іоласа в Нью-Йорку, Парижі та Женеві. Ретроспективні виставки творів Магрітта відбулися в 1954 році в Палаці витончених мистецтв у Брюсселі, в 1960 році в Музеї сучасного мистецтва в Далласі та Музеї образотворчих мистецтв у Г'юстоні[19].
Приблизно в 1963 році в Рене діагностували рак підшлункової залози. Попри погіршення здоров'я, відвідав з дружиною в 1965 році Італію, а потім США, щоб побачити свою виставку в Музеї сучасного мистецтва в Нью-Йорку. В 1967 році здійснив коротку поїздку до Італії, щоб підписати ескізи своїх скульптур[14]. Рене та Жоржетта не мали дітей. Тримали собак, кішок і голубів[20].
Після нетривалого лікування помер 15 серпня 1967 в Брюсселі від раку підшлункової залози. Похований на Схарбекському цвинтарі[16].
Живописна манера Рене Магрітта навмисно безособова, суха, при цьому таємнича. Його твори часто відображають повсякденні об’єкти в незвичайній обстановці, правдоподібно поєднують їх у незвичайних композиціях для зображення немислимої, неможливої реальності[16]. Зображення ясні та прості, але водночас викликають тривогу. Деякі з його найвідоміших картин використовують і зображення, і написи. Магрітт знаходив натхнення у звичайних повсякденних речах, демонструючи, що таємниця криється в усьому навколо[21]. Багато об'єктів повторюються на різних картинах Магрітта або як центр фокусу, або як тонка деталь фону[22]. Ідентичність та її неоднозначність — це теми, що часто повторюються в картинах Магрітта, проявляючись зокрема як образ чоловіка в капелюсі-казанку[23]. Митець також часто звертався до теми зв'язку справжнього та штучного[24].
Найперші картини Рене Магрітта датуються 1915 роком і були імпресіоністичними. Після навчання в Академії мистецтв у Брюсселі на нього вплинули футуризм і кубізм. До 1924 року Магрітт малював переважно оголених жінок. Свою першу сюрреалістичну картину «Загублений жокей» він намалював у 1926 році[22]. За нею послідувала «Вбивця в небезпеці» (1926), натхненна фільмами про невловимого злочинця Фантомаса. Її композиція нагадує кадр із фільму, де рух застиг, лишаючи сюжет присутнім, але незрозумілим для глядачів. Таку композицію Магрітт використовував у багатьох своїх наступних картинах. Унікальна творча манера Магрітта оформилася після розриву з французькими сюрреалістами в 1930 році[14]. Значний вплив на нього справила філософія Платона, зокрема алегорія печери[25].
У його живописі виділяється два особливих періоди. Перший період, названий «періодом Ренуара», тривав у 1943—1944 роках, коли Магрітт писав у барвистому стилі як відповідь на німецьку окупацію Бельгії. Другий період називається «періодом Ваше» та характеризується провокативністю, грубістю малюнка. Припав на 1946—1948 роки. В 1949 році художник повернувся до стилю та тем свого довоєнного сюрреалізму[19]. Малював олійними фарбами та гуашшю[26].
Магрітт виконував підробки картин Макса Ернста, Пауля Клеє, Жоржа Брака та Пікассо. Більшість підробок були швидко викриті[14]. Оригінальні картини Магрітта надзвичайно успішні на ринку. У 2012 році його картина «Гігантські дні» на аукціоні «Крістіз» була продана за $11,3 млн[22].
У віці 62 років, у свої найзріліші роки як художника, Рене Магрітт почав займатися гравюрою. Всі його оригінальні літографії були створені протягом останніх 8 років творчої кар'єри. Його літографії мають багато тих самих образів і тем, що й сюрреалістичні картини. Дві найвідоміші картини Магрітта, «Син Людський» і «Коханці» були скопійовані як літографії[22].
Його дилер Александр Лолас запропонував Магрітту створити групу скульптур на основі картин. У 1967 році Маґрітт створив 8 бронзових скульптур, які були відлиті в ливарному цеху у Вероні, Італія. Для кожної скульптури він ретельно створював ескізи, які лягли в основу попередніх воскових зліпків. Скульптури названі на честь картин, які надихнули їх сюжети: «Джоконда», «Омани величі», «Цілитель», «Мадам Рекам'є», «Праці Александра», «Природні благодаті», «Криниця істини» та «Біла раса». Ці скульптури були відлиті з бронзи вже після смерті митця та вперше виставлені в Брюсселі в галереї Ізі Брашо в 1968 році[22].
Значного впливу творчості Магрітта зазнали Енді Воргол, Ед Руш, Двейн Міхалс, Джаспер Джонс, Мартін Кіппенбергер, Сторм Торґерсон і Ян Вердудт. Магрітт мав великий вплив на попарт[16].
Музей Магрітта відкрито в Брюсселі 30 травня 2009 року. Музей містить 200 оригінальних картин, скульптур і малюнків Рене Магрітта, це найбільша колекція його робіт у світі, переважно отриманих від Жоржетти Магрітт і головного колекціонера його творів Ірен Хамуар Скутенер. Колекція також включає його короткометражний сюрреалістичний фільм 1956 року та фотографії, виконані починаючи з 1920 року[16].
Колишній дім Магрітта в Брюсселі, де він жив з 1930 по 1954 рік, також перетворено на музей. 24 вересня 2009 року з нього було викрадено картину «Олімпія» вартістю орієнтовно $1,1 млн. Картину повернули до музею в січні 2012 року. Злодії не змогли продати її через її відомість[16].
.jpg)
Seamless Wikipedia browsing. On steroids.
Every time you click a link to Wikipedia, Wiktionary or Wikiquote in your browser's search results, it will show the modern Wikiwand interface.
Wikiwand extension is a five stars, simple, with minimum permission required to keep your browsing private, safe and transparent.
_le_18_octobre_1961_devant_une_de_ses_toiles_La_persp,_PH19994.jpg)
.svg){kind=small}
