Радіорелейний зв'язок
З Вікіпедії, безкоштовно encyclopedia
Радіорелейний зв'я́зок — радіозв'язок по лінії, утвореній ланцюжком приймально-передавальних (ретрансляційних) радіостанцій. Наземний радіорелейний зв'язок здійснюється зазвичай на деци- і сантиметрових хвилях. Антени сусідніх станцій здебільшого розташовують у межах прямої видимості, тому що це найнадійніший варіант. Для збільшення радіусу видимості антен їх встановлюють якнайвище — на щоглах (вежах) висотою 70-100 м (радіус видимості — 40-50 км) і на високих будівлях.
Граничним випадком цього підходу є супутниковий зв'язок — у ньому ретранслятор винесений на максимально можливу висоту (десятки тисяч кілометрів), і в зоні його видимості — майже половина земної кулі. Довжина наземної лінії радіорелейного зв'язку — до 10000 км, ємність — до декількох тисяч каналів.
Глобальна мережа радіорелейного зв'язку активно розгорталася в СРСР в 70-х рр. (оскільки це набагато дешевше, ніж кабельні лінії, особливо в умовах величезних просторів з нерозвиненою інфраструктурою; високі ж швидкості передачі інформації тоді ще не були потрібні), тому ретранслятори можна знайти практично де завгодно — на будь-якому висотному будинку або пагорбі й уздовж будь-якої транспортної (особливо залізничної) магістралі. Пізніше на її основі (як магістральної мережі) будувалася мережа стільникового зв'язку, особливо в регіонах.