Loading AI tools
український олігарх, мільярдер, зять експрезидента України Леоніда Кучми З Вікіпедії, вільної енциклопедії
Ві́ктор Миха́йлович Пінчу́к (14 грудня 1960, Київ, СРСР) — український підприємець, політик, мільярдер та олігарх, зять другого президента України Леоніда Кучми. Засновник компанії EastOne та Фонду Пінчука. Власник медіагрупи StarLightMedia. Один із найбагатших українців.
Пінчук Віктор Михайлович | |
---|---|
Народився | 14 грудня 1960[1] (63 роки) Київ, СРСР |
Країна | СРСР Україна |
Національність | євреї |
Діяльність | політик, підприємець, меценат, промисловець, бізнес-олігарх, інженер, металург |
Alma mater | Національна металургійна академія України |
Науковий ступінь | кандидат технічних наук |
Членство | Верховна Рада України IV скликання і Верховна Рада України III скликання |
Посада | народний депутат України[2] і народний депутат України[3] |
Партія | Трудова Україна |
Родичі | Кучма Леонід Данилович |
У шлюбі з | Пінчук Олена Леонідівна |
Нагороди | |
Сайт | pinchukfund.org |
|
Народився 14 грудня 1960 року в Києві, походить з відомого єврейського роду, що належить до гілки ашкеназі.[4]
Закінчив Дніпропетровський металургійний інститут (1983), за фахом — інженер-металург, «Обробка металів тиском».
1981–1983 — лаборант Дніпропетровського металургійного інституту.
1982 — різальник холодних труб, Нижньодніпровський трубопрокатний завод.
1983–1997 — стажист-дослідник, інженер, старший інженер, молодший науковий співробітник, старший науковий співробітник Державного науково-дослідного проектного інституту трубної промисловості, Дніпро.[5]
З 1997 — президент інвестиційної групи «Інтерпайп», Дніпро.
До січня 2000 — радник Президента України, до лютого 2000 — член Ради підприємців при КМ України.
Ініціатор програми «Інвестиції в культуру» (з 1992). Ініціатор створення Членської благодійної організації «Фонд соціального порятунку» (Дніпро, 1998). Член політвиконкому партії «Трудова Україна» (травень 2000 — квітень 2004).
З 2017 року — член Наглядової ради Меморіального центру Голокосту «Бабин Яр»[6].
Володіє українською, російською, англійською мовами.
З 1998 року перебував у фактичному шлюбі, а у 2002 році офіційно одружився з Оленою Франчук, дочкою експрезидента України Леоніда Кучми.
Діти: дочки Марія, Катерина, Вероніка та син Роман.
У рейтингу найзаможніших українців за версією українського журналу Forbes, у травні 2021 року посів друге місце (поступившись лише Рінату Ахметову); за даними видання, має статки у 2,5 млрд доларів, у 2020 році його статки оцінювали у 1,4 млрд доларів[9][10].
У рейтингу журналу «НВ» «топ-100 найбагатших українців», опублікованому у жовтні 2019 року, статки Віктора Пінчука оцінено у $2,310 млрд (зменшення на 14 % із 2018 року).[11] А вже у 2021 році багатство Пінчука авторитетне видання оцінило у $2,6 млрд (зростання на 8 % у порівнянні із 2020 роком).[12]
У березні 2012 року — 255 місце з $4,2 млрд. 2013 року — 353 місце зі статком $3,8 млрд[13].
У рейтингу мільярдерів журналу «Форбс» у березні 2008 року (Список мільярдерів, 2008)[14] Пінчук фігурував під номером 203 (його статок оцінювався в $5 млрд), а в рейтингу 2009 року як власник статків у $2,6 млрд зайняв 246-е місце. До березня 2011 року Пінчук займав у рейтингу Forbes 336-те місце (№ 2 в Україні, після Ріната Ахметова), зі статками $3,3 млрд.[15]
Нардеп України 3-го скликання з березня 1998 року, виборчий округ № 26, Дніпропетровської області. З'явилося 59,8 %, за 25,8 %, 17 суперників. На час виборів: президент Науково-виробничої інвестиційної групи «Інтерпайп» (Дніпропетровськ). Також у березні 1998 — кандидат в народні депутати України від блоку «Трудова Україна», № 8 в списку. Член фракції НДП (травень 1998 — квітень 1999), член групи «Трудова Україна» (з квітня 1999); голова підкомітету з питань підприємництва, інвестиційної політики та антимонопольного законодавства Комітету з питань економічної політики, управління народним господарством, власності та інвестицій (з липня 1998).
Нардеп України 4-го скликання квітень 2002 — квітень 2006, виборчий округ № 26 Дніпропетровської області, самовисування. За 38,25 %, 9 суперників. Член фракції «Єдина Україна» (травень — червень 2002), член фракції партій ППУ та «Трудова Україна» (червень 2002 — квітень 2004), член фракції «Трудова Україна» (4 грудня 2004), позафракційний (грудень 2004 — січень 2005), член групи «Демократична Україна» (січень — вересень 2005), член фракції «Вперед, Україно!» (вересень — листопад 2005), член групи Народного блоку Литвина (з листопада 2005). Член Комітету з питань економічної політики, управління народним господарством, власності та інвестицій (з червня 2002).
Пінчук сказав про Євромайдан наступне:[16]
Вільні громадяни виробили свою думку і говорять про це. Ніщо не може бути сильніше. Це дає мені величезний оптимізм щодо майбутнього нашої країни.
Наприкінці грудня 2016 р. в американській газеті «Wall Street Journal» опубліковано статтю Пінчука «Україна має піти на болючі компроміси для миру з Росією»[17] (англ. Ukraine Must Make Painful Compromises for Peace With Russia)[18], яка викликала скандальну реакцію в суспільно-політичних колах[17][19][20][21][22][23][24][25][26][27]: серед іншого, він запропонував відокремити питання Криму від війни на сході України, провести там місцеві вибори і відмовитися від перспективи вступу до ЄС і НАТО.[28]
Згодом Пінчук опублікував нову статтю, в якій спробував пояснити свою позицію: згідно них американське видання скоротило оригінал, що могло змінити його сенс.[29][30]
В оригіналі (за словами автора) говориться наступне:[31]
1999 року Пінчук був у центрі скандалу «з ознаками розкрадання державного майна, ухилення від сплати податків і укривання валютних коштів за межами України»[32][33][34][35]
Політична кар'єра Пінчука представлена депутатськими мандатами в парламентах третього і четвертого скликання, роботою на посаді радника Президента, а також у Раді підприємців у Кабінеті Міністрів. У виборах до ВРК 2006 року Пінчук участі не брав, зробивши остаточний вибір на користь бізнесу та благодійності. Згодом відійшов від владних структур, займається підприємницькою діяльністю, бере участь в громадському житті України. Як меценат Пінчук фінансує мистецькі проєкти, колекціонує дорогий живопис. Так, один з найдорожчих митців світу початку 2000-х — Демієн Герст — назвав Віктора Пінчука «найбільшим з трьох колекціонерів, з якими він працює».[36]
У лютому 2024 року Пінчук вийшов зі списку енефіціарних власників компанії Tavt Media, власника радіостанцій «Хіт FM», Kiss FM, «Наше Радіо», «Радіо Байрактар», єдиним її власником став Микола Баграєв.[37]
У той час коли Президентом України був Леонід Кучма, його зять Віктор Пінчук набув великих активів. 14 червня 2004 р. консорціум «Інвестиційно-металургійний союз», співзасновником якого були Віктор Пінчук і Рінат Ахмєтов, отримав у власність 93,02%-ний пакет акцій заводу «Криворіжсталь», експертна оцінка якого становила 3-5 млрд доларів США, сплативши 4 млрд. 260 млн грн. 22 квітня 2005 р.
Господарський суд Києва визнав незаконним продаж 93,02%-ного пакету акцій «Криворіжсталі» і постановив повернути їх Фонду держмайна. Проте 24 жовтня 2005 року компанія Mittal Steel Germany GmbH придбала 93%-й пакет акцій «Криворіжсталі» за 24 млрд. 200 млн грн. (4,8 млрд доларів США), що в 5,7 раза перевищує суму, отриману за підприємство у 2004 році.
Втративши комбінат «Криворіжсталь», Пінчук залишається власником великих активів. До складу інвестиційно-консалтингової групи EastOne[38], створеною Пінчуком у 2007 році у результаті реструктуризації ФПГ «Інтерпайп», входять великі підприємства, сфера діяльності яких охоплює трубну промисловість, банківські послуги, засоби масової інформації, страхову галузь та інше. За версією журналу Forbes, його актив оцінюється у 1,2 мільярди доларів США (станом на жовтень 2006[39]). У його власності також знаходяться 4 телеканали (ICTV, Новий, СТБ, М1), газета «Факты и комментарии», видавництво «Економіка», яке видає газету Дело, журнал «ІнвестГазету», а також центр сучасного мистецтва PinchukArtCentre у Києві.
За його сприяння давався найбільший приватний обід на Давоському форумі 2006-го року у підтримку України та фінансувалася українська експозиція на 52-му Венеціанському бієнале.[39] 2008 року компанією, що управляє бізнесом Пінчука EastOne, було придбано 71 % акцій видавництва «Економіка» (видає газету «Дело» та журнал «ІнвестГазета»).
Благодійною діяльністю Віктор Пінчук займається з 1992 року. Наразі Фонд Пінчука реалізує ряд благодійних проєктів, серед яких програма з відкриття Центрів допомоги новонародженим «Колиски надії»[40], Центр Сучасного мистецтва PinchukArtCentre, Київська школа економіки (KSE) Підтримка місцевих єврейських громад в Україні[41] та інші.
Інвестує у творчість кінорежисера Стівена Спілберґа[42]. За сприяння Віктора Пінчука та Стівена Спілберґа було знято документальний фільм «Назви своє ім'я» про Голокост.
Діяльність PinchukArtCentre та поширюване центром «сучасне мистецтво» викликає неодностайні оцінки в Україні.[43].
Пінчук ініціював проєкт «Ялтинської європейської стратегії» (YES), намагаючись залучити до його участі відомих світових політиків — президентів, прем'єрів, депутатів Європарламенту, а також впливових лідерів громадської думки.
У лютому 2013 року Віктор Пінчук, приєднавшись до філантропічної ініціативи Гейтса і Баффета «Клятва дарування», став першим українцем, який вирішив віддати не менше половини свого статку на благодійність.[44].
Влітку 2005 року суд ухвалив рішення про незаконну приватизацію Пінчуком Нікопольського феросплавного заводу і відтак повернення контрольного пакету в державну власність. Довкола прав власності на завод розгорнулася війна, яка супроводжувалася взаємно виключними постановами судів, альтернативними зібраннями акціонерів, і спробами силового захоплення заводу. Прагнення уряду Юлії Тимошенко підтримала група «Приват» Коломойського, якій вже належала решта українського виробництва феросплавів.
У серпні 2005 року три загальноукраїнських телеканали Пінчука (ICTV, Новий і СТБ) перервали передачі і кілька днів транслювали мітинг, як ці канали твердили, «захисників заводу» наживо, назвавши це «Новим Майданом». Серед спікерів були Юрій Кармазін і Інна Богословська. Менше ніж за місяць по тому Президент Ющенко відправив перший уряд Юлії Тимошенко у відставку.
«Позиційні бої» за Нікопольський феросплавний завод тривали ще два роки і завершилися угодою між групами Пінчука і Коломойського щодо поділу власності над підприємством. Держава залишилася поза рамками угоди і не повернула нічого.
Seamless Wikipedia browsing. On steroids.
Every time you click a link to Wikipedia, Wiktionary or Wikiquote in your browser's search results, it will show the modern Wikiwand interface.
Wikiwand extension is a five stars, simple, with minimum permission required to keep your browsing private, safe and transparent.