Правоздатність
З Вікіпедії, безкоштовно encyclopedia
Правозда́тність фізичних та юридичних осіб — передбачена нормами права здатність (можливість) суб'єкта права мати суб'єктивні права та виконувати суб'єктивні юридичні обов'язки.
Правозда́тність фізичної особи виникає з моменту народження та припиняється із смертю особи.[1]
Правоздатність юридичної особи виникає з моменту її створення і припиняється з дня внесення до єдиного державного реєстру запису про її припинення. Вона може бути обмежена лише за рішенням суду.[2]
Правозда́тність фізичної особи — якісне (не кількісне) вираження прав суб'єкта; постійний громадянський стан особи, не стільки саме володіння правами, скільки здатність мати права, набувати суб'єктивних прав.
Цивільна правоздатність властива кожній людині, від неї не можна відмовитися або уступити будь-кому. Водночас законодавець передбачає випадки, коли закон охороняє права зачатої, але ще ненародженої дитини, наприклад, якщо дитина повинна народитися після смерті свого батька-спадкодавця.
Окремі права особа може набувати лише з досягненням певного віку: стати донором, набувати зброю, цигарки тощо.
Правоздатність не залежить від фізичного чи психічного стану, віку людини, від того, чи здатна вона її здійснювати, оскільки всі можуть стати суб'єктами права власності, спадкування, користування житловим приміщенням тощо.
Правоздатність — це абстрактна можливість мати зазначені у законі права та обов'язки. Суб'єктивне право — це вже чинне право, яке належить конкретній особі. Так, права власності на конкретний житловий будинок, земельну ділянку, транспортний засіб у громадянина може й не бути, але в нього завжди залишається можливість набути ці конкретні суб'єктивні права, оскільки цивільне законодавство допускає їх набуття. Від суб'єктивного права правоздатність відрізняється й тим, що воно не може бути передано іншій особі, на відміну від більшості майнових прав.