Поселення чужоземців у Кобе
З Вікіпедії, безкоштовно encyclopedia
Поселення чужоземців у Кобе (яп. 神戸外国人居留地, Kōbe gaikokujin kyoryūchi), знане під скороченою назвою як поселення Кобе, — засноване на підставі договорів Ансей поселення чужоземців[ja], що діяло з 1 січня 1868 року до 16 липня 1899 року в селі Кобе (яп. 神戸村), приблизно за 3,5 кілометри на схід від порту Хіого[ja][1]. Тепер це район Чюо[ja] міста Кобе (Японія).
Поселення чужоземців у Кобе
|
Поселення мало площу 78 000 цубо (приблизно 25,8 гектарів)[2]. Обмежувалось річкою Ікута[ja] (згодом Фуравародо[ja]) на сході, річкою Кой (яп. 鯉川) (згодом — магістраль Койкавасуджі[ja]) на заході, морем на півдні та шляхом Сайґоку Кайдо[ja] (згодом — лінія Ханадокей (яп. 花時計線)) на півночі[3]. В основі забудови лежав раціональний містобудівний план, завдяки якому його називали «найкраще спланованим поселенням чужоземців на Сході»[4]. Частина адміністративних та фінансових повноважень здійснювалася за принципом екстериторіальності, а управляли поселенням органи самоврядування на чолі з чужоземними резидентами. Управління відбувалося гладко, а взаємини між японцями та чужоземцями оцінюють як загалом доброзичливі[5]. Поселення квітло як база зовнішньої торгівлі та брама західної культури, а його економічний і культурний вплив поширювався ще й на навколишні території[6].