Покотилівка
З Вікіпедії, вільної енциклопедії
Покотилівка — селище (смт з 1938 року) Харківського району Харківської області. Розташоване за 10 км від Харкова, колишній центр селищної ради, площа 513 гектарів, більше 10тис. мешканців.
| селище Покотилівка | |
|---|---|
| Країна |  Україна |
| Область | Харківська область |
| Район | Харківський |
| Громада | Височанська селищна громада |
| Код КАТОТТГ | UA63120030030077849 |
| Основні дані | |
| Засновано | 1959 |
| Площа | 4,22 км² |
| Населення | ▼ 9 121 (01.01.2022)[1] |
| Густота | 2452,61 осіб/км²; |
| Поштовий індекс | 62458 |
| Телефонний код | +380 57 |
| Географічні координати | 49°54′48″ пн. ш. 36°10′21″ сх. д. |
| Висота над рівнем моря | 103 м
|
| Відстань | |
| Найближча залізнична станція: | Покотилівка |
| До райцентру: | |
| - залізницею: | 10 км |
| - автошляхами: | 10 км |
| До обл. центру: | |
| - залізницею: | 10 км |
| - автошляхами: | 10 км |
| Селищна влада | |
| Адреса | 62458, смт Покотилівка, вул. Незалежності, 3 |
| Голова селищної ради | Анатолій Миколайович Павленко |
| Карта | |
  Покотилівка | |
 Покотилівка | |
 | |
|
| |
.jpg)
Селище міського типу Покотилівка знаходиться на правому березі річки Уда, вище за течією і на протилежному березі розташоване місто Харків, нижче за течією примикає смт Бабаї. Через селище проходить залізниця, станції Покотилівка та Карачівка. Поруч проходить автомобільна дорога М18 (E105).
Стосовно походження назви існують дві версії. Перша — від українського прізвища «Покотило», друга — від нерівної місцевості, де будувалася станція.
- 2001 рік – 10350 осіб;
9394 (01.01.2020)[2]
Мова
Розподіл населення за рідною мовою за даними перепису 2001 року[3]:
| Мова | Кількість | Відсоток |
|---|---|---|
| російська | 7193 | 69.50% |
| українська | 3029 | 29.27% |
| вірменська | 38 | 0.37% |
| білоруська | 10 | 0.09% |
| польська | 5 | 0.05% |
| румунська | 1 | 0.01% |
| німецька | 1 | 0.01% |
| інші/не вказали | 73 | 0.70% |
| Усього | 10350 | 100% |
Поблизу Покотилівки, на березі річки Уда, на місці давньоруського міста Донець знаходиться важлива археологічна пам'ятка — Донецьке городище. Саме Донець був першим руським містом, якого досяг князь Ігор Святославич, втікаючи з половецького полону. Про це згадується у всесвітньовідомому «Слові о полку Ігоревім».
Наприкінці XIX століття виникло селище Карачівка, чия назва має пряме відношення до карачівців, що мешкали тут у період російсько-турецької війни. 1869 року поблизу пройшла лінія Курсько-Харківсько-Азовської залізниці. У 80-90 роках XIX століття було збудовано залізничну платформу Карачівка, а неподалік від неї — станцію Покотилівка.
1959 року за рішенням Харківського облвиконкому Карачівка та Покотилівка були об'єднані під спільною назвою Покотилівка. До цього залізничне полотно було розподільчою смугою між двома сусідніми населеними пунктами.
У вересні 2012 року частина селища (вулиці Агрономічна, Вишнева, Молодіжна, Нова, Південна, Радгоспна; провулок Артема) була включена в межі міста Харкова.[4]
Коло селища є лісові масиви, сади, річка Уди, два ставки, магістраль Південної залізниці і Сімферопольська автотраса. На території Покотилівки розміщено поліклініку, станцію швидкої медичної допомоги, Харківську районну санітарно-епідеміологічну станцію, аптеку, дошкільний навчальний заклад, ліцей «Промінь», загальноосвітню школу І-ІІ ступенів № 2, станцію юних натуралістів, дві бібліотеки, відділення поштового зв'язку, ощадну касу, Харківський районний суд. Діють комунальне підприємство «Житлокомунсервіспослуга», газова дільниця, водопровідно-каналізаційна філія. З числа виробничих структур — Харківська державна лісовпорядна експедиція «Лісопроект» і лісництво, державне спеціалізоване лісозахисне підприємство «Харківлісозахист». Більшість населення працює або вчиться у Харкові.
У Покотилівці понад 20 багатоповерхових будинків, курсує маршрутне таксі до Харкова.
Розміщується Покотилівський Свято-Покровський монастир отців василіан[5].
У центральному сквері — упорядкована могила радянських воїнів, які загинули у 1943 році при визволенні Покотилівки від німецько-фашистських загарбників.
Поблизу у лісі знаходиться джерело, меморіальна дошка коло якого нагадує, що тут любив бувати український філософ і просвітитель Григорій Савич Сковорода — автор «Байок Харківських».
Донецьке городище — літописне давньоруське місто Донець VIII—XIII ст. н. е., яке згадується в Іпатіївському літописі під 1185 роком і куди, згідно з Іпатіївським літописом, втік з половецького полону князь Новгород-Сіверського князівства Ігор Святославич влітку 1185 або 1186 року.
У селищі діє недавно відбудований православний Свято-Троїцький храм УПЦ МП.
Є громада УГКЦ, заснована 1994 року, котру очолює священик Онуфрій Ріпецький. Діє греко-католицький Свято-Покровський монастир отців Василіян.
З 2008 року у селищі діє чернечий дім (монастир) ордена Кармелітанок Босих Римсько-Католицької Церкви.
В автобіографічній повісті Ізраїля Меттера «П'ятий кут» (1967) згадується, що герой жив улітку у Покотилівці до війни[6].
- Рижов Станіслав Анатолійович (1970—2015) — солдат Збройних сил України, учасник російсько-української війни.
- Прогноз погоди в смт. Покотилівка [Архівовано 23 березня 2016 у Wayback Machine.]
- Донецьке городище та місто Донець
- Облікова картка[недоступне посилання з квітня 2019]
- Офіційний сайт Покотилівської селищної ради [Архівовано 10 березня 2019 у Wayback Machine.]
- У Покотилівці відкрито меморіальну дошку
Wikiwand in your browser!
Seamless Wikipedia browsing. On steroids.
Every time you click a link to Wikipedia, Wiktionary or Wikiquote in your browser's search results, it will show the modern Wikiwand interface.
Wikiwand extension is a five stars, simple, with minimum permission required to keep your browsing private, safe and transparent.
