Плейстоцен
З Вікіпедії, безкоштовно encyclopedia
Плейстоце́н (від грец. πλεῖστος — «найбільш» і грец. καινός — «новий») — геологічна епоха четвертинного періоду (антропогену), що почалася 2,58 млн років тому і закінчилася 11 700 років тому[5].
Система/ Період |
Відділ/ Епоха |
Ярус/ Вік |
Вік (млн років) | |
---|---|---|---|---|
Антропоген, Q | Голоцен, Q2 | Мегхалейський | 0 | 0,0042 |
Нортгриппський | 0,0042 | 0,0082 | ||
Гренландський | 0,0082 | 0,0117 | ||
Плейстоцен, Q1 | Тарантський | 0,0117 | 0,126 | |
Тібанський | 0,126 | 0,781 | ||
Калабрійський | 0,781 | 1,80 | ||
Гелазький | 1,80 | 2,58 | ||
Неоген, N | Пліоцен, N2 | П'яченцький | старіше | |
Примітки і коментарі Підрозділи четвертинної системи наведені згідно МКС, станом на 2018 рік[1].
Для голоценових віків і ярусів встановлено датування відносно 2000 року (тобто гренландій розпочався 11,7 тис. років тому, відраховуючи від останнього мілленіуму)[2][3]. Чибаній і Тарантій є неофіційними пропонованими назвами для ярусів середнього і верхнього плейстоцену, відповідно. У Європі та Північній Америці голоцен традиційно поділяється на Пребореальний, Бореальний, Атлантичний, Суббореальний і Субатлантичний періоди за схемою Блітта — Сернандера (англ. Blytt–Sernander). Існує багато локальних систем поділу верхнього плейстоцену. Головними елементами такої переодизації слугують стадії наступу льодовиків (гляціали, льодовикові періоди) та їхнього відступу (інтергляціали, межильодовиків'я). | ||||
Плейстоцен | |
Ким названо | Чарльз Лаєлл |
---|---|
Попередник | Пліоцен[4] |
Наступник | Голоцен[4] |
Час/дата початку | неправильна дата (досяжна точність)[4] |
Час/дата закінчення | 117 тисячоліття до н. е.[4] |
Шістнадцятковий триплет кольору | FEEFB8[4] |
Плейстоцен у Вікісховищі |
Епосі плейстоцену передує епоха пліоцену, а за нею — епоха голоцену. Кінець плейстоцену збігається з кінцем палеоліту в археології.
Плейстоцен поділяють на ранній плейстоцен, середній плейстоцен і пізній плейстоцен.
Плейстоцен характеризується загальним похолоданням клімату Землі і періодичним виникненням в середніх широтах великих вторинних зледенінь. Коливання клімату у плейстоцені створювалися коливаннями значень кліматоутворюючих чинників - у них проявлялися періоди, властиві коливанням інсоляції через астрономічні коливання елементів земної орбіти й нахилу екватора до екліптики.
Наприкінці попереднього пліоцену раніше ізольовані Північно- та Південноамериканські континенти були з’єднані Панамським перешийком, що спричинило фауністичний обмін між двома регіонами та зміну моделей циркуляції океану, з початком зледеніння у Північній півкулі приблизно 2,7 ст. мільйонів років тому. Під час раннього плейстоцену (2,58–0,8 млн. років) археоантропи роду Homo виникли в Африці та поширилися по всій Афро-Євразії. Кінець раннього плейстоцену відзначено середньоплейстоценовою революцією[en], причому циклічність льодовикових циклів змінюється від 41 000-річних циклів до асиметричних 100 000-річних циклів, що робить зміни клімату більш екстремальним. У пізньому плейстоцені відбулось поширення сучасних людей за межі Африки, а також вимирання всіх інших людських видів. Люди також вперше заселили Австралію і в Америку, одночасно з вимиранням більшості великих тварин у цих регіонах.
Тенденції аридифікації та охолодження попереднього неогену були продовжені в плейстоцені. Клімат сильно змінювався залежно від льодовикового циклу, причому рівень моря був на 120 метрів нижчим, ніж на піку зледеніння, що дозволило з’єднати Азію та Північну Америку через Берингію та покрити більшу частину Північної Америки Лаврентійським льодовиковим щитом.