Loading AI tools
З Вікіпедії, вільної енциклопедії
Переродження («Хризальди», або «Лялечки») (англ. The Chrysalids / Re-Birth) — науково-фантастичний роман Джона Віндема, який вийшов у 1955 році. Написаний у типовій манері автора й на думку деяких критиків навіть є найкращим романом Віндема[1][2]. Ранній рукопис роману спочатку мав назву Time for a Change («Час змін»)[3].
Переродження | ||||
---|---|---|---|---|
The Chrysalids / Re-Birth | ||||
Жанр | наукова фантастика | |||
Форма | роман | |||
Автор | Джон Віндем | |||
Мова | англійська мова | |||
Опубліковано | 1955 | |||
Країна | Велика Британія | |||
Видавництво | Michael Joseph | |||
Попередній твір | Кракен прокидається | |||
Наступний твір | Зозулі Мідвіча | |||
| ||||
Події роману відбувається в далекому постапокаліптичному майбутньому, на Лабрадорі, який після ядерної війни став теплішим і придатним для людей місцем. Жителі Лабрадору не відновили повністю цивілізацію після війни, місцеве суспільство в основному аграрне і практикує фундаментальне християнство, згідно з яким нищівна війна була карою людству за його гріхи. Ніяких осередків розвинутої цивілізації більше немає в околицях Лабрадору, на півдні півострова починаються безкраї Джунглі, з яких на фермерів іноді здійснюють набіги дикуни-мутанти. Серед лабрадорцев під дією залишкової радіації також часом народжуються мутанти (мають Відхилення), але їх стерилізують і виганяють з релігійних міркувань, так як згідно з післявоєнного трактату «Одкровення» є тільки одне визначення справжньої людини.
В такому нетерпимому суспільстві, в селі Вакнук, народився й виріс Девід Строрм, син Джозефа Строрма, фанатичного й ортодоксального навіть за місцевими мірками фермера. У ранньому дитинстві йому почало снитися Місто, хоча він тоді не знав, що взагалі існують міста та як вони виглядають. За дружбу з дівчинкою-мутантом Софі Уендер був жорстоко покараний батьком, що стало одним з поворотних моментів у розвитку характеру Девіда. Після цього він дізнається «частина сімейної історії, яку вважав за краще б не знати» — його тітка Гаррієт намагалася підмінити свою дитину-мутанта на народжену дитину його матері — під час огляду. Після народження трьох дітей-мутантів чоловік має право вигнати свою дружину, тому Гаррієт у розпачі. Але мати Девіда проганяє сестру, й Гаррієт здійснює самогубство.
Трохи пізніше він виявив у себе дар обмінюватися думками на відстані з декількома дітьми в околицях. Групі молодих телепатів вистачило природної обережності, щоб нікому не розповідати про цей дар, який навколишні дорослі прийняли б за Відхилення. Старша з групи за віком Анна виходить заміж за нормального хлопця — того самого, який в дитинстві доніс на Софі Вендер. Вона розповідає йому про всіх, і дуже скоро її чоловік Алан гине. Як потім з'ясовується, Аксель таким чином рятував свого улюбленого племінника від шантажу. Вагітна першою дитиною, Анна не витримує й закінчує життя самогубством, залишивши звинувачувальний лист на всіх, включаючи молодшу сестру Девіда Петру та свою власну сестру Рейчел.
Двох інших дівчат з групи в результаті нагромадження подій підозрюють, заарештовують, і обидві гинуть під тортурами.
У підсумку Девід разом з молодшою сестрою Петрою (володаркою дуже сильного телепатичного дару) і кузиною Розаліндою втікають у Джунглі. За допомогою Петри їм вдається встановити зв'язок з цивілізованими мешканцями далекої Селандії (Нова Зеландія), де телепатія є звичайною здатністю для більшості людей. Селандці організую рятувальну експедицію, яка в останній момент приходить на допомогу Девіду та його супутникам, до яких ледь не дістався посланий в Джунглі загін фундаменталістів.
Прибувши в Селандію, Девід впізнає Місто зі своїх дитячих снів. Він з сестрою та Розаліндою тепер в безпеці, на Лабрадорі ж залишилися двоє його колег, Мішель і Рейчел, яким доведеться самостійно дістатися до безпечної Селандії.
Френсіс Маккомас, оглядач New York Times, зазначив, що успіх роману Віндема полягає у «створенні по-людськи зрозумілих персонажів, які, врешті-решт, є більш-менш людьми» і прийшов до висновку, що роман «буде добре відзначений і запам'ятається надовго»[4].
Відомий критик і письменник Деймон Найт писав, що Віндем «не зміг зрозуміти, що шість пальців було б цілком достатньо й правдоподібно; але автора потягнуло до телепатичних мутацій, він зробив Девіда одним з дев'яти телепатів і відтягнув весь сюжет від ретельно вибудуваного раніше фону в сторону проклятої погоні й іншим кліше в кінці... це фатальна помилка»[5].
SFreviews.net дає змішаний відгук про роман. З одного боку, «"хризаліди" підходять болісно близько до статусу найпотужнішої та найглибшої роботи Джона Віндема». Однак «автор катастрофічно спотикається в кульмінаційний момент, підриваючи тематичну основу оповідання»[6].
Рецензент Galaxy Грофф Конклін оцінив роман як «настільки майстерно написаний, що факт відсутності блискучою нової ідеї не має ніякого значення»[7]. Ентоні Бучер також знайшов роман створеним з чогось свіжого на знайому тему, похваливши Віндема за «накопичення дрібних правдоподібних деталей» і «більшу глибину й зрілість, ніж він демонстрував у попередніх романах»[8]. Критик Пітер Міллер написав у Astounding, що Віндем «розробив тему мутантів так правдоподібно, як ніби-то "Odd John" Олафа Стейплдона, "Слена" ван Вогта й оповідань зі збірки "Mutant" не існувало»[9].
Існують розбіжності серед критиків, чи слід розглядати втручання в кінці роману експедиції Селандії як Deus Ex Machina[6]. Критики погодилися з Віндемом, що дві різні культури в своєму розвитку обов'язково повинні боротися до смерті. Віндем виправдовує це в довгій промові жінки з Селандії наприкінці, але її міркування погано стикуються із закликом до толерантності в першій половині роману[6]. Цей висновок також присутній в Кракен прокидається і «Зозулі Мідвича».
У деяких електронних бібліотеках можна знайти роман «Христо-люди», авторство якого приписують братам Стругацьким. Насправді це аматорський переклад «Хризальдів» зі вставками, в яких згадуються реалії з різних творів Стругацьких. Брати-письменники ж не мають до «Христо-людей» ніякого відношення, ні як перекладачі, ні як автори[10][11].
Seamless Wikipedia browsing. On steroids.
Every time you click a link to Wikipedia, Wiktionary or Wikiquote in your browser's search results, it will show the modern Wikiwand interface.
Wikiwand extension is a five stars, simple, with minimum permission required to keep your browsing private, safe and transparent.