Loading AI tools
етнічна група З Вікіпедії, вільної енциклопедії
Палестинці (араб. الفلسطينيون,al-filasTīnīyyūn, івр. פלסטינים) або палестинські араби — арабська етнічно-культурна група, що проживає в Палестині (на Західному березі річки Йордан секторі Газа, Галілеї і в Зайорданні). Загальна чисельність становить 9.6 млн осіб (станом на 2003 рік), з них 4.8 мільйонів проживає в діаспорі[2].
Палестинські араби | |
---|---|
Самоназва | араб. فلسطينيون |
Кількість | 12 мільйонів |
Ареал | Палестинська національна адміністрація - 3,761 млн осіб [1] |
Близькі до | Араби |
Входить до | араби |
Мова | Арабська |
Релігія | Іслам сунітського толку, Християнство |
Палестинські араби становлять основну частину населення на території, контрольованій Палестинською національною адміністрацією (ПНА) (3,761 млн ос.) і в Йорданії (1,9 млн). Крім того, вони проживають в Ізраїлі (1,54 млн) і інших державах близькосхідного регіону — Сирії (573 тис.), Лівані (405 425) та ін. Також існують їхні численні громади в деяких американських країнах — Чилі (500 тис.)[3][4], США (67,8 тис.), Гондурасі (54 тис.), Бразилії (50 тис.) і ін.
Дотримуються мусульманського та християнського віросповідань.
Згідно з визначенням Організації визволення Палестини, даному в палестинській Хартії:
Параграф 5. Палестинцями вважаються арабські громадяни, які постійно проживали в Палестині до 1947 року, незалежно від того, були вони виселені або залишилися там. Всі народжені від палестинського батька після цієї дати в Палестині або за її межами також є палестинцями.
Параграф 6. Євреї, які традиційно проживали в Палестині до сіоністського вторгнення, також повинні розглядатися як палестинці[5].
Деякі автори стверджують, що палестинські араби є нащадками корінних жителів Палестини, що проживали тут ще до заселення землі євреями, що сталося в XIII столітті до нашої ери[6]. Такої думки дотримується і лівий ізраїльський політик і журналіст Урі Авнері[7]. Згідно з цими авторам, палестинські араби — це нащадки ханаанців і філістимлян, змішані з нащадками інших народів, що вторгалися в Ханаан протягом історії — вавилонян, хетів, єгиптян, євреїв, персів, греків, римлян, арабів і турків. За цією версією в 7 столітті після вторгнення арабів, місцеве населення прийняло іслам і поступово перейшло на арабську мову.
Ясир Арафат заявляв, що він нащадок стародавнього доеврейского населення Ханаану[8]. Це на думку палестинців доводить їхнє право на Палестину, оскільки за цією версією вони з'явилися в країні ще раніше появи євреїв, які прийшли з Єгипту[7].
Більшість генетичних досліджень вказує на високу схожість між генами євреїв і палестинців[9]. На думку деяких дослідників, до 85 % палестинців мають єврейське коріння, і серед них ще недавно були поширені юдейські звичаї.[10] Однак інші дослідники вказують на те, що в арабів взагалі (а не тільки палестинців) генетична схожість з євреями ще сильніша, ніж у палестинських арабів зокрема. При цьому, вони пропонують розглядати генетичну близькість євреїв і палестинських арабів в контексті генетичної близькості євреїв і арабів в цілому.[11]
Джеймс Паркес[12], один з фахівців з історії Палестини, заперечує віднесення палестинців до якогось одного певного народу, включаючи арабів. Він писав у книзі «Чия земля?»[13], що "до 1914 основна частина населення Палестини не мала ніяких почуттів приналежності до чого-небудь більш суттєвого, ніж до свого села, клану або конфедерації кланів. […] До цього моменту неможливо було говорити про належність [їх] до якоїсь національності, і що слово «араб» треба було використовувати обережно. Воно було застосовано до бедуїнів і до частини містян і знаті, проте не годилося для опису основної маси сільського населення селян-Фаллахів ".
Згідно з Паркесом, у XIX столітті було зібрано достатньо «надійної інформації про їхні звичаї, релігії і походження». Виявилося, що «найдавнішим елементом серед Фаллахів були не араби; коли араби прийшли в Палестину, Фаллахи вже були там». Це доводиться, за словами Паркеса, «наявністю звичаїв, які не були продуктом ісламу, а нагадували в деяких випадках пра-ізраелітську релігію, а в деяких випадках — фрагментарний єврейський звід законів»
Паркес писав: "Прибульці (араби) ніколи не були достатньо численні, щоб витіснити існуюче населення. … Можна з повною підставою сказати, що найдавніший елемент палестинських селян складається в основному з колишніх євреїв та колишніх християн. … Існують цілі села, які сьогодні мусульманські, але протягом двох останніх століть були християнськими і єврейськими.
Ряд джерел заперечують існування палестинського народу як такого. Існування палестинського народу не визнають також деякі араби, як, приміром Джозеф Фара, американський журналіст, християнин арабського походження, відомий як один з найвідданіших друзів Ізраїлю у світі,[14][15] і американець арабо-палестинського походження, за власним зізнанням колишній член ОВП і терорист Валід Шебат.[16][17]
Аргументи прихильників цього підходу такі:[18][19][20]
З кінця існування Єврейської держави в давнину і аж до Британського мандата регіон, що нині позначається як Палестина, ніколи не був країною і не мав чітких кордонів, тільки адміністративні межі.
За словами прем'єр-міністра Ізраїлю Голди Меїр, до проголошення держави Ізраїль в 1948 році палестинцями називали проживаючих в Палестині євреїв[22]. Про це ж писав у своїй книзі «Місце під сонцем» ще один прем'єр-міністр Ізраїлю Біньямін Нетаньягу[23]. При цьому «Palestine Post» була єврейської газетою, а Палестинський філармонічний оркестр — єврейським колективом. Британці називали палестинцями єврейських солдатів британської армії, зокрема бійців «Єврейської бригади». Слово «палестинці», що застосовується по відношенню до євреїв — жителям Палестини до 1948, можна зустріти в газетах і звітах того часу, а також у художніх творах, наприклад у романі відомого американського письменника Леона Юріса «Ексодус».
Існування палестинського народу заперечували також лідери арабських націоналістів. Зокрема, 1937 арабські лідери заявили членам британської Комісії Піля, що термін «Палестина» — це взагалі «вигадка сіоністів».[20]
Член Виконкому Організації визволення Палестини, що стояла на позиціях панарабізму[24], Захір Мухсейн в інтерв'ю голландській газеті «Трау» сказав:
Палестинського народу не існує. Заснування палестинської держави є лише засобом продовження нашої боротьби проти держави Ізраїль за арабську єдність … Насправді немає ніякої різниці між йорданцями, палестинцями, сирійцями та ліванцями. Лише з політичних і тактичних міркувань ми говоримо про існування палестинського народу, так як арабський національний інтерес вимагає протиставити сіонізму існування окремого палестинського народу. Через тактичні міркування не може Йорданія, яка є державою з визначеними межами, пред'явити претензії на Хайфу і Яффо. Але як палестинець я, безумовно, можу вимагати Хайфу, Яффо, Беер-Шеву і Єрусалим. Однак у той момент, як ми повернемо собі наші права на всю Палестину, ми не будемо баритися ні хвилини, щоб об'єднати Палестину з Йорданією.[23][25][26][27][28]
Аналогічне висловлювання, але з твердженням, що Палестина належить Сирії, а ніякого «палестинського народу» не існує робив також президент Сирії Хафез Асад.[29]» Всі знають, що Палестина є ніщо інше, як південна частина Сирії "стверджував в 1956 році, перед Генеральною Асамблеєю Організації Об'єднаних Націй засновник і перший голова ОВП Ахмед Шукейрі, у той час представник Саудівської Аравії в ООН.[20]
Генерал-лейтенант румунської розвідки Іон Міхай Пачепа, який втік на Захід, писав:
Спочатку на світ з'явився винайдений Радами так званий «палестинський народ», який нібито «потребував самовизначення». Цей термін, «палестинський народ», сфабрикований майстрами радянської дезінформації в 1964 році, коли була створена Організація Визволення Палестини (ОВП), за задумом його авторів, мав на увазі арабів, що живуть на території Палестини. Вперше він був вжитий у вступній частині палестинської хартії (декларації політичних вимог), написаної в Москві в тому ж 1964 році. Хартію затвердили 422 члени палестинського національного Ради, ретельний відбір яких проводився в КДБ.[30]
В ході Арабо-ізраїльської війни 1947—1949 років значна частина арабів — жителів Палестини, на заклик своїх духовних лідерів[31][32][33], а також з примусу ізраїльських військ[34], покинули місця свого проживання, що розташовані на території, визначеній для єврейської держави, відповідно до резолюції ООН про розділ Палестини, і частини території, визначеної під арабську державу і переселилися на території, визначені тією ж резолюцією для арабської держави: окуповані Йорданією Західний берег річки Йордан і окупований Єгиптом Сектор Газа. Частина палестинських арабів також емігрувала в інші арабські держави, зокрема в Сирію і Ліван. Жодна арабська держава, за винятком Йорданії, не надала переселеним на її територію палестинським арабам громадянства та супутніх прав, і не доклала зусиль для їх абсорбції, незважаючи на їхнє важке гуманітарне становище в перші роки.
Створене ООН в грудні 1949 Близькосхідне агентство ООН для допомоги палестинським біженцям і організації робіт (БАПОР) визнає як біженців переміщених під час воєн палестинців та їхніх нащадків (понад 4 млн осіб). Це єдина група вимушених мігрантів у світі, до якої застосовується правило визнання біженцями нащадків, народжених за межами країни.
За даними ООН чисельність зареєстрованих БАПОР палестинських біженців (на 31 березня 2006) — 4375050 чоловік. У тому числі в Йорданії — 1835704, в Сирії — 434896, в Лівані — 405425, на Західному березі річки Йордан — 705207, в секторі Газа — 993818 html.
За пропозицією Генеральної Асамблеї ООН починаючи з 1978 р. 29 листопада відзначається Міжнародний день солідарності з палестинським народом. Цього дня в 1947 році Генеральна Асамблея рекомендувала план розділу Палестини.
Seamless Wikipedia browsing. On steroids.
Every time you click a link to Wikipedia, Wiktionary or Wikiquote in your browser's search results, it will show the modern Wikiwand interface.
Wikiwand extension is a five stars, simple, with minimum permission required to keep your browsing private, safe and transparent.