Пайн-Айленд (льодовик)

Льодовик Пайн-Айленд (ЛПА) — великий льодовиковий потік^[en] льодовик Антарктиди, що найшвидше тане і відповідає приблизно 25 % втрати льоду Антарктиди. ^[1] Льодовикові потоки течуть із заходу на північний захід уздовж південної сторони Гудзонових гір^[en] до затоки Пайн-Айленд, море Амундсена. Нанесений на карту Геологічною службою США (USGS) за результатами досліджень та повітряних фотографій ВМС США (USN) 1960—1966 рр. і названий Консультативним комітетом з антарктичних назв (US-ACAN) разом із затокою Пайн-Айленд. ^{[2] [3]}

У Вікіпедії є статті про інші значення цього терміна: Пайн-Айленд.

Пайн-Айленд
Пайн-Айленд
75°10′00″ пд. ш. 100°00′00″ зх. д.
Розташування	Антарктида
Країна
Регіон	Територія Антарктичного договоруd
Пайн-Айленд у Вікісховищі

Територія, що дренується льодовиком Пайн-Айленд, становить близько 10 % Західноантарктичного льодовикового щита. ^[4] Супутникові вимірювання показали, що сточище льодовика Пайн-Айленд має найбільший чистий внесок льоду в море, ніж будь-який інший дренажний басейн льоду у світі, і це збільшилося через нещодавнє прискорення льодовикового потоку.

У лютому 2020 року від льодовика відколовся айсберг, приблизно вдвічі більший за Вашингтон, округ Колумбія. Рух льоду на льодовику Пайн-Айленд прискорився до понад 33 футів на день.^[5]

Льодовиковий потік надзвичайно віддалений, з найближчою постійно діючою дослідницькою станцією у Ротері, приблизно за 1300 км. ^[6] На територію не претендує жодна держава, а Договір про Антарктику забороняє будь-які нові претензії, поки він діє. ^[7]

Дренаж льодового покриву

Антарктичний льодовиковий щит — найбільша маса льоду на землі, що містить об'єм води, еквівалентний 57 м глобального рівня моря. ^[8] Льодовиковий щит утворюється зі снігу, який падає на континент і ущільнюється під дією власної ваги. Потім лід під власною вагою рухається до країв континенту. Більша частина цього транспорту в море здійснюється льодовиковими потоками (швидше рухомими каналами льоду, оточеними повільніше рухомими льодовиковими стінками) і вихідними льодовиками. ^[8] Антарктичний льодовиковий щит складається з великого, відносно стабільного, Східноантарктичного льодовикового щита і менший, менш стабільний, Західноантарктичний льодовиковий щит. Західноантарктичний льодовиковий щит дренується у море кількома великими крижаними потоками, більшість з яких впадають або до шельфового льодовика Росса, або до шельфового льодовика Філхнера-Ронна. Пайн-Айленд і льодовика Твейтса — два основних льодовикових потоки Західної Антарктики, що не впадають у великий шельфовий льодовик. Вони є складовою району під назвою Набережна моря Амундсена^[en]. Загальна площа 175 000 км², що становить 10 % Західноантарктичного льодовикового щита, стікає в море через льодовик Пайн-Айленд, ця область відома як сточище льодовика Пайн-Айленд.^[4]

Слабке нижнє черево Західноантарктичного льодовикового щита

Льодовики Пайн-Айленд і Твейтса є двома з п'яти найбільших льодовикових потоків Антарктиди. Вчені виявили, що швидкість цих льодовикових потоків прискорився в останні роки, і припустили, що якщо вони розтануть, глобальний рівень моря підніметься на 1-2 м, дестабілізуючи Західноантарктичний льодовиковий щит і, можливо, ділянки Східноантарктичного льодовикового щита. ^[9]

В 1981 році Террі Хьюз припустив, що регіон навколо затоки Пайн-Айленд може бути «слабким черевом» Західноантарктичного льодовикового щита. ^[10] Це ґрунтується на тому факті, що, на відміну від більшості великих льодовикових потоків Західної Антарктики, ті, що впадають у море Амундсена, не захищені від океану великими плаваючими шельфовими льодами. Крім того, хоча поверхня льодовика знаходиться вище рівня моря, його основа лежить нижче рівня моря і схиляється вниз, це говорить про те, що немає геологічного бар'єру, який би зупинив відступ льоду після його початку. ^[10]

Прискорення і танення

Льодовик Пайн-Айленд почав відступати в 1940-х роках. ^[11] До цього відступу лінія заземлення льодовика Пайн-Айленд була розташована на підводному хребті. Цей хребет тепер діє як бар'єр, обмежуючи кількість відносно теплої циркумполярної глибинної води, що може досягти найтовстішого льоду.^[12]

Швидкість льодовика Пайн-Айленд зросла на 77 відсотків з 1974 року до кінця 2013 року, причому половина цього збільшення припала на період з 2003 по 2009 рік. ^[13] Це прискорення означало, що до кінця 2007 року система льодовика Пайн-Айленд мала негативний баланс маси 46 гігатонн/рік, ^[14] що еквівалентно 0,13 мм/рік глобального підвищення рівня моря. ^[15] Інакше кажучи, ЛПА внесла в море набагато більше води, ніж здобула через опади. Було припущено, що це нещодавнє прискорення могло бути викликано теплими океанськими водами в кінці ЛПА, де він має шельфовий льодовик довжиною приблизно 50 км. ^[16] Також було показано, що ЛПА зазнав швидкого витончення протягом голоцену, і що цей процес може тривати століттями після його початку. ^[17]

Льодовиковий фронт залишався в більш-менш стабільному положенні в 1973—2014 роках, відступивши на 10 км в 2015 році ^[18].

Підльодовиковий вулкан

Див. також: Підлідний вулкан

У січні 2008 року вчені Британської антарктичної служби (BAS) повідомили, що 2200 років тому під льодовиковим щитом Антарктики вивергнувся вулкан. Це було найбільше виверження в Антарктиці за останні 10 000 років. Вулкан розташований у Гудзонових горах, неподалік від льодовика Пайн-Айленд. ^{[19] [20]} Виверження поширило шар вулканічного попелу та тефри на поверхню льодовикового щита. Цей попіл потім був захований під снігом і льодом. За глибиною захоронення попелу оцінювали дату виверження. У цьому методі використовуються дати, розраховані з найближчих кернів льоду. ^[20] Наявність вулкана підвищує ймовірність того, що вулканічна активність могла сприяти або може сприяти збільшенню швидкості льодовика у майбутньому. ^[21] В 2018 році було виявлено, що під льодовиком Пайн-Айленд є значне вулканічне джерело тепла, приблизно вдвічі менше, ніж діючий вулкан Грімсвотн в Ісландії. ^[22] Того ж року було опубліковане дослідження, у якому був висновок, що скеля під WAIS піднялася з більшою швидкістю, ніж вважалося раніше, автори припустили, що це в кінцевому підсумку може допомогти стабілізувати льодовий щит. ^[23]

Примітки

1. History Repeating Itself at Antarctica's Fastest-Melting Glacier. LiveScience. 2014. Архів оригіналу за 6 лютого 2022. Процитовано 6 лютого 2022.
2. «Pine Island Glacier». Geographic Names Information System. United States Geological Survey. Retrieved 21 May 2009.
3. Payne, A. J.; Vieli, A.; Shepherd, A. P.; Wingham, D. J.; Rignot, E. (2004). «Recent dramatic thinning of largest West Antarctic ice stream triggered by oceans». Geophysical Research Letters. 31 (23): L23401. Bibcode:2004GeoRL..3123401P. CiteSeerX 10.1.1.1001.6901. doi:10.1029/2004GL021284. Архів оригіналу за 6 лютого 2022. Процитовано 6 лютого 2022.
4. Shepherd A.; Wingham D.J.; Mansley J.A.D.; Corr H.F.J. (2001). «Inland thinning of Pine Island Glacier, West Antarctica». Science. 291 (5505): 862—864. Bibcode:2001Sci…291..862S. doi:10.1126/science.291.5505.862. PMID 11157163. Архів оригіналу за 6 лютого 2022. Процитовано 6 лютого 2022.
5. Freedman, Andrew (10 лютого 2020). Iceberg that's twice the size of Washington cleaves off Pine Island Glacier in Antarctica, in a sign of warming. Washington Post (амер.). ISSN 0190-8286. Архів оригіналу за 13 лютого 2020. Процитовано 11 лютого 2020.
6. «Measuring one of the world's largest glaciers». British Antarctic Survey. Retrieved 30 January 2009.
7. «Peaceful use of Antarctica». Secretariat of the Antarctic Treaty. Archived from the original on 19 August 2018. Retrieved 3 February 2009. Архів оригіналу за 17 квітня 2019. Процитовано 6 лютого 2022.
8. Lemke, P.; J. Ren; R.B. Alley; I. Allison; J. Carrasco; G. Flato; Y. Fujii; G. Kaser; P. Mote; R.H. Thomas; T. Zhang (2007). «Observations: Changes in snow, ice and frozen ground» (PDF). In S. Soloman; D. Qin; M. Manning; Z. Chen; M. Marquis; K.B. Averyt; M. Tignor; H.L. Miller (eds.). Climate Change 2007: The physical science basis. Fourth assessment report of the Intergovernmental Panel on Climate Change. Cambridge University Press.
9. Pearce, Fred (2007). With Speed and Violence: Why scientists fear tipping points in climate change. Becon Press Books. ISBN 978-0-8070-8576-9.
10. Hughes, T. (1981). «The weak underbelly of the West Antarctic Ice Sheet». Journal of Glaciology. 27 (97): 518—525. Bibcode:1981JGlac..27..518H. doi:10.1017/S002214300001159X. Архів оригіналу за 6 лютого 2022. Процитовано 6 лютого 2022.
11. https://www.bbc.com/news/science-environment-38079838 [Архівовано 6 лютого 2022 у Wayback Machine.] Amos, Jonathan (23 November 2016). «Huge glacier retreat triggered in 1940s». BBC. Retrieved 9 January 2018.
12. Dutrieux, P.; De Rydt, J.; Holland, P. R.; Ha, H. K.; Lee, S. H.; Steig, E. J.; Ding, Q.; Abrahamsen, E. P.; Schoder, M. (2014). «Strong Sensitivity of Pine Island Ice-Shelf Melting to Climatic Variability». Science. 343 (6167): 174—178. doi:10.1126/science.1244341. Архів оригіналу за 6 лютого 2022. Процитовано 6 лютого 2022.
13. Mouginot, J.; Rignot, E.; Scheuchl, B. (2014). «Sustained increase in ice discharge from the Amundsen Sea Embayment, West Antarctica, from 1973 to 2013». Geophysical Research Letters. 41: 1576—1584. doi:10.1002/2013GL059069. Архів оригіналу за 6 лютого 2022. Процитовано 6 лютого 2022.
14. Rignot, E. (2008). «Changes in West Antarctic ice stream dynamics observed with ALOS PALSAR data». Geophysical Research Letters. 35 (12): L12505. Bibcode:2008GeoRL..3512505R. doi:10.1029/2008GL033365. Архів оригіналу за 6 лютого 2022. Процитовано 6 лютого 2022.
15. Shepherd, A.; Wingham, D. (2007). «Recent Sea-Level Contributions of the Antarctic and Greenland Ice Sheets». Science. 315 (5818): 1529—1532. Bibcode:2007Sci…315.1529S. doi:10.1126/science.1136776. PMID 17363663. S2CID 8735672. Архів оригіналу за 6 лютого 2022. Процитовано 6 лютого 2022.
16. Thoma, M.; Jenkins, A.; Holland, D.; Jacobs, S. (2008). «Modelling Circumpolar Deep Water intrusions on the Amundsen Sea continental shelf, Antarctica» (PDF). Geophysical Research Letters. 35 (18): L18602. Bibcode:2008GeoRL..3518602T. doi:10.1029/2008GL034939. Архів оригіналу за 6 лютого 2022. Процитовано 6 лютого 2022.
17. Johnson, J. S.; Bentley, M. J.; Smith, J. A.; Finkel, R. C.; Rood, D. H.; Gohl, K.; Balco, G.; Larter, R. D.; Schaefer, J. M. (2014). Rapid Thinning of Pine Island Glacier in the Early Holocene (PDF). Science. 343 (6174): 999—1001. Bibcode:2014Sci...343..999J. doi:10.1126/science.1247385. PMID 24557837. S2CID 38682696. Архів оригіналу (PDF) за 6 лютого 2022. Процитовано 6 лютого 2022.
18. Karin Kirk (6 жовтня 2020). Bleak views of melting Antarctic ice, from above and below. Архів оригіналу за 6 лютого 2022. Процитовано 6 лютого 2022.
19. Black, Richard (20 January 2008). «Ancient Antarctic eruption noted». BBC News. London: BBC. Retrieved 22 October 2011. Архів оригіналу за 15 січня 2009. Процитовано 6 лютого 2022.
20. Corr, H. F. J.; Vaughan, D. G. (2008). «A recent volcanic eruption beneath the West Antarctic ice sheet». Nature Geoscience. 1 (2): 122—125. Bibcode:2008NatGe…1..122C. doi:10.1038/ngeo106. Архів оригіналу за 6 лютого 2022. Процитовано 6 лютого 2022.
21. Mosher, Dave (20 January 2008). «Buried Volcano Discovered in Antarctica». LiveScience.com. Imaginova Corp. Retrieved 11 April 2009. Архів оригіналу за 6 лютого 2022. Процитовано 6 лютого 2022.
22. Brice Loose; et al. (2018). «Evidence of an active volcanic heat source beneath the Pine Island Glacier». [[Nature Communications]]. 9 (1): 2431. Bibcode:2018NatCo…9.2431L. doi:10.1038/s41467-018-04421-3. PMC 6014989. PMID 29934507. Архів оригіналу за 6 лютого 2022. Процитовано 6 лютого 2022. {{cite web}}: Назва URL містить вбудоване вікіпосилання (довідка)
23. Bedrock in West Antarctica rising at surprisingly rapid rate. Phys.org. 2018. Архів оригіналу за 6 лютого 2022. Процитовано 6 лютого 2022.

Вікісховище має мультимедійні дані за темою: Пайн-Айленд (льодовик)