Павлюк Євген Касіянович

Павлюк Євген Касіянович — (нар. 21 березня 1887, с. Конятин (тепер Вижницький район, Чернівецька область) — 4 листопада 1969, м. Сигіт, тепер Румунія), церковний і громадський діяч, учасник листопадового перевороту в Чернівцях.

У Вікіпедії є статті про інших людей із прізвищем Павлюк.

Павлюк Євген Касіянович
Євген Павлюк
Народився	21 березня 1887(1887-03-21) с. Конятин (тепер Вижницький район, Чернівецька область)
Помер	4 листопада 1969(1969-11-04) (82 роки) м. Сигіт,  Румунія
Поховання	на українському православному цвинтарі у м. Сигіт
Країна	Австро-Угорщина  ЗУНР  УНР  Румунія
Національність	українець
Діяльність	священник
Відомий завдяки	церковний, громадський діяч, учасник листопадового перевороту в Чернівцях
Партія	СВУ
Конфесія	православ'я
Батько	Касіян Павлюк
Мати	Олександра Павлюк
У шлюбі з	Аґлая Гакман
Діти	донька Н. Оленчук
Нагороди	Духовний хрест заслуг (Австро-Угорщина)

Життєпис

Народився в селі Конятин (тепер Вижницький район, Чернівецька область) у сім'ї учителя, згодом директора школи в с. Задубрівка Заставнівського району Касіяна Павлюка та Олександри, уродженої Малик. З 1899 по 1907 навчальні роки навчався в 2-ій державній німецько-українській гімназії в Чернівцях.

Студіював теологію в Чернівецькому університеті, де 16.10.1911 р. отримав абсолюторіум, провчившись потрібних для цього 8 семестрів та склавши всі іспити. Член українського академічного товариства греко-православних богословів «Православна Академія», з 5 листопада 1908 член правління товариства. Будучи студентом, всіляко допомагав новозаснованому товариству «Січ» у с. Васловівці.

8 січня 1912 року одружився з Аґлаєю Гакман, донькою православного пароха с. Вікно на Буковині Тихона Гакмана та був 10.02.1912 р. рукоположений в священники митрополитом Володимиром (Рептою). Адміністратор парохії с. Дихтинець (тепер Путильського р-ну Ченрнівецької обл.), з 04.1912 р. священник-помічник в с. Нові Мамаївці Чернівецького приміського повіту (тепер Кіцманського р-ну Чернівецької обл.). В 03.1916 р., разом з парохом Т. Драчинським та директором школи О. Іваницьким зібрав у громаді Нові Мамаївці 300 корон, передавши їх до староства в Чернівцях — половину на «Червоний Хрест», а половину на українських добровольців (УСС). В 1915 р., пройшовши навчання у Відні, був іменований греко-східним (православним) польовим куратом^[en] у резерві на час тривання війни. В 1918 р. отримав призначення на посаду православного священника в таборі українських військовополонених у Фрайштадті біля Відня. Тісно співпрацював з діячами «Союзу Визволення України», які вели просвітню роботу серед військовополонених (С. Смаль-Стоцьким, В. Сімовичем, О. Гнідим). Нагороджений духовним хрестом за заслуги в часі війни.

Вранці 05.11.1918 р. Є. Павлюк приїхав до Чернівців з Відня, привізши зі Львова довірочні інформації для керівників Крайового Комітету. Він взяв участь в засіданнях Крайового Комітету, повідомивши його членів про те, що Львів знаходиться зовсім в українських руках, а навіть у Перемишлі, який він також переїздив, українці домовилися з поляками про розподіл влади у місті. За словами М. Кордуби, інформація польового курата о. Є. Павлюка, помітно підняла настрій українських лідерів Буковини та стала останньою краплею, яка на вечірньому засіданні Крайового Комітету в Народному Домі спонукала його членів прийняти історичне рішення про перебрання українцями крайової влади на Буковині 06.11.1918 р. Повернувшись до виконання своїх обов'язків священник-помічника с. Нові Мамаївці, тісно співпрацював з членом Української Національної Ради Т. Драчинським, виконуючи всі його доручення. Після окупації Буковини Румунією був усунутий зі своєї посади в приміському селі та переведений в віддалене село Брідок, де працював до 1940 р. (як парох з 1920 р.).

В 10.1940 разом з родиною виїхав до Німеччини в рамках репатріаційного процесу між СРСР та Німеччиною. В 1941 р. перебував в таборі № 158 для українських переселенців з Буковини і Бессарабії. Після війни оселився в Румунії, з 15.09.1946 р. був переведений на парохію населеного українцями с. Ремети на Мараморощині як біженець з парохії с. Брідок. В 08.1947 р. на перших після 6-річної перерви єпархіальних зборах православної єпархії Марамороша в м. Мармароський Сигіт був обраний членом духовної консисторії. Організував в с. Ремети український хор, яким керував впродовж багатьох років. Вийшовши на пенсію в сані священника-ставрофора в 1965 р., переїхав мешкати до доньки Н. Оленчук, яка викладала німецьку мову в українському ліцеї ім. Т. Шевченка в м. М. Сигіт. До кінця життя продовжував служити (спільно з вікарієм В. Пинзешем) в українській православній церкві м. Сигіт.

Помер та похований на українському православному цвинтарі у м. Сигіт.

Галерея

• 
  Павлюк Євген 1915.05.18, Відень
• 
  Павлюк Євген з родиною, Відень 1918
• 
  Павлюк Євген Фрайштадт 21 10 1918

Нагороди

• Духовний хрест заслуг на білій стрічці (Австро-Угорщина);

Література

• Літ.: VI. Jahresbericht des k. k. zweiten Staatsgymnasiums in Czernowitz (1902/1903). Чернівці, 1903. — C. 80.; З ІІ. державної ґімназиї в Чернівцях. // «Буковина». — 1907. — 29 червня (12 липня).;
• Патріотична збірка. // «Буковина». — 1916. — 18 березня.;
• На зустріч волі. 1907—1922. Альманах у пам'ять 15-их роковин існування укр. акад. тов. гр.-пр. богословів «Православна Академія» в Чернівцях. Чернівці, 1922. — С. 18, 21.;
• Anuarul Mitropoliei Bucovinei pe anul 1937. Чернівці, 1937. — С. 116.;
• Ministerul cultelor. // «Monitorul oficial». — 1946. — 15 жовтня. — C. 11104.;
• Popas nou pe urme vechi. // «Renaşterea». — 1947. — 12 жовтня.;
• Підлубний Ю. «Січ» — Васловівці, пов. Чернівці. / Гей, там на горі «Січ» іде!.. Пропам'ятна книга «Січей». Вінніпег, 1965. — С. 327.;
• Добржанський О., Старик В. Бажаємо до України. Змагання за українську державність на Буковині у спогадах очевидців (1914—1921). // Одеса: Маяк, 2008. — С. 840.;
• Старик В. Між націоналізмом і толерантністю. Чернівці: «Прут», 2009. — С. 150.

Джерело

• Володимир Старик. Павлюк Євген Касіянович // Західно-Українська Народна Республіка 1918—1923. Енциклопедія: До 100-річчя утворення Західно-Української Народної Республіки. Т.3: П-С.Івано-Франківськ: Манускрипт-Львів, 2020. 576с. — С. 14—16.