Loading AI tools
Леонід Гаврилович Осипенко (11 травня 1920, Криндачівка, Донецька губернія, Українська РСР — 14 березня 1997, Обнінськ, Російська Федерація) — радянський військовий моряк-підводник, учасник Німецько-радянської війни, командир першого радянського атомного підводного човна К-3 («Ленінський комсомол») . Герой Радянського Союзу (23.07.1959)[1]. Контр-адмірал (17.04.1962)[2].
| Осипенко Леонід Гаврилович | ||||||||||||||||||||||||||||
|---|---|---|---|---|---|---|---|---|---|---|---|---|---|---|---|---|---|---|---|---|---|---|---|---|---|---|---|---|
| Народження | 11 травня 1920 Красний Луч, Донецька губернія, Українська РСР | |||||||||||||||||||||||||||
| Смерть | 14 березня 1997 (76 років) Обнінськ, Калузька область, Російська Федерація | |||||||||||||||||||||||||||
| Поховання | Кончаловський цвинтарd | |||||||||||||||||||||||||||
| Країна |  СРСР | |||||||||||||||||||||||||||
| Приналежність | | |||||||||||||||||||||||||||
| Рід військ | Військово-морський флот | |||||||||||||||||||||||||||
| Освіта | Санкт-Петербурзький військово-морський інститут | |||||||||||||||||||||||||||
| Роки служби | 1938—1980 | |||||||||||||||||||||||||||
| Партія | КПРС | |||||||||||||||||||||||||||
| Звання | Контр-адмірал | |||||||||||||||||||||||||||
| Командування | першим радянським атомним підводним човном К-3 «Ленінський комсомол» | |||||||||||||||||||||||||||
| Війни / битви | Німецько-радянська війна | |||||||||||||||||||||||||||
| Автограф |  | |||||||||||||||||||||||||||
| Нагороди |
 | |||||||||||||||||||||||||||
 Осипенко Леонід Гаврилович у Вікісховищі | ||||||||||||||||||||||||||||
Народився у селі Криндичівка, Луганської області (нині перебуває в межах міста Красний Луч) у родині робітника. Незабаром помер батько, мати переїхала із сином до Краснодара, а потім до родичів у місті Грозний. Закінчив 10 класів середньої школи у Грозному в 1937 році. Вступив до Новочеркаського індустріального інституту, де навчався на маркшейдерському відділенні гірничого факультету.
У серпні 1938 року, після закінчення першого курсу інституту, за путівкою комсомолу, виданою Ростовським міським комітетом ВЛКСМ, був зарахований до ВМФ СРСР і перейшов до Вищого військово-морського училища імені М. В. Фрунзе, яке закінчив у грудні 1941 року.
Учасник Німецько-радянської війни з грудня 1941 року: відразу після закінчення військового училища був направлений дублером командира БЧ-3 на підводний човен Щ-201 Чорноморського флоту, на якому взяв участь у Керченсько-Феодосійській десантній операції. У цій операції підводний човен забезпечував навігаційне забезпечення висадки десанту радянських військ у Феодосію як плавучий маяк; потім виконувала таке ж завдання при висадженні Судацького десанту.[3] З лютого 1942 року командував артилерійсько-бойовою частиною на підводних човнах Щ-203 та Щ-202. На цих кораблях воював до завершення бойових дій на Чорному морі у вересні 1944 року. Виконав 10 бойових походів, брав участь у потопленні 4 транспортів супротивника.[4]
Після війни продовжив службу у підплаві. У 1946 та 1949 роках закінчив Курси удосконалення офіцерського складу підводного плавання ВМФ СРСР. З 1946 року — помічник командира підводного човна Щ-207, з 1949 року — старший помічник командира трофейного підводного човна Н-39 Чорноморського флоту. З січня 1950 року служив на 7-му ВМФ на Тихому океані, де послідовно командував трьома підводними човнами: малим М-11, середнім Щ-120 (базувався на Совєтську Гавань), великим Б-12 (базувався на бухту Крашеніннікова, Камчатка).[4]
У серпні 1955 року призначений командиром першого радянського атомного підводного човна, що будувався, — проекту 627 «Кіт» (заводський № 254). Екіпаж під його керівництвом проходив навчання в закритому містечку Обнінську на базі лабораторії «В» Міністерства внутрішніх справ СРСР та Обнінської атомної електростанції. На початку 1958 року на чолі екіпажу прибув до Сєвероморська, де прийняв корабель від промисловості і з липня по грудень проводив на ньому державні випробування. 12 березня 1959 року кораблю було присвоєно тактичний номер К-3 («Ленінський комсомол») . Ще кілька місяців корабель проходив дослідні випробування, а також провадились усунення виявлених недоліків.[5]
23 липня 1959 року за успішне виконання урядового завдання з прийому до складу ВМФ СРСР першого підводного човна з ядерною енергетичною установкою та виявлені при цьому мужність і відвагу капітану 1-го рангу Осипенку було присвоєно звання Героя Радянського Союзу з врученням ордена Леніна та медалі "(№ 11083)[6]. При цьому Осипенко став першим підводником, удостоєним цього звання з моменту закінчення Німецько-радянської війни[7].
У грудні 1959 року призначений начальником Навчального центру ВМФ з підготовки плавскладу атомного підводного флоту у місті Обнінську Калузької області. Крім безпосереднього керівництва цією єдиною у своєму роді військовою частиною, відповідав за розробку методики підготовки екіпажів АПЧ. Він же розробив систему вдосконалення знань викладацького складу, що включає участь у комісіях із випробувань та приймання дослідних зразків АПЧ, участь не рідше одного разу на три роки в роботі державних комісій із проведення випробувань та приймання підводних човнів від промисловості, проходження стажування на діючому підплаві, роботу у складі комісій центральних органів управління ВМФ із перевірки рівня підготовки з'єднань флотів, щорічні відрядження до конструкторських бюро, і низку інших заходів. У 1976—1979 роках за власною вказівкою Головкому ВМФ СРСР С. Г. Горшкова керував науково-дослідною роботою з аналізу та вироблення пропозицій щодо підвищення ефективності системи навчання, комплектування кадрів та бойової підготовки екіпажів АПЧ.[4]
У серпні 1980 року по досягненні віку 60 років контр-адмірал Л. Г. Осипенко звільнений у відставку.
Помер 14 березня 1997 року. Похований на Кончаловському цвинтарі в Обнінську.
Державні нагороди
- Медаль «Золота Зірка» Героя Радянського Союзу № 11083 (23.07.1959);
- орден Леніна (23.07.1959);
- два ордени Червоного Прапора (18.05.1944, 1954);
- два ордени Вітчизняної війни 1-го ступеня (26.05.1945, 06.04.1985);
- орден Червоної Зірки (1953)[8];
- орден «За службу Батьківщині у Збройних Силах СРСР» 3-го ступеня;
- медалі, у тому числі:
- Лауреат Державної премії СРСР за освоєння нової техніки (1980).
- Почесний громадянин міста Обнінська (1986)[9].
- 510-му навчальному центру ВМФ присвоєно ім'я Л. Г. Осипенка у 1998 році[10] (з 2012 — Навчальний центр імені Героя Радянського Союзу Л. Г. Осипенка ВУНЦ ВМФ Військово-морська академія імені М. М. р. Кузнєцова»)[11].
- Парковий проїзд у місті Обнінську перейменовано на вулицю Адмірала Осипенка[12].
- У місті Обнінську, у сквері біля перетину вулиць Перемоги та Курчатова, встановлено погруддя героя (2005)[13].
- Ім'я Осипенка присвоєно середній загальноосвітній школі № 4 міста Обнінська[14].
- Ім'я Осипенка присвоєно середній загальноосвітній школі № 288 Заозерська.
- У школі № 4 міста Обнінська 6 травня 2011 року встановлено погруддя адмірала.
- У 2014 році ім'ям Осипенка названо банку в Баренцевому морі[15].
- Меморіальна дошка встановлена на Алеї Героїв у місті Хрустальний.
Wikiwand in your browser!
Seamless Wikipedia browsing. On steroids.
Every time you click a link to Wikipedia, Wiktionary or Wikiquote in your browser's search results, it will show the modern Wikiwand interface.
Wikiwand extension is a five stars, simple, with minimum permission required to keep your browsing private, safe and transparent.
