Орбітальна сонячна обсерваторія
З Вікіпедії, безкоштовно encyclopedia
Орбітальна сонячна обсерваторія (англ. Orbiting Solar Observatory, OSO) — це назва серії американських космічних телескопів, призначених головним чином для вивчення Сонця протягом його 11-річного циклу, хоча вони також включали важливі несонячні експерименти. Вісім майже ідентичних супутників були успішно запущені НАСА на низьку навколоземну орбіту між 1962 і 1975 роками за допомогою ракет Delta. Їхньою основною місією було дослідження Сонця в ультрафіолетовому, рентгенівському світлі та гамма-променях в області спектра, яке поглинається або відбивається верхніми шарами земної атмосфери[1]. Експерименти, які проводились на борту супутника ОСО, також виявляли і вимірювали небесні явища з інших областей космосу, такі як небесна ультрафіолетова енергія, протонно-електронна енергія, характеристики потоку небесних нейтронів, інтенсивність і напрям зодіакального світла, а також кількість частинок міжпланетного пилу, імпульс і кінетичну енергію. Найбільш успішним був ОСО-8, який працював більше трьох років і досліджував дифузний фон космічного рентгенівського випромінювання[2][3].
Перші сім супутників (OСO 1-7) були побудовані Ball Aerospace, тоді відомою як Ball Brothers Research Corporation (BBRC), у Боулдері, Колорадо[4]. А OСO 8 була побудована компанією Hughes Space and Communications Company в Калвер-Сіті, Каліфорнія[5].