Оптичний потік
З Вікіпедії, безкоштовно encyclopedia
Опти́чний поті́к (англ. optical flow, optic flow) — це схема видимого руху об'єктів, поверхонь і граней у зоровій сцені, спричинюваного відносним рухом[en] спостерігача та сцени.[1][2] Оптичний потік також можливо визначити як розподіл видимих швидкостей руху візерунку яскравості в зображенні.[3] Поняття оптичного потоку було запроваджено американським психологом Джеймсом Дж. Ґібсоном[en] у 1940-х роках для опису зорових стимулів, що виникають у тварин, які рухаються світом.[4] Джеймс Ґібсон наголосив на важливості оптичного потоку для сприймання можливостей, здатності розрізнювати можливості для дій у середовищі. Послідовники Ґібсона та його екологічного підходу до психології згодом показати роль стимулу оптичного потоку для сприймання руху спостерігачем у світі; сприймання форми, відстані й руху об'єктів у світі; та контролю пересування.[5]
Термін «оптичний потік» також використовують робототехніки, охоплюючи споріднені методики з обробки зображень та керування навігацією, включно з виявлянням руху, сегментуванням об'єктів, інформацією про час до контакту, обчисленнями фокусу розширення, освітленістю, кодуванням компенсації руху, та вимірюванням стереодиспаритету.[6][7]