Оман (імамат)
З Вікіпедії, безкоштовно encyclopedia
Імамат Оман (араб. إِمَامَة عُمَان, трансліт. Imāmat ʿUmān) — держава у межах «Справжнього Оману» [1] Столицею імамату, в різні часи, була Ер-Рустак[en] та Нізва. Територія імамату простягалася на північ до Ібрі та на південь до регіонів Еш-Шаркія та Вахіба. Імамат був обмежений зі сходу горами Аль-Хаджар, а із заходу — пустелею Руб-ель-Халі. [2] Гори Аль-Хаджар відокремили імамат Оман від Маскату та Оману. Обраний імам (правитель) проживав у столиці, а валіси (губернатори) представляли імамат у його різних регіонах. [3]
إمامة عُمَان Imāmat 'Umān Імамат Оман | |||||||||||
імамат | |||||||||||
| |||||||||||
| |||||||||||
Девіз ٱللَّٰهُ أَكْبَرُ Аллах — найвеличніший | |||||||||||
Імамат Оману приблизно в середині 19 ст | |||||||||||
Столиця | Нізва | ||||||||||
Мови | Офіційна мова: : арабська | ||||||||||
Релігії | Ібадийський Іслам (Державна релігія) | ||||||||||
Форма правління | Ісламська теократична абсолютна виборна монархія | ||||||||||
Імам | |||||||||||
- 749–751 (перший) | Аль-Джуланда бін Масуд | ||||||||||
- 1954–1959 (останній) | Галіб аль-Хінай | ||||||||||
Законодавчий орган | Консультативна рада | ||||||||||
Історичний період | Розпад Османської імперії/Новий імперіалізм | ||||||||||
- Проголошено імамат | 751 | ||||||||||
- Формальне зречення | 28 листопада 1918 | ||||||||||
- кінець війни Джебель-Ахдар | 1959 | ||||||||||
| |||||||||||
Сьогодні є частиною | Оман | ||||||||||
Імамат Оман, як і султанату Маскат, перебував під владою секти ібадитів. Імами здійснювали духовне та світське управління регіоном. [2] Імамат мав 1200-річну історію, був заснований релігійними лідерами Ібаді в Омані та базувався на ісламському шаріаті, згідно з яким правитель має бути обраним. [4] Імам вважався очільником громади, але племінний рух, який був частиною оманського суспільства, заохочував децентралізовану форму управління, яка допомогла б підтримувати політичну єдність серед оманців. [2] Імамат встановив державну систему, за якої правитель не повинен мати абсолютної ні політичної, ні військової влади; повноваження були розділені з місцевими губернаторами. [5] Щоб запобігти місцевим або зовнішнім загрозам імамату, імам мав здобути підтримку місцевих громад і племен, щоб зібрати сили для боротьби за певну справу. Імаму були потрібні глибоке розуміння племінної політики та політична кмітливість, щоб підтримувати політичну стабільність в імаматі під час конфліктів. [2]