![cover image](https://wikiwandv2-19431.kxcdn.com/_next/image?url=https://upload.wikimedia.org/wikipedia/commons/thumb/5/57/IL_CH1_News_Studio_JLM_25.jpg/640px-IL_CH1_News_Studio_JLM_25.jpg&w=640&q=50)
Некудот
система діакритичних знаків для івриту, щоб позначити голосні та вимову кількох приголосних / З Вікіпедії, безкоштовно encyclopedia
В орфографії івриту некудот чи некуддот (івр. נִקּוּד, нікуд, сучасна вимова: nīqqūd, тиверіадська вимова: nīqqūḏ, «проставляння крапок, вказування» чи івр. נְקֻדּוֹת, сучасна вимова: nəqudōt, тиверіадська вимова: nequdōṯ, «крапки») — це система діакритичних знаків, які використовуються, щоб позначити голосні чи розрізнити альтернативну вимову літер староєврейської абетки. Декілька таких діакритичних систем було розроблено у ранньому середньовіччі. Найбільш поширену систему, і єдину, яку все ще використовують, створила група переписувачів та вчених (масорети з Тиверіади) у другій половині I тис. н. е. у Землі Ізраїльській (див. «Масоретський текст», «Тиверіадський іврит»). Текст, записаний з використанням знаків некудот, називається «ктів менукад» (івр. כתיב מנוקד, «письмо з некудот»).
![Thumb image](http://upload.wikimedia.org/wikipedia/commons/thumb/1/10/Example_of_biblical_Hebrew_trope.svg/220px-Example_of_biblical_Hebrew_trope.svg.png)
чорні — літери, червоні — знаки оголосу, сині — знаки кантилляції
![Thumb image](http://upload.wikimedia.org/wikipedia/commons/thumb/5/57/IL_CH1_News_Studio_JLM_25.jpg/640px-IL_CH1_News_Studio_JLM_25.jpg)
Знаки некудот (знаки оголосу) є невеликими, у порівнянні з літерами, тому їх можна додавати, не переписуючи тексти, автори яких їх не передбачали.
У сучасній ізраїльській орфографії знаки некудот використовуються рідко, тільки у певних текстах, таких як словники, поезія або тексти для дітей чи для нових іммігрантів до Ізраїлю[1]. Також була розроблена система правопису без знаків некудот, відома на івриті як «ктів мале» (івр. כְּתִיב מָלֵא , букв. «повне письмо»). Її було офіційно стандартизовано в «Правилах правопису без некудот» (івр. כְּלָלֵי הַכְּתִיב חֲסַר הַנִּקּוּד), які прийняла Академія мови іврит в 1996 році[2], а оновила в 2017 році[3].
Однією з причин звуження використання знаків некудот є те, що система більше не відображає поточну вимову. У сучасному івриті «цере» вимовляється так само, як і «сеґоль», хоча вони відрізнялися в тиверіадському івриті, а «патах» — так само, як «камац». Для молодшого покоління носіїв івриту ці відмінності здаються довільними та безглуздими; з іншого боку, пуристи івриту безкомпромісно відкинули ідею змінити основу знаків некудот і пристосувати їх до поточної вимови — в результаті чого на практиці знаки некудот все більше виходять із вжитку[4].
За словами ізраїльського мовознавця Ґільада Цукермана, відсутність знаків некудот в тій мові, яку він називає «ізраїльською» (сучасний іврит), часто призводить до «неправильної вимови»[5]. Наприклад, івритська лексична одиниця «מתאבנים» часто вимовляється як «мітабн́ім» (букв. «стаючи скам'янілими» (чоловічий рід, множина)), від івритського «אבן» («евен», «камінь»), замість «метаавн́ім» («закуски»), яке походить від івритського «תאבון» («теав́он», «апетит»)[5]. Іншим прикладом є топонім «מעלה אדומים», який часто вимовляється як «маал́е едом́ім» замість «маал́е адум́ім» (цей топонім зустрічається у книзі Ісуса Навина (Єг. 15:7, Єг. 18:17)[5]. Для топоніма «יטבתה», згаданого у книзі «Повторення Закону» (5 М. 10:7), замість «йотв́ата» використовується гіперправильна «йответ́́́а»[5]. Прізвище американської актриси Фарри Фосетт (івр. פארה פוסט) багато ізраїльтян часто вимовляють як «фост» замість «ф́осет»[5].