Монумент знаходиться безпосередньо на заході від синтоїстськогохрама Тойокуні[en], присвяченому Хідейоші.
За традицією, самураї брали з собою голови вбитих ворогів як докази. Збирання носів замість голів поширилось у часи другого вторгнення до Кореї[4]:p. 195[10]. Спочатку воїни отримували платню від командирів-даймьо саме за надані голови вбитих, які потім підраховувались, засолювались та відправлялись до Японії[11][12]. Однак через велику кількість вбитих цивільних і солдат, а також переповненість кораблів, що перевозили війська, стали перевозитись лише носи, а не цілі голови[10]. Тойотомі Хідейоші дуже наполягав на доставленні носів, аби переконатись, що його армія справді вбиває корейців[13].
18th century painting of Hokoji Temple by Maruyama Ōkyo. Mimizuka can be seen in front of it (right)
Японські хроністи під час другого вторгнення згадували, що відривались частини тіла й звичайних корейських цивільних[14], зокрема у провінціях Кьонсан, Чолла та Чхунчхон[2]:pp. 475–476. У часи того вторгнення, Хідейоші наказав:
Викосити всіх, не розрізняючи молодих і старих, чоловіків і жінок, духовенство і мирян - високопоставлених солдатів на полі бою, це само собою зрозуміло, але також і селян, аж до найбідніших і найпідліших, - і відправити голови в Японію.[15]
Сто шістдесят тисяч японських солдатів відправились до Кореї за час вторгнення, де зібрали усього 185 738 голів корейців та 29 014 голів китайців, усього— 214 752[4]:p. 230[16]. Деякі заперечують цю цифру, та стверджують що підрахувати точну кількість вбитих неможливо[9].
Курган Мімідзука був утворений 28 вересня 1597[9]. Точні причини його утворення невідомі, проте вчені вважають, що під час другого вторгнення у Корею в 1597 році, Тойотомі Хідейоші наказав командирам показати результати їхніх успіхів. Пізніше Потім Хідейоші наказав поховати реліквії у святині на території храму Хокоджі, а буддійським священникам— молитися за упокій душ десятків тисяч корейців, з тіл яких вони вийшли. Цей наказ тогочасний головний священник описав як прояв «великої жалості та співчуття» з боку Хідейоші[2]. Гробницю спочатку було названо "ханадзука" (яп.鼻塚, Курган носів), проте через кілька десятиліть ця назва стала вважатись надто жорстокою, тому назву було змінено на більш милозвучну, хоч і неточну— "мімідзука" (яп.耳塚, Курган вух), за якою ця пам'ятка відома й досі[2][3]. Подібні кургани носів з тих же часів є й в інших місцях у Японії, наприклад, в Окаямі[9].
Mimizuka from the front
Вплив на сучасні відносини між країнами
Мімідзука— мало відома пам'ятка серед японців, але дуже відома серед корейців[9]. Британський історик Стівен Тернбулл назвав Мімідзуку «найменш згадуваною і найчастіше оминаємою туристичною визначною пам'яткою Кіото»[13]. У 1960-х роках перед курганом стояла меморіальна дошка, яку згодом зняли, з написом: «Не можна сказати, що відрізання носів було настільки жорстоким за тодішніми мірками». Більшість путівників не згадують про курган вух, незначна кількість японських та іноземних туристів відвідує це місце[9].
Cho, Chung-hwa (1996). Dashi ssunum imjin waeran-sa (A Revelation of the History of the Imjin War). Seoul: Hakmin-sa. According to Cho Chung-hwa, this name change was made by the government-sponsored scholar Hayashi Rasan (1583–1657) in the early years of the Tokugawa era.
The Inseparable Trinity: Japan's Relations with China and Korea, (in The Cambridge History of Japan. Vol. 4, Early Modern Japan). Cambridge University Press. 1991. с.235—300. doi:10.1017/CHOL9780521223553.007.
Turnbull, Stephen (2002). Samurai Invasion: Japan's Korean War 1592–1598. Cassell. с.230. ISBN0-304-35948-3. Motoyama Yasumasa's account does not fail to mention that many of the noses and ears interred therein were not of fighting soldiers but ordinary civilians, because `Men and women, down to newborn infants, all were wiped out, none was left alive. Their noses were sliced off and pickled in salt.'
See Turnbull, Stephen (2002), p. 230. In Motoyama Buzen no kami Yasumasa oyako senko oboegaki, in Zoku gunsho ruiju Series (Zoku Gunsho Ruiju Kanseikai), 1933, p. 391
See Turnbull, Stephen (2002), p. 222. "the Battle of Sacheon site is now marked by a massive burial mound containing the remains of more than 30,000 Ming troops killed by the Japanese and interred here without their noses, because these important trophies were to be amongst the last contributions to be lodged with Kyoto's Mimizuka."
Sansom, George; Sir Sansom; George Bailey (1961). A History of Japan, 1334–1615. Stanford studies in the civilizations of eastern Asia. Stanford University Press. с.360. ISBN0-8047-0525-9. Visitors to Kyoto used to be shown the Minizuka or Ear Tomb, which contained, it was said, the noses of those 38,000, sliced off, suitably pickled, and sent to Kyoto as evidence of victory.
Saikaku, Ihara; Gordon Schalow, Paul (1990). The Great Mirror of Male Love. Stanford Nuclear Age Series. Stanford University Press. с.324. ISBN0-8047-1895-4. The Great Mirror of Male Love. "Mimizuka, meaning "ear tomb", was the place Toyotomi Hideyoshi buried the noses taken as proof of enemy dead during his brutal invasions of Korea in 1592 and 1597.
See Hawley, Samuel (2005), p. 158. "According to Japanese accounts, more than three-thousand of Sin's men were beheaded that day and several hundred taken prisoner. The severed heads were lined up for the customary post-battle viewing, and then the noses were cut off and packed in salt for shipment back to Japan. Under normal circumstances the heads themselves would have been kept, but in the Korean campaign there were simply too many. Henceforth noses would become the generally accepted trophies of war. They were much more portable."
See Hawley, Samuel (2005), p. 475-476. "From the start the offensive to pacify the provinces of Gyeongsang, Jeolla, and Chungcheong was accompanied by the most horrific atrocities perpetrated against the region’s civilian population. People were killed almost daily well outside the time frame of any significant battle, and their noses hacked off by the hundreds, even the thousands. We know this because the units responsible, ever mindful of recording the proof of their valor, kept meticulous records and receipts, some of which have survived to this day ."
See Hawley, Samuel (2005), p. 494-495. "Noses hacked off the faces of the massacred were submitted by the thousands at the nose collection stations set up on the way, where they were carefully counted, recorded salted, and packed."
In Turnbull, Stephen (2002), p. 197. Japanese monk Keinen noted that atrocities against the civilian population was just another phase in the military operation. "From early dawn of the following morning we gave chase and hunted them in the mountains and scoured the villages for the distance of one day's travel. When they were cornered we made a wholesale slaughter of them. During a period of ten days we seized 10,000 of the enemy, but we did not cut off their heads. We cut off their noses, which told us how many heads there were. By this time Yasuharu's total of heads was over 2,000." (Wakizaka ki in Yoshino, Jingoza'emon. Yoshino Jingoza'emon oboegaki, in Zoku gunsho ruiju XX-2 Tokyo Zoku Gunsho Ruiju Kanseikai (1933), 1636, p. 448).
In Hawley, Samuel (2005), pp. 465-466. "The seventh and concluding item in Hideyoshi's orders to his commanders recorded in Chosen ki (Korean Record) of samurai Okochi Hidemoto, in Elison George, "The Priest Keinen and His Account of the Campaign in Korea, 1597-1598: An Introduction." In Nihon kyoikushi ronso: Motoyama Yukihiko Kyoju taikan kinen rombunshu, edited by Motoyama Yukihiko Kyoju taikan kinen rombunshu henshu iinkai. Kyoto: Shinbunkaku, 1988, p. 28.
Японія
Медіафайли у Вікісховищі
