Loading AI tools
З Вікіпедії, вільної енциклопедії
Моги́тич Іва́н Рома́нович (22 січня 1933, с. Підліски, Долинський повіт — 4 червня 2006) — народний архітектор України (1996), директор Українського регіонального спеціалізованого науково-реставраційного проєктного інституту «Укрзахідпроектреставрація», член Комітету із Державної премії України в галузі архітектури[1], лауреат Державної премії України в галузі архітектури (2007, посмертно).
Іван Романович Могитич | |||
---|---|---|---|
Народження | 22 січня 1933 с. Підліски | ||
Смерть | 4 червня 2006 (73 роки) | ||
Поховання | Личаківський цвинтар, Львів | ||
Країна (підданство) | СРСР Україна | ||
Навчання | Львівський політехнічний інститут | ||
Діяльність | архітектор | ||
Праця в містах | Львів, Київ | ||
Нагороди |
Народився в селі Підліски, Долинський повіт, Станиславівське воєводство, Польська республіка, в родині вчителя Романа Могитича (1890–1956) та Євдокії Кобрин (1895–1969). Був найменшою, п'ятою дитиною. 1950 року поступив інженерно-будівельний факультет Львівського політехнічного інституту. 1954 року проходив практику при будівництві Хрещатика. 1955 року завершив навчання з дипломом інженера-будівельника.
Працював за фахом у Львові як інженер, майстер, виконроб. Менш як за рік став головним інженером будівельного управління. У той час під його керівництвом споруджено промислові об'єкти і житлові будинки у смт Соснівці, корпуси заводу «Львівсільмаш», забудову мікрорайону «Новий Львів». 1961 року переїхав до Києва, де став науковим працівником реставраційної установи. Від 1964 року — головний архітектор Львівської реставраційної майстерні. 1980 року реорганізував установу в Комплексну архітектурно-реставраційну майстерню у складі Інституту «Укрпроектреставрація». Послідовно впроваджував в обіг українську термінологію — у 1980-х роках заклад був єдиним в УРСР, що випускав документацію українською мовою. Від 1988 року майстерня стала повноцінною філією інституту, а від 1991 року — самостійним регіональним Інститутом «Укрзахідпроектреставрація». Іван Могитич очолював інститут до 2005 року.
1979 року захистив дисертацію «Народні традиції у високогірному будівництві Гуцульщини та їх місце в етнічній історії Карпат». У 1965–1966 роках член підпільної організації «Український національний фронт». Від 1989 року — Заслужений працівник культури України, дійсний член ICOMOS. У 1990–1995 роках депутат Львівської обласної ради, член комісії з будівництва. 1994 — дійсний член Академії будівництва України, 1996 — Народний архітектор України, 2007 — лауреат Державної премії з архітектури (посмертно).
Фахівець у галузі вивчення та відновлення пам'яток історії та культури Західної України, насамперед унікальних дерев'яних церков таких як Церква Покрови Пресвятої Богородиці (Пирогів). Своїм сучасним виглядом йому завдячують понад 130 пам'яток, у тому числі Олеський замок, Манявський скит, церква св. Юрія у Дрогобичі, храм Йоана Хрестителя у Львові, церква св. Пантелеймона поблизу Галича.
Помер 4 червня 2006 року, похований на Личаківському цвинтарі, поле № 56[2]
З-під пера ученого вийшло понад 100 фундаментальних статей і книг, зокрема заборонений комуністичним режимом путівник «Ансамбль вулиці Руської у Львові» (1982).[3]
Батько архітектора-реставратора Могитича Романа Івановича, син народного учителя Могитича Романа Івановича.
Іван Романович у свій час зібрав чималу колекцію люльок. Розпочав збирати колекцію ще в 1964 році і має люльки з різних областей України, навіть є з Меджибожа люлька, покрита темно-зеленою поливою. Особливо цінував колекціонер люльки з Гуцульщини, які виділяються вишуканими формами і красою орнаменту.[4]
Seamless Wikipedia browsing. On steroids.
Every time you click a link to Wikipedia, Wiktionary or Wikiquote in your browser's search results, it will show the modern Wikiwand interface.
Wikiwand extension is a five stars, simple, with minimum permission required to keep your browsing private, safe and transparent.