Loading AI tools
З Вікіпедії, вільної енциклопедії
Марти́н Пушкар (1598 — 11 червня (1 червня за ст. ст.) 1658) — полководець часів Хмельниччини, полковник полтавський, один з меценатів заснування Хрестоздвиженського монастиря, ватажок повстання 1657 року, спрямованого проти влади Івана Виговського.
| Мартин Пушкар Мартин Іванович Пушкаренко[1] | |||
.jpg) | |||
| |||
|---|---|---|---|
| 1649 — 1658 | |||
| Попередник: | Іскра Іван Якович | ||
| Спадкоємець: | Филон Гаркуша | ||
| Народження: |
1598 Овруч, Овруцький повіт, Київське воєводство, Малопольська провінція, Корона Королівства Польського, Річ Посполита | ||
| Смерть: |
1 червня 1658 Полтава | ||
| Причина смерті: | загиблий у бою | ||
| Національність: | українець | ||
| Релігія: | православний | ||
| Діти: | Кирило, Іван та Марко (обидва пасинки: Пушкарі-Коломаки)[2][3][4] | ||
| Військова служба | |||
| Роки служби: | 1630-1658 | ||
| Приналежність: | Військо Запорозьке | ||
| Звання: | полтавський полковник | ||
Походив з Любецької шляхти — родину Пушкарів-Ресинських було нобілітовано за часів Сигізмунда II Августа[5][6]. До 1648 року Пушкар перебував на Запорожжі[7]. Згадку про нього як одного з очільників визвольного повстання містить дума «Про Хмельницького і Барабаша»:
- Оттогді-то Хмельницький
- Як сії слова зачував,
- Так на кума свого Барабаша
- Велике пересердіє мав,
- Сам на доброго коня сідав,
- Слугу свого повіреного з собою забирав.
- Оттогді-то припало йому з правої руки
- Чотири полковники:
- Первий полковниче — Максиме ольшанський,
- А другий полковниче — Мартине полтавський,
- Третій полковниче — Іване Богуне,
- А четвертий — Матвій Бороховичу.
- Оттогді-то вони на славну Україну прибували,
- Королевські листи читали,
- Козакам козацькі порядки давали.
У реєстрі 1649 року під іменем «Мартина Пушкаренка» записаний полковником полтавським і згадується в поході 1649 року до Збаража. Згодом узяв участь у поході 1650 року на Ясси, 1651 року Дем'яна Лисовця до Кам'янця та 1651 року до Берестечка. У березні 1651 року, на чолі козацьких полків прийшов на допомогу Івану Богуну, який обороняв Вінницю. Згодом брав участь у Білоцерківській виправі 1651 року, поході 1652 року до Кам'янця, 1653 року до Бедрихова Городка, 1653 року до Жванця, Брацлавській битві 1654 року та поході 1655 року до Охматова. Учасник Охматівської битви 1655 року, у якій очолював передовий полк, котрий першим зійшовся у бою з наступаючими частинами польського війська. За життя гетьмана Хмельницького Мартин Пушкар взяв також участь у поході 1655 року до Львова та у поході 1657 року Юрія Хмельницького до Наливайкового Броду.
Після смерті Богдана Хмельницького та наступних дій окремих владців, очолюваних Іваном Виговським, Пушкар виступив у збройній опозиції до останнього. У грудні 1657-го царем підписано наказову грамоту про підкорення Мартина Пушкаря Виговському. В січні полковник видав маніфест супроти того, наприкінці місяця сповіщаючи Діонісія Балабана про незгоду «черні» з обранням Виговського гетьманом[8]. Перші сутички закінчилися перемогою більш досвідченого полтавського полковника та 1 червня 1658 року під Полтавою військо Виговського разом із союзними силами кримського хана, на чолі з Карач-Беєм, розгромило сили Пушкаря. Сам бунтівний полковник загинув у бою.
У Полтаві Мартину Пушкарю в 1987-му відкрито пам'ятний знак на вулиці Великотирнівській, у межах колишньої Пушкарівки, котру в XVII ст. одержав у спадок Пушкар.
Також у Полтаві є вулиця Мартина Пушкаря.
Вулиця Пушкарська у місті Дніпро.
У місті Полтава є мікрорайон Пушкарівський[9].
У Полтавській області є село Пушкарівка.
Seamless Wikipedia browsing. On steroids.
Every time you click a link to Wikipedia, Wiktionary or Wikiquote in your browser's search results, it will show the modern Wikiwand interface.
Wikiwand extension is a five stars, simple, with minimum permission required to keep your browsing private, safe and transparent.
