Маківчук Федір Юрійович

Фе́дір Юрі́йович Маківчу́к (нар. 9 вересня 1912, Кордишівка — пом. 4 грудня 1988, Київ) — український радянський письменник (сатирик і гуморист), журналіст; член Спілки радянських письменників України від 1951 року. Заслужений працівник культури УРСР з 1967 року.

Маківчук Федір Юрійович
Народився	9 вересня 1912(1912-09-09) Кордишівка, Козятинський район, Вінницька область
Помер	4 грудня 1988(1988-12-04) (76 років) Київ, Українська РСР, СРСР
Поховання	Берковецьке кладовище
Країна	Російська імперія  УНР  СРСР
Діяльність	журналіст
Alma mater	Київський педагогічний інститут імені Горького (1945)
Членство	Спілка радянських письменників України
Партія	ВКП(б)
Нагороди

Життєпис

Народився 27 серпня [9 вересня] 1912(19120909) року в селі Кордишівці (тепер Козятинського району Вінницької області) в сім'ї хлібороба. Навчався в семирічці, Бердичівській профшколі. Член ВКП(б) з 1939 року. 1945 року закінчив Київський педагогічний інститут.

Від 1931 року працював газетярем: був відповідальним секретарем газети «Комуна» (Старокостянтинів), заступником редактора, редактором обласної молодіжної газети «Сталінська молодь» (Кам'янець-Подільський, 1938—1940), редактором обласної газети «Ленінська молодь» (Львів), керівником сектору молодіжного радіомовлення ЦК ВЛКСМ у Москві, відповідальним редактором газети «Молодь України» (листопад 1943 — жовтень 1946).

Упродовж 40 років (від жовтня 1946 до 1986) був головним редактором журналу «Перець». Від 1986 року — персональний пенсіонер республіканського значення в Києві.

Могила Федора Маківчука

Помер в Києві 4 грудня 1988 року. Похований у Києві на Берковецькому кладовищі ^[1].

Твори

Автор збірок фейлетонів, гуморесок, політичних памфлетів:

«Здоровенькі були!» (1952), «І сміх і гріх» (1957), «Репортаж з того світу» — після подорожі до США (1982), «Замужем і вдома» (1962), «Про добре і про зле» (1963), «Чорт штовхнув» (1964),

«Любе й нелюбе» (1965), «Любов і параграф» (1966), «Голос у жабуринні» (1967), «Вінегрет з перцем» (1969), «Анфас і профіль» (1972), «Штрихи до портретів» (1977), «Сатира і гумор» — вибрані твори (1982).

У співавторстві з Павлом Глазовим видав книжки для дітей:

• «Пушок і Дружок» (1957),
• «Зустріч друзів» (1959).

Автор сценарію документального фільму «Співа Україна» (1954, у співавторстві) та мультиплікаційної стрічки «Пригоди Перця» (1960, у співавторстві)

Перекладацька діяльність

Переклав українською такі твори^[2]:

• «Пригоди капітана Врунгеля» (автор А. С. Некрасов)
• «Пригоди Незнайка і його товаришів» (автор М. М. Носов)
• «Незнайко в Сонячному місті» (автор М. М. Носов)
• «Незнайко на Місяці» (автор М. М. Носов)
• «Три товстуни» (автор Ю. К. Олеша)

Нагороди та премії

• орден Трудового Червоного Прапора — тричі,
• орден «Знак Пошани»,
• медалі,
• Почесна грамота Президії Верховної Ради УРСР — двічі.

Лауреат:

• Всесоюзної літературної премії Спілки журналістів СРСР.
• Республіканської премії імені Ярослава Галана.

Бібліографія

Література

• Віктор Жадько. У пам'яті Києва: столичний некрополь письменників. — К., 2007. — С. 29, 301.
• Письменники Радянської України : біобібліографічний довідник / упоряд.: Олег Килимник, Олександр Петровський. — К. : Радянський письменник, 1970. — 540 с. — С. 270.
• Енциклопедія Українознавства. Словникова частина. — Т. 4. — С. 1439.
• Українські письменники: Біобібліографічний словник. — К., 1965. — Т. 5. — С. 63—65.

Про Ф. Маківчука

• Ярославцев И. Продолжая традиции. Газ. Неделя, № 48 (924) 1977 г., с. 22-23.
• В журналі "Перець" № 17 за 1972 р розміщено дружній шарж А. Арутюнянца , з нагоди 60 ліття Ф . Маківчука. ^[3]

Примітки

1. Проценко Л. А. Київський некрополь : путівник-довідник / Людмила Проценко. — К. : Український письменник, 1994. — С. 271.
2. Архівована копія. Архів оригіналу за 15 липня 2018. Процитовано 15 липня 2018.{{cite web}}: Обслуговування CS1: Сторінки з текстом «archived copy» як значення параметру title (посилання)
3. Журнал перець 1972 17. www.perets.org.ua (укр.). Архів оригіналу за 11 травня 2022. Процитовано 28 березня 2021.