Мадридська конференція (1991)
З Вікіпедії, вільної енциклопедії
Мадридська мирна конференція за участі представників Ізраїлю, палестинців та арабських країн відбувалась 30 жовтня — 1 листопада 1991 року за спільною ініціативою США та СРСР з ООН як спостерігачем. Метою конференції було досягнення упродовж року угод про тимчасове врегулювання арабо-ізраїльського конфлікту, зокрема, угод про палестинське самоврядування, а упродовж п'яти років — угод про постійне врегулювання на базі Резолюцій 242 та 338 Ради Безпеки ООН. Конференція не досягнула бажаних результатів, але невдовзі після неї розпочались таємні двосторонні ізраїльсько-палестинські перемовини, що призвели до підписання угод в Осло.
Після завершення війни у Перській затоці та звільнення Кувейту від іракської окупації у лютому 1991 року адміністрація президента США Джорджа Буша почала інтенсивну підготовку до арабо-ізраїльських мирних перемовин[1]. За вісім місяців, починаючи з березня 1991 року, регіон неодноразово відвідував держсекретар Джеймс Бейкер. У межах тих візитів були вироблені деякі попередні умови, зокрема, що перемовини будуть багатосторонніми (всупереч бажанню Ізраїлю вести перемовини з окремими арабськими країнами у розрахунку на більш легкий їх перебіг) і що палестинців не буде представляти на них Організація визволення Палестини (відповідно до вимог Ізраїлю[2] представники палестинців були обрані з числа осіб, які регулярно проживали на Західному березі Йордану й у секторі Гази, хоч насправді делегація підтримувала постійний контакт з ОВП через неофіційний «координаційний комітет» у Мадриді, серед шести членів якого були відомі діячі ОВП Ханан Ашрауї та Фейсал Хусейні[3], а також ідеолог Першої інтифади Сарі Нусейбе[4]). У тій човниковій дипломатії також брав активну участь міністр закордонних справ СРСР Олександр Бессмертних, який зокрема став першим радянським міністром закордонних справ в історії, хто відвідав Ізраїль[5].
У перший день конференції з промовами виступили:
- прем'єр-міністр Іспанії Феліпе Гонсалес
- президент США Джордж Буш
- президент СРСР Михайло Горбачов
- міністр закордонних справ Нідерландів Ханс ван ден Брук, який представляв делегацію Європейського Союзу
- міністр закордонних справ Єгипту Амр Муса
У другий день з промовами виступили представники країн-учасниць конференції:
- прем'єр-міністр Ізраїлю Іцхак Шамір
- міністр закордонних справ Йорданії Камель Абу Джабер
- глава палестинської делегації Хайдар Абдель Шафії
- міністр закордонних справ Лівану Фарес Буез
- міністр закордонних справ Сирії Фарук Шараа
У третій день конференції голови делегацій, міністр закордонних справ Єгипту, держсекретар США, міністри закордонних справ СРСР і Нідерландів виступили з заключними промовами.
Частина промов була витримана в агресивному тоні: зокрема, у своїй заключній промові Іцхак Шамір звинуватив Сирію в наданні покровительства терористичним організаціям та пригніченні місцевої єврейської громади[6], а Фарук Шараа звинуватив Ізраїль та особисто прем'єр-міністра Шаміра в тероризмі та спонуканні екстремістів до замаху на святині ісламу та заявив, що список злочинів Ізраїлю може зайняти цілі томи і для нього не вистачить місця у 15-хвилинній промові[7].
Мадридська конференція, хоч і не принесла прямих практичних результатів, мала значення, оскільки саме на ній всі сторони фактично погодились з принципом «території в обмін на мир»[8][9] (або, як його визначив палестинський політик Мунтасер Абу Зейд, «справедливість в обмін на безпеку»[10]), закладеному в Резолюціях 242 і 338, на противагу позиції уряду Шаміра, яку можна охарактеризувати як «мир в обмін на мир», а арабські країни, слідом за Єгиптом, погодились вести прямі перемовини з Ізраїлем[11], тим самим визнавши у єврейській державі рівного партнера.
Після завершення конференції, 3 листопада, почались прямі двосторонні перемовини між Ізраїлем та сусідніми арабськими державами. Загалом у Вашингтоні було проведено понад 12 раундів перемовин, причому перший з них пішов на з'ясування питання про те, чи мають палестинці бути представлені самостійною делегацією; багато з наступних раундів також були присвячені процедурним питанням та обміну меморандумами, що виключали один одного[12]. Найбільшого прогресу було досягнуто на ізраїльско-йорданських двосторонніх перемовинах, що завершились підписанням мирного договору 1994 року, вже після укладення угод в Осло між Ізраїлем та палестинцями.
У січні 1992 року у Москві почались багатосторонні перемовини з ключових питань, що стосувались усього регіону: водних ресурсів та екології, проблеми біженців, контролю за озброєнням, аспектами регіонального економічного розвитку. Кожною темою займався окремий міжнародний форум[13]. Багатосторонні перемовини, що відбувались на різних майданчиках (Оттава, Відень, Брюссель[12]), тривали до середини 1993 року й потім були відновлені 2000 року у новому форматі.
Wikiwand in your browser!
Seamless Wikipedia browsing. On steroids.
Every time you click a link to Wikipedia, Wiktionary or Wikiquote in your browser's search results, it will show the modern Wikiwand interface.
Wikiwand extension is a five stars, simple, with minimum permission required to keep your browsing private, safe and transparent.
