Луцкевич Антон Іванович

Анто́н Іва́нович Луцке́вич (біл. Антон Іванавіч Луцкевіч; (17 (29) січня 1874(18740129), Шяуляй, Ковенська губернія, тепер Литва) — 23 квітня 1942) — білоруський політик, історик, публіцист і літературознавець. Один із лідерів Білоруської національної революції.

Антон Іванович Луцкевич біл. Антон Іванавіч Луцкевіч
Прапор Народний секретар БНР
9 жовтня 1918 — 1920
Ім'я при народженні:	пол. Antoni Łuckiewicz
Народження:	17 (29) січня 1874(1874-01-29) Шяуляй, Ковенська губернія
Смерть:	23 квітня 1942(1942-04-23) (68 років) Аткарськ, Саратовська область, РРФСР, СРСР
Поховання:	Аткарськ
Країна:	Російська імперія, Білоруська Народна Республіка, Серединна Литва і Польська Республіка
Релігія:	католицтво, кальвінізм і атеїзм
Освіта:	Мінська чоловіча гімназіяd, Санкт-Петербурзький державний університет і Тартуський університет
Партія:	Білоруська соціалістична громада, Belarusian Social Democratic Worker's Groupd і Білоруська соціал-демократична партія[d]
Батько:	Луцкевич Ян Болеслав
Мати:	Q62129042?
Шлюб:	Sofiya Abramovichd
Діти:	Lawon Łuckiewiczd і Yury Lutskevichd
Медіафайли у Вікісховищі

У Вікіпедії є статті про інших людей із прізвищем Луцкевич.

Ініціатор проголошення незалежності Білорусі 1918.

Брат Івана Луцькевича.

Біографія

Народився 29 січня 1884 в місті Шяуляй.

Після закінчення гімназії в Мінські, навчався на фізико-математичному факультеті Петербурзького і юридичному факультеті Дерптського (нині Тартуського) університетів.

Був одним із засновників Білоруської соціалістичної громади, Білоруської соціал-демократичної партії і Товариства білоруської школи, брав участь в організації випуску перших білоруських періодичних видань «Наша доля», «Наша нива» та «Гоман», був одним з ініціаторів проголошення незалежності Білоруської Народної Республіки.

1918 на Білоруській конференції обраний головою Віленського Білоруської Ради.

З 18 березня 1918 кооптований до Ради Білоруської Народної Республіки. Ініціатор проголошення незалежності Білорусі.

З 9 жовтня 1918 по 1920 — голова Ради Міністрів (народний секретар), з 11 жовтня 1918 до лютого 1920 також і міністр закордонних справ Білоруської Народної Республіки.

Здійснив ряд офіційних візитів, в тому числі у Берлін, Прагу, Київ, Москву.

З початку червня 1919 виїхав до Парижа для участі в мирній конференції. 28 лютого 1920 оголосив в Раді республіки про складання всіх повноважень.

Послідовно відстоював у Польщі права білоруського народу на самовизначення.

В 1921—1939 — директор Білоруського музею у Вільнюсі. Викладав також в Білоруській гімназії. З 1921 голова Білоруського наукового товариства.

У жовтні 1927 заарештований польською владою за висловлювання «на користь» СРСР, виправданий на суді. 1928 відійшов від активної участі в політичному житті. 1929 знову заарештований і знову визнаний невинним.

1930 став одним із засновників «Центросоюзу».

1931 став одним із засновників Білоруської гімназії у Вільнюсі.

30 вересня 1939 — викрадений у Вільнюсі бандою НКВС, переправлений до Мінська і засуджений до 8 років позбавлення волі.

Точний час і місце смерті невідомі. За однією версією, помер в у'язненні 1946. За іншою, розстріляний в серпні 1941 під час евакуації ув'язнених під час втечі росіян з Біларусі. За третьою версією, помер 23 березня 1942 на пересильному пункті Аткарськ Саратовської області (за іншою версією, в Казахстані).

Реабілітований 1989.

Образ у кінематографі

• У фільмі «Купала», який присвячений білоруському літератору Янці Купалі та долі білоруського національного відродження початку XX століття, брати Луцкевичі з'являються у епізоді коли Купала перебував у Вільнюсі.

Примітки

Посилання

• Антон Іванович Луцкевич: біографія [Архівовано 14 липня 2018 у Wayback Machine.]