Loading AI tools
З Вікіпедії, вільної енциклопедії
 | |
 | |
| 51°31′6.0024001000107″ пн. ш. 0°8′38.4360001″ зх. д. | |
| Тип | Публічна компанія |
|---|---|
| Засновано | 1972 |
| Штаб-квартира | Лондон Англія, Сполучене Королівство |
| Територія діяльності | Сполучене Королівство |
| Філії | Бейкер-стріт, Вайтголл, Оксфорд-стріт, Риджент-стріт, Площа Пікаділлі, Нижня Риджент-стріт, Пел-Мел та Трафальгар-сквер |
| prideinlondon.org | |
 | |
 Лондонський прайд у Вікісховищі | |
ЛГБТК+ прайд-парад Лондону — щорічний гей-прайд, який проводиться в Лондоні, столиці Сполученого Королівства.
Прайд відзначає різноманітність ЛГБТК-спільнот (лесбійок, геїв, бісексуалів, трансгендерів, квір) за допомогою яскравого параду Pride in London, а також безкоштовних святкових заходів, які відбуваються на Трафальгарській площі. Подія об'єднує тисячі людей різної статі, національності, статевої приналежності, а також багато людей різних рас.[1]
Це один з найтриваліших в країні парадів який приваблює приблизно 1,5 мільйона відвідувачів-туристів у місто. Події та місце проведення фестивалю в Лондоні змінюються щороку, проте Парад гордості є єдиною щорічною подією, яка закриває культову лондонську Оксфорд-стріт. Гей-парад 2015 року на вулицях Лондона зібрав 1 мільйон людей, що робить його 7-м за величиною гей-подією у світі та найбільшим гей-прайдом, який коли-небудь проводився у Великобританії,[2] а прайд 2019 року привернув понад 1,5 мільйона людей,[3] що робить його найбільшим прайдом у Великій Британії.
![Thumb](#/media/Файл:"Gays_Against_Fascism"_-_First_Gay_Pride_March.jpg)
Прайд був організований декількома організаціями з моменту першого офіційного британського гей-прайду, який відбувся в Лондоні 1 липня 1972 року (була вибрана найближча субота до річниці заворушень у Стоунволлі 1969 року) з приблизно 2000 учасників.[4][5] Перші марші відбулися в листопаді 1970 року, коли 150 чоловік пройшли через Хайбері-Філдс у Північному Лондоні.[6]
У 1981 році щорічний марш і прайд не проводилися в Лондоні, замість нього, учасники вирушили в Хаддерсфілд як акт солідарності з гей-спільнотою Йоркширу, яка стверджувала, що поліція Західного Йоркширу переслідувала їх, неодноразово влаштовуючи рейди в Gemini Club, провідному нічному клубі в Північній Англії того часу.
У 1985 році представники шахтарських профспілок приєдналися до маршів групи «Лесбійки та геї підтримують шахтарів» (LGSM). Це було визнанням підтримки, наданої страйкуючим шахтарам з боку LGSM.
Обурення щодо розділу 28 «Статті закону про місцеве самоуправління Великої Британії» від 1988 року призвела до збільшення кількості учасників маршу на знак протесту.
З 1983 року марш називався «Прайд лесбійок і геїв» (англ. Lesbian and Gay Pride), а до 1990-х років він став більше карнавальним заходом із массовими зібраннями в парках та ярмаркою після маршів.[6] У 1996 році, за результатами голосування членів Pride Trust, подія була перейменована в «Прайд лесбійок, геїв, бісексуалів та трансгендерів» (англ. Lesbian, Gay, Bisexual and Transgender Pride) і стала найбільшим безкоштовним музичним фестивалем у Європі.
В 1992 році Лондон був обраний для проведення першого Європрайду з відвідуваністю понад 100 000 осіб;[7] У 2006 році Лондон знову провів Європрайд з приблизно 600 000 учасників.
У 1998 році Pride Trust став неплатоспроможним, і того року не було організовано жодного заходу, дехто вважав, що рішення зробити подію лише за квитками відіграло роль у тому, що захід не відбувся.[8]
Протягом наступних кількох років інша комерційна організація керувала прайдами, які вона називала «Лондонським Марді Гра» (англ. London Mardi Gras), перш ніж вона не змогла сплатила рахунки за користування Гайд-парком саме тому не мала права проводити будь які заходи там до сплати боргу.
«Pride London» був утворений у 2004 році, відтоді політичний мітинг на Трафальгарській площі проводиться відразу після прайду, а нещодавно Pride London організував кілька інших заходів у центрі Лондона в День гордості, включаючи музичний фестиваль Big Gay Out у Фінсбері-парку в 2004 році, а в 2006 році — «Drag Idol» на Лестер-сквер, жіноча сцена в Сохо і вечірка на Сохо-сквер.[9]
У 2004 році Лондонському прайду бкло присвоєно статус благодійної організації.
2012 року було проведено WorldPride[10], за деякими джерелами це мала бути остання подія, організаторами якої були Pride London.
Наприкінці 2012 року група людей із ЛГБТК-спільноти створила London LGBT+ Community Pride, зареєстровану компанію, яка представляє інтереси громади, компанія організувала фестиваль і провела парад Pride in London у 2013 році. Організація отримала контракт проведення Прайдів у Лондоні на п’ять років від Адміністрації Управління Великого Лондона разом із фінансуванням у розмірі £500 000 протягом п’яти років.
Перша Міжнародна конференція асексуалів відбулася на World Pride 2012 у Лондоні.[11]
Після тендерного процесу, організованого мером Лондона в жовтні 2012 року[12], нещодавно створена лондонська LGBT+ Community Pride отримала п’ятирічний контракт і грант на суму 650 000 фунтів стерлінгів у січні для проведення щорічних свят прайду в Лондоні[13]. Парад проходив від Бейкер-стріт до Вайтхолла через Трафальгарську площу. У рамках параду пройшли близько 150 груп[14]. Тема «Любов (і шлюб)» була обрана для того, щоб депутати розглянули законопроєкт про рівноправні шлюби.
Тиждень прайду у 2014 році проходив з 22 по 29 червня[15]. Подія відбулася протягом кількох місяців після реалізації закону про одностатеві шлюби (одностатеві пари)[16]. Тема #FreedomTo була розроблена, щоб бути відкритим для висловлювання своєї думки та реалізувати багато можливостей, від «свободи одружитися» до «свободи бути на футбольному полі для геїв-футболістів»[17]. Соціальна мережа, де людей просили повідомити, що для них означає #FreedomTo, використовуючи своє зображення зі своїм повідомленням, стала частиною першої рекламної кампанії Pride in London. Знаменитості та члени ЛГБТ+-спільноти також були показані в рекламних оголошеннях у лондонському метро та автобусах.
У 2015 році святкування тривали з 21 по 28 червня, а парад відбувся 27 числа; наступного дня після того, як одностатеві шлюби були легалізовані по всій країні в Сполучених Штатах. Тема «Герої Прайду» була використана для відзначення ЛГБТ-діячів того часу та протягом всієї історії, включаючи вченого-математика Алана Тюрінга][18] та гей-спортивний клуб The King's Cross Steelers[19].
Виникли суперечки щодо рішення, прийнятого Pride in London, заборонити членам Партії незалежності Сполученого Королівства (UKIP) присутність на параді. Pride in London прокоментував: "Це рішення було прийнято після ретельних консультацій, щоб захистити учасників і забезпечити необхідні міри захисту та порядку, воно не було прийнято на політичній основі"[20]. Незважаючи на заборону, прихильники UKIP приєдналися до параду з транспарантом "Деякі геї - це UKIP, прийміть це!", що є посиланням на кампанію Stonewall "Прийми це".[21]
У 2016 році фестиваль тривав більше двох тижнів, з 10 по 26 червня, сам парад відбувся 25 червня. У 2016 році маршрут параду змінився, починаючи з Портленд-Плейс, та прямував вниз через Риджент-стріт, Оксфорд-серкус, Ватерлоо-Плейс, Трафальгарську площу, а закінчувався на вулиці Вайтголл[22]. Очікувалося, що участь візьме близько одного мільйона людей, але парад складався з майже 300 груп.
Під час прайду встановили посилені заходи безпеки, оскільки на початку місяця сталася стрілянина у нічному клубі в Орландо. Після нападу на Pride in London повідомили про сплеск підтримки та сказали: "Це буде святкування і дань пам'яті. Так багато людей зібралися, щоб сказати, що хочуть показати свою підтримку після подій в Орландо". Також перед початком Прайду, було проведено хвилину мовчання.[23][24]
У 2017 році Лондонському прайду виповнилося 45 років. Парад відбувся 8 липня, на марші було понад 26 000 учасників і близько 300 груп. Після терактів на Лондонському мосту парад розпочали співробітники екстренних служб[25]. Прайд компанія #LoveHappensHere складалася з двох частин: перша привертала увагу до історій злочинів на ґрунті ненависті до ЛГБТ+ людей, а друга зосереджена на позитивних відносинах ЛГБТ+ і подіях у Лондоні (що демонструє фраза " Тут буває любов")[26].
Після подій 2017 року консультативна рада спільноти Pride in London опублікувала звіт, в якому різко розкритикувала організацію, за брак уваги до бісексуальної та трансгендерної частини спільноти, а також за розрив спілкування з UK Black Pride[27][28]. Pride in London у відповідь на звіт у прес-релізі, висловили стурбованість точністю та збалансованістю звіту.[29]
В 2018 році фестиваль Pride in London проходив з 9 червня по 7 липня. Сам прайд відбувся 7 липня в якому брали участь близько 30 000 учасників, 500 груп і понад 1 мільйона спостерігачів. У рамках заходу було проведено 4 сцени на Трафальгарській площі, Лестер-сквер та Сохо[30]. Тема #PrideMatters була названа в честь дослідження, проведеного Pride in London разом із YouGov та загальнонаціональними консультаціями. Тема розкривала дискримінацію, з якою ЛГБТ+-спільнота продовжує стикатися щодня, включаючи злочини на ґрунті ненависті та вимогу продовження громадського руху на підтримку прав і рівності ЛГБТ[31].
Під час Pride London 2018 року вісім анти-транс активістів, які несли банери, з гаслами «трансактивізм стирає лесбійок» (англ. "transactivism erases lesbians") без дозволу очоливши демонстрацію. Їх швидко розкритикували численні ЛГБТ+ організації. Також шквал критики посипався безпосередньо на Pride London за те, що вони не вжили заходів, щоб усунути транс-ексклюзивних активістів з маршу[32].
Прайд відбувся 6 липня[33]. Після скандалу з трансгендерами у 2018 році, заходи безпеки були посилені.[34] Того ж року була проведена церемонія до 50-річчя заворушень у Стоунволлі. [35]
Офіційною піснею London Pride 2019 була Dance Like Nobody's watching, яку виконала фінська співачка Саара Аалто.[36]
Прайд 2020 року був запланований на 27 червня. У березні його було перенесено без оголошення нової дати через пандемію COVID-19. Проте активісти за права геїв з Clapham влаштували власне зібрання на Clapham Common, щоб відсвяткувати Прайд. Це зібрання перетворилося на маштабну вечірку, яку BBC News назвала незаконним рейвом і була розігнана поліцією об 23:00.[37]
26 лютого 2021 року було оголошено, що прайд пройде на вихідних 11 вересня 2021 року.[38] У серпні 2021 року захід повністю скасували через COVID-19, заявивши, що остаточна оцінка ризиків не дозволить провести парад..[39][40]
Лондонська ком'юніті була створена у серпні 2012 року, як компанія яка займається інтересами громадян та допомагає у проведені прайдів. Компанія була заснована таким чином, щоб будь-який надлишок можна було реінвестувати в події Pride in London або розподілити як гранти між групами ЛГБТ+. Нинішній голова - Крістофер Джоель-Дешілдс, до ради директорів входять Ден О'Горман, Саймон Джонс, Шенді Кешет і Асад Шейх.
Також організація має Консультативну раду громади, яка була створена як дорадчий та контрольний орган, щоб допомогти виконати її зобов’язання щодо відкритості та прозорості, консультувати з питань інклюзивності та виступати джерелом вказівок щодо управління та операційної діяльності.
У Спільноти також є понад 200 основних волонтерів, які протягом року працюють над організацією Прайду[41]. У 2019 році Pride in London найняв понад 1000 волонтерів для роботи, що в рази більше аналогічного прайду 28 червня 2014 року[42].
Головним спонсором Pride in London у 2019 році була Tesco. Серед інших спонсорів були Barclays Bank, ASDA, CitiBank, Prudential і SAB Miller. Захід також підтримує мер Лондона.
DIVA Magazine є давнім спонсором жіночої сцени на Лестер-сквер.
У Pride in London є кілька відомих покровителів, зокрема:
Інші відомі особистості що підтримували організацію в минулому:
У 2018 році Прайд очолювала організація, яка проти транс-персон, вона силою прорвалася на прайд[43]. ЛГБТК+ ком'юніті засудило такі дії[44]. Організація продовжувала залишати Мартіну Навратілову як патрона організації, навіть після того, як та висловилася негативно з приводу виступання трансгендерних персон у спорті, назвавши цей крок «божевільним і шахрайським».[45]
Протягом березня 2021 року найстарший волонтер, директор із комунікацій, пішов у відставку через те, що останній нехтував правами «чорних та інших рас ЛГБТ+ спільноти протягом багатьох років»[46]. 18 березня 2021 року вся Консультативна рада спільноти Pride in London (CAB) пішла у відставку, через процвітання культури булінгу, так і вороже середовище для кольорових людей[47][48][49][50]. Протягом 2021 року спонсори відмовилися від заходу через цю суперечку[51].
У жовтні 2021 року чотирнадцять провідних членів спільноти написали відкритого листа до мера Лондона, який раніше назвав організацію «безладом» і потребувала «перезавантаження та оновлення»[52]. У листі просили втрутитися в проведення заходу, включаючи розслідування знущань над волонтерами, та попросили директорів зробити доступним реєстр інтересів та полегшити співпрацю організації з громадою[53][54].
| Рік | Асоціація | Категорія | Номінація | Результат |
|---|---|---|---|---|
| 2017 | Нагорода «Різноманітність у ЗМІ». | Маркетингова кампанія року | Тут буває любов | Номінація |
Seamless Wikipedia browsing. On steroids.
Every time you click a link to Wikipedia, Wiktionary or Wikiquote in your browser's search results, it will show the modern Wikiwand interface.
Wikiwand extension is a five stars, simple, with minimum permission required to keep your browsing private, safe and transparent.
