Loading AI tools
З Вікіпедії, вільної енциклопедії
Леопольд Седар Сенгор (фр. Léopold Sédar Senghor; 9 жовтня 1906, Сенегал — 20 грудня 2001, Нормандія, Франція) — політичний діяч, науковець, поет. Перший президент Сенегалу (1960–1980), член Французької академії (1983). Автор лінгвістичних та політичних досліджень, поетичних творів.
| Леопольд Седар Сенгор | |||||||
|---|---|---|---|---|---|---|---|
| фр. Léopold Sédar Senghor[1][2][…] | |||||||
 Леопольд Седар Сенгор, 1961 рік | |||||||
 1-й Президент Сенегалу  | |||||||
| 6 вересня 1960 — 31 грудня 1980 | |||||||
| Прем'єр-міністр | Абду Діуф | ||||||
| Попередник | посаду запроваджено | ||||||
| Наступник | Абду Діуф | ||||||
| Народився | 9 жовтня 1906 Сенегал | ||||||
| Помер | 20 грудня 2001 (95 років) Нормандія, Франція | ||||||
| Похований | Bel-Air Cemeteryd | ||||||
| Відомий як | політик, поет, письменник, учасник французького Руху Опору, філософ | ||||||
| Країна | Франція і Сенегал[3][1][…] | ||||||
| Alma mater | Паризький літературний факультетd, Вища нормальна школа і ліцей Людовика Великого[2] | ||||||
| Політична партія | Соціалістична партія Сенегалу | ||||||
| У шлюбі з | Colette Hubertd[2] і Ginette Ébouéd[2] | ||||||
| Релігія | католицька церква | ||||||
| Нагороди |
  | ||||||
| Підпис |  | ||||||
Леопольд Седар Сенгор народився 9 жовтня 1906 року у родині підприємця у містечку Жоал, що на узбережжі Сенегалу на південь від Дакару. Його батько походив з сенегальського племені Серер. Друге ім'я Леопольда Сенгора — Седар — на мові племені означає «той, хто не повинен бути приниженим», прізвище походить від португальського слова «сеньйор».
У 1928 році Сенгор, отримавши католицьку освіту у Сенегалі, поїхав до Франції, де поступив до Сорбонни. Після отримання вищої освіти зайнявся викладацькою діяльністю. З 1939 року служив у французькій армії, у 1940 році потрапив до німецького полону. Брав участь в русі спротиву. Після війни служив на державних посадах у Франції, був депутатом, в тому числі віце-спікером Національних зборів країни. У 1948 році заснував Демократичний блок Сенегалу, який у 1959 році перетворено на Прогресивний союз Сенегалу. Активно писав вірші, присвячені долям народів Африки. Вперше збірники віршів видано в 1940-вих роках XX століття.
У вересні 1960 року Сенгор став першим президентом незалежного Сенегалу. У 1962–1970 роках одночасно був головою уряду. 22 березня 1967 року пережив замах на своє життя. Залишив свою посаду по закінченню п'ятого президентського терміну в грудні 1980 року.
У 1983 році обраний членом Французької академії, став першим африканцем, обраним в академіки. Почесний голова Соцінтерну.[4] Помер 20 грудня 2001 року у Франції, де провів останні роки життя.
На честь Леопольда Сенгора названо найбільший стадіон у Сенегалі, а також міжнародний аеропорт Дакару. У 2006 році в Молдові було випущено поштову марку, присвячену Сенгору.
У 1964 році поштову марку на честь його випустили в Бразилії.
На честь Леопольда Сенгора у 2006 році було перейменовано міст Сольферно у Парижі.
Разом із Еме Сезером Леопольд Сенгор розробив концепцію «негритюду» (негритянський дух), що стала каталізатором визвольного руху у Французькій Західній Африці. Негритюд став апологією расової та історичної спільності чорношкірого населення Африки та інших регіонів проживання вихідців з Африки.
Ідея негритюду і африканської моделі соціалізму виникла у Сенгора під впливом антиідустральних настроїв 1930-х років, праць католицьких мислителів Е. Муньє, П'єра Теяра де Шардена, праць раннього Карла Маркса, творів К. Маккея, Л. Х’юза, а також поетів Еме Сезера і Л. Дамаза.
Свої ідеї Леопольд Сенгор розвинув на сторінках журналу «Негритянська освіта». Теорія негритюду засновується на винятковості психічного складу «африканської особистості», неповторності африканської цивілізації та культури, самостійного духовного, культурного і політичного розвитку африканських народів. Ця особлива психічна природа африканця полягала у його гуманізмі, гармонії з природою, емоційності на противагу раціоналізму та прагматизму європейців. Спрямований проти євроцентризму, політики примусової культурної асиміляції як компоненти політичного і соціального гноблення, негритюд проголошує своє етнокультурне (а згодом і державно-політичне) самоствердження колонізованих негроїдних народів.
Щоб здійснити цю мету, пропонувалося дотримуватися таких гасел як «культура — перш за все», «асимілювати не будучи асимільованими». Сенгор наголошував, що гордість за свою расу — перша умова негритюду. Водночас Леопольд Сенгор акцентував увагу на тому, що основні поняття в негритюді — культура, культурна ідентифікація, а розвиток національної культури — важлива умова політичного та економічного відродження.
Згодом в негритюді почали простежуватися мотиви расової винятковості. Тож у 1940–1950 роках Леопольд Сенгор вдався до філософської концептуалізації негритюду як «антирасистського расизму». Тоді ж відбулася трансформація негритюду з культурного і літературного руху в ідеологічну доктрину, що стало світоглядною основою національно-визвольного руху.
Леопольд Сенгор пізніше видозмінив свою теорію, в основу якої тепер були покладені не расові, а культурні відмінності. Була підсилена теза про взаємодоповнення африканської і європейської традицій. У збірці есеїв «Свобода 5» (1992) він розглядав діалог культур як боротьбу, яку слід вести в XXI столітті.
Леопольд Сенгор також тісно пов'язував теорію негритюду з ідеями соціалізму. Він вважав, що його держава повинна вибрати середній шлях, рухатись до демократичного соціалізму. У книзі «Африканські країни і шлях до соціалізму» (1961) він наголошував, що соціалізм в Африці повинен засновуватися на використанні досягнень сучасної науки і техніки.[5]
Seamless Wikipedia browsing. On steroids.
Every time you click a link to Wikipedia, Wiktionary or Wikiquote in your browser's search results, it will show the modern Wikiwand interface.
Wikiwand extension is a five stars, simple, with minimum permission required to keep your browsing private, safe and transparent.
