Loading AI tools
український історик, етнограф, письменник З Вікіпедії, вільної енциклопедії
Леви́цький О́рест Іва́нович (псевдонім Маяченець; 13 [25] грудня 1848, село Маячка, Кобеляцький повіт, Полтавська губернія, Російська імперія — 9 травня 1922, с. Драбів, Золотоніський повіт, Полтавська губернія, УСРР) — український історик, етнограф, письменник. Підтримував контакти з Науковим товариством імені Шевченка у Львові, дійсним членом якого став у 1910 (1911) р. Був також членом Київської громади, дійсним членом-співробітником Південно-Західного відділу Російського географічного товариства (1876), дійсним членом (1878), членом ради (1885—1902) та заступником голови (1902—1905) Історичного товариства Нестора-літописця, дійсним членом Київського юридичного товариства (відділ звичаєвого права; від 1881 р.) і членом Українського наукового товариства в Києві (1907—1914), почесним членом Полтавської губернської вченої архівної комісії (1906) та Полтавського церковно-історико-археологічного комітету (1906), членом Київського товариства старожитностей і мистецтв; почесний член Братства імені князів Острозьких[1], академік УАН (з 1918 року). В 1919—1921 та у 1922 роках — Президент Української (Всеукраїнської) академії наук (УАН, ВУАН)
Орест Іванович Левицький | |
---|---|
Орест Левицький в 1860-ті роки життя | |
Народився | 13 (25) грудня 1848 Маячка, Кобеляцький повіт, Полтавська губернія, Російська імперія |
Помер | 9 травня 1922 (73 роки) Драбів, Золотоніський повіт, Полтавська губернія, Українська СРР |
Місце проживання | Україна |
Країна | УНР → Українська СРР |
Підданство | Російська імперія |
Національність | українець |
Діяльність | історик |
Alma mater | Київський університет |
Галузь | історія |
Заклад | Українська академія наук |
Науковий ступінь | академік |
Науковий керівник | Антонович Володимир |
Членство | НАН України |
Нагороди | 4-го ст. |
Роботи у Вікіджерелах Левицький Орест Іванович у Вікісховищі |
Народився в родині священика в селі Маячка Полтавської губернії (нині — у Новосанжарському районі Полтавської області). Батько походив з козацько-старшинського роду Носів-Левицьких. В 1857—1859 роках навчався в початковій приватній школі, у 1859—1869 роках — у Полтавському духовному училищі й семінарії
З 1870 року навчався на юридичному, згодом перевівся на історико-філологічний факультет Київського імператорського університету Св. Володимира, учень Володимира Антоновича. Закінчив університет 1874 року, дипломна праця — «Очерк внутренней истории Малороссии во второй половине XVII века».
З 1874 по 1921 рік обіймав посаду відповідального секретаря Тимчасової комісії з розбору давніх актів у Києві, був її першим історіографом. Водночас працював (до 1906, за іншими джерелами — 1909 року) викладачем російської мови і письменства в 4-й Київській гімназії та викладачем географії в музичному училищі (1876—1877 роки), а також помічником завідувача Центрального архіву в Києві (1879—1887). Співробітник журналу «Кіевская старина».
Працював діловодом управління Київського, Подільського та Волинського генерал-губернатора та від 1913 року був першим секретарем Київського товариства охорони пам'яток старовини та мистецтва[2][3].
Після революційних подій 1917 року очолював громадські й державні комісії з питань української правничої термінології. Від 1918 року був членом Комітету для охорони пам'яток історії та мистецтва.
У листопаді 1918 року включений до складу перших фундаторів (академіків) Українській академії наук.
У лютому 1919 року брав участь у роботі зборів міської колегії Київського виконкому, що підготувала перейменування вулиць Києва[4][5][6][7].
Від грудня 1919 року — в. о. Голови-Президента УАН—ВУАН. Від 1921 року — голова правничого товариства при ВУАН. У березні 1922 року став Президентом ВУАН.
Загалом написав понад 200 наукових праць з правознавства й історії України XVI—XVIII століть. Автор багатьох історичних оповідань, повісті «Ганна Монтовт»[8] на матеріалах актових книг і судових документів Волині та Гетьманщини XVI—XVIII століть, розвідки «Сім'я та побут українців у XVI ст.»[9].
Власний архів, колекцію історичних документів та бібліотеку вчений 1921 року передав до ВУАН. Нині вони зберігаються в Інституті рукопису Національної бібліотеки України ім. В. І. Вернадського (особовий архів вченого загалом містить 162 одиниці зберігання).
Помер у селі Драбів, нині в Драбівському районі Черкаської області; похований у с. Митлашівка поблизу Драбова.
У Полтаві та Києві існує вулиця Ореста Левицького.
25 грудня 2018 року на державному рівні в Україні відзначається пам'ятна дата — 170 років з дня народження Ореста Левицького (1848—1922), історика, археографа, архівіста, етнографа, літературознавця, письменника, академіка Української академії наук[10].
Seamless Wikipedia browsing. On steroids.
Every time you click a link to Wikipedia, Wiktionary or Wikiquote in your browser's search results, it will show the modern Wikiwand interface.
Wikiwand extension is a five stars, simple, with minimum permission required to keep your browsing private, safe and transparent.