Кум (рідня)

Кум, кума́ — хрещений батько (мати) по відношенню до батьків хрещеника та хрещеної матері (батька). А також хрещені батько і мати по відношенню один до одного; або чоловік або дружина куми,кума; батько (мати) дитини по відношенню до хрещеного батька і хрещеної матері^[1][2]. Якщо в хрещені батьки запрошували перших зустрічних, вони йменувалися стрічними кумами^[1].

Новгородська берестяна грамота від Гаврили до його кума Григорія, бл. 1350. Вжито давньоруське написання слова кꙋм (коум), через літеру ук.

Запит «Кумівство» перенаправляє сюди; про вид фаворитизму див. Непотизм.

У Вікіпедії є статті про інші значення цього терміна: Кум (значення).

Слово кум походить від прасл. *kumъ, утвореного від ранішої форми *kuma. Воно є праслов'янським запозиченням з балканських діалектів народної латини: від commater («хресна мати»), утвореного від приставки-прийменника com («з-») і mater («мати», спорідненого з прасл. *mati). Менш ймовірні версії, що виводять кум від прасл. *kъmotrъ («кум»), від тур. kuma («коханка», «молода дружина», «наложниця», «рабиня», «служниця»)^[3].

У минулому зв'язками кумівства зазвичай підтверджували та зміцнювали дружні стосунки, тому слово часто використовувалося в значенні друг, товариш, приятель^[1][4]. Дієслово «покуматися», «покумитися», що означає «стати кумами, хресними родичами», колись вживалося в сенсі «заприятелювати», «затоваришувати»^[5][6][5][6], приказка «кум королю і сват міністру» вживається щодо людини, що поводиться підкреслено незалежно, бундючно^[7]. У казках, байках «кум» («кумась», «кумцьо») — традиційний епітет вовка^[1], «кума» («кумася», «кумонька», «кумця») — лисиці^[2].

Явище непотизму, потурання по службі своїм друзям або родичам, також відоме як «кумі́вство»^[8].

Див. також

• Хрещені батьки

Примітки

1. Кум // Словник української мови : в 11 т. — Київ : Наукова думка, 1970—1980.
2. Кума // Словник української мови : в 11 т. — Київ : Наукова думка, 1970—1980.
3. Етимологічний словник української мови : в 7 т. / редкол.: О. С. Мельничук (гол. ред.) та ін. — К. : Наукова думка, 1989. — Т. 3 : Кора — М / Ін-т мовознавства ім. О. О. Потебні АН УРСР ; укл.: Р. В. Болдирєв та ін. — 552 с. — ISBN 5-12-001263-9.
4. Хто кому кум в українській політиці [Архівовано 27 квітня 2013 у Wayback Machine.], газета «Експрес», 25.04.2013
5. Куматися // Словник української мови : в 11 т. — Київ : Наукова думка, 1970—1980.
6. Кумитися // Словник української мови : в 11 т. — Київ : Наукова думка, 1970—1980.
7. Сват // Словник української мови : в 11 т. — Київ : Наукова думка, 1970—1980.
8. Кумівство // Словник української мови : в 11 т. — Київ : Наукова думка, 1970—1980.

Посилання

• Куми [Архівовано 9 листопада 2016 у Wayback Machine.] // Українська мала енциклопедія : 16 кн. : у 8 т. / проф. Є. Онацький. — Накладом Адміністратури УАПЦ в Аргентині. — 1960. — Т. 3, кн. VI : Літери Ком — Ле. — С. 790. — 1000 екз.
• Мінятися хустками // Українська мала енциклопедія : 16 кн. : у 8 т. / проф. Є. Онацький. — Буенос-Айрес, 1961. — Т. 4, кн. VIII : Літери Ме — На. — С. 997. — 1000 екз.
• Терміни генеалогії [Архівовано 27 липня 2011 у Wayback Machine.].
• Ступені спорідненості і ступеня властивості^{[недоступне посилання з квітня 2019]}