Loading AI tools
З Вікіпедії, вільної енциклопедії
Петро Павлович Крайнєв (29 лютого 1952, Київ — 9 грудня 2014, Київ) — український науковець-патентознавець, фахівець у галузі інтелектуальної власності. Доктор наук у галузі права, кандидат економічних наук (2002). Розробник моделі процесу формування об'єкта промислової власності, фундатор патентної справи в Україні, співзасновник системи правової охорони інтелектуальної власності в Україні.
| Петро Крайнєв | |||
|---|---|---|---|
 | |||
| Народився | 29 лютого 1952
Київ, УРСР | ||
| Помер | 9 грудня 2014 (62 роки) Київ, Україна | ||
| Поховання | Берковецьке кладовище | ||
| Alma mater | Київський громадський інститут патентознавства (1976) Київський технологічний інститут харчової промисловості ім. А. І. Мікояна (1979) Центральний інститут підвищення кваліфікації керівників та фахівців народного господарства (1983) | ||
| Галузь | патентознавство, інтелектуальна власність | ||
| Заклад | Міністерство вищої і середньої спеціальної освіти Української РСР (1980—1981) Київський громадський інститут патентознавства (1981—1995) Науково-дослідний центр патентної експертизи (1996—1999) Український інститут промислової власності (1999—2001) Науково-дослідний інститут інтелектуальної власності (2001—2005) Науково-дослідний центр судової експертизи з питань інтелектуальної власності (2005—2014) | ||
| Посада | заступник начальника, викладач, професор, заступник директора, директор | ||
| Вчене звання | професор | ||
| Науковий ступінь | доктор наук у галузі права кандидат економічних наук (2002) | ||
| Науковий керівник | Сергій Соболь | ||
| Членство | член-кореспондент Академії технологічних наук України | ||
| Відомий завдяки: | створенню моделі процесу формування об’єкта промислової власності, формуванню патентної справи в Україні, співзаснуванню системи правової охорони інтелектуальної власності в Україні | ||
| Нагороди |
| ||
Співзасновник Науково-дослідного інституту інтелектуальної власності та Науково-дослідного центру судової експертизи з питань інтелектуальної власності, директор останньої установи протягом шести років. Автор майже 100 наукових робіт[1].
Народився 29 лютого 1952 року в Києві. Батько — директор вагону-ресторану, мати — пекар-кондитер. Зростав із двома братами[2].
Закінчив школу радіоелектроніки, здобув спеціальність радіотелемайстра четвертого розряду. Протягом місяця працював радіомеханіком на радіовузлі Київського державного університету імені Тараса Шевченка, після чого був призваний до лав Радянської армії. Проходив службу у смт Десна на Чернігівщині[2].
У 1976 році закінчив Київський громадський інститут патентознавства, здобув кваліфікацію «Патентознавець Всесвітньої організації інтелектуальної власності». У 1979 році закінчив кафедру машин і апаратів харчових виробництв Київського технологічного інституту харчової промисловості ім. А. І. Мікояна, учень професора Володимира Аністратенка[2].
Протягом року (1980—1981) працював заступником начальника патентно-ліцензійного відділу Міністерства вищої і середньої спеціальної освіти УРСР. З 1981 року — педагог своєї alma mater, Київського громадського інституту патентознавства[2].
З 1996 року — директор Науково-дослідного центру патентної експертизи. Через три роки очолив створений на його базі Український інститут промислової власності. З 2001 року — заступник директора заснованого ним у співробітництві Науково-дослідного інституту інтелектуальної власності[2].
У 2002 році здобув науковий ступінь кандидата економічних наук, захистивши дисертацію на тему «Формування системи управління промисловою власністю» (науковий керівник — професор Сергій Соболь)[3].
З 2005 року — директор заснованого ним разом з колегами Науково-дослідного центру судової експертизи з питань інтелектуальної власності. У 2011 році вийшов на пенсію, продовжував працювати в установі завідувачем лабораторії[2].
Помер після важкої хвороби на 63-му році життя 9 грудня 2014 року. Похований разом з родиною на Берковецькому кладовищі (ділянка № 54, 50°29′33.62″ пн. ш. 30°23′56.26″ сх. д.).
У 2017 році Науково-дослідним центром судової експертизи з питань інтелектуальної власності була заснована щорічна науково-практична конференція «Проблеми теорії та практики судової експертизи з питань інтелектуальної власності» («Крайнєвські читання»), присвячена пам'яті професора Крайнєва[4].
Одним із перших в незалежній Україні почав організовувати наукові та судово-експертні роботи у сфері інтелектуальної власності, співзаснував систему правової охорони інтелектуальної власності в Україні. З 1984 року виконав близько 200 судових експертиз, пов'язаних, зокрема, з винаходами та корисними моделями.
Кандидатська дисертація Петра Крайнєва 2002 року стала першою в Україні, у якій досліджувалась галузь інтелектуальної власності та була розроблена модель процесу формування об'єкта промислової власності. У тому ж році заснував новий вид судової експертизи у сфері інтелектуальної власності[2].
У 2009 році, разом з народним депутатом України Володимиром Полохалом, намагався створити Державний комітет з питань інтелектуальної власності, що викликало спротив багатьох колег. Патентний повірений Валерій Ситцевой заявив тоді, що за рік до цього опублікував власне дослідження наукового доробку професора Крайнєва, у якому начебто довів, що деякі його роботи «компіляція та плагіат того, що зробили інші фахівці». Самого Крайнєва Ситцевой назвав «людиною з вельми сумнівною репутацією»[5]. Ці ж звинувачення у плагіаті повторила у великій статті для «УНІАН» кандидат економічних наук Леся Дідківська[6].
Про погляди та діяльність Петра Крайнєва у 2017 році детально писали його колеги Геннадій Андрощук та Наталія Ковальова[2]:
 |
Завжди вважав, що в Україні в процесах приватизації не враховувалась в повному обсязі вартість основних фондів підприємств. Неодноразово наголошував на цьому та пропонував шляхи вирішення цієї важливої проблеми. Проводив «інтелектуальний аудит» на підприємствах з метою допомогти виявити та правильно обліковувати інтелектуальну власність. |  |
Неодноразово брав участь у роботі Генеральної асамблеї Всесвітньої організації інтелектуальної власності. Заснував та очолював науково-практичні часописи «Інтелектуальна власність» та «Інтелектуальний капітал». Член редакційної ради часопису «Судова експертиза», редакційних колегій низки інформаційно-аналітичних видань[2].
Член-кореспондент Академії технологічних наук України, позаштатний консультант Комітету Верховної Ради України з питань науки і освіти (1998—2012). Обирався суддею третейського суду[2].
Seamless Wikipedia browsing. On steroids.
Every time you click a link to Wikipedia, Wiktionary or Wikiquote in your browser's search results, it will show the modern Wikiwand interface.
Wikiwand extension is a five stars, simple, with minimum permission required to keep your browsing private, safe and transparent.
