Коронація в Східній Римській імперії
З Вікіпедії, безкоштовно encyclopedia
Коронація імператора Східної Римської імперії — низка заходів та церемоній, які супроводжували вступ на посаду нового імператора Східної Римської імперії. За тисячолітню історію Східної Римської імперії правові норми, що регулювали процес коронацію, змінювались в залежності від доби. Форма та церемоніал коронації істотно відрізнялися в різні історичні періоди.
До середини V століття н. е., тоді ще єдина Римська імперія була «солдатською» й вирішальну роль у проголошенні імператора грали легіони. У зв'язку з цим майбутньому імператору було потрібно в результаті «рітуалізірованих символічних взаємодій» сформувати тісний зв'язок з військом, забезпечивши тим самим їх вірність та стабільність свого правління. Пізніше першість впливу перейшла до Сенату та сенаторів.
Інформація про коронацію імператорів V—VI століть відома з втраченої праці Петра Патрикія, фрагменти якої включив до свого трактату «Про церемонії» імператор Костянтин VII Багрянородний (913—959). Завдяки цьому трактату відомо, що в перші століття існування Східної Римської (Візантійської) імперії церемонія коронації мала, згідно з римськими традиціями, світський характер. На рубежі VI—VII століть церемонія перемістилася з Іподрому і палацу до церкви.
Точно не доведено, коли в церемонію коронації було включено «помазання на правління» імператора Верховним першосвященником, яке з другої половини IX століття цей ритуал став неодмінною умовою легітимного імператора. Відомо, що імператор Юліан (361 р.) коронувався шляхом підняття на щит і увінчаний золотим вінцем, наданим одним із його прапороносців. Пізніше корону на голову майбутнього суверена почали покладати Константинопольські патріархи. Імператор Лев II, який був коронований патріархом Акацієм у 473 р., який читав молитви над короною й урочисто коронував монарха.
У пізній період Східно-Римської (Візантійської) історії сталася теократизація імператорської влади, що вплинуло на появу додаткових рис в обряді коронації.