Китайсько-тайванські відносини
білатеральні відносини / З Вікіпедії, безкоштовно encyclopedia
Китайсько-тайванські відносини (кит. трад. 海峽兩岸關係 «міжпротокові відносини», англ. Cross-Strait relations «відносини через протоку», або англ. Mainland–Taiwan relations «материково-тайванські відносини»[1]) — історичні та поточні двосторонні відносини між материковим Китаєм (Китайською Народною Республікою) та Тайванем (Республікою Китай).
Взаємини складні та суперечливі у зв'язку зі спором про політичний статус Тайваню, що виник після передачі управління островом від Японської імперії до Китайської Республіки наприкінці Другої світової війни в 1945 році та наступного розколу між КНР і Республікою Китай у результаті громадянської війни в Китаї. Сторонам належить визначитися, чи два китайські уряди досі перебувають у стані громадянської війни за один Китай, де кожен керує одним із двох «регіонів» або частин однієї країни (наприклад, «Консенсус 1992 року»), а якщо ні, то чи готові возз'єднатися за принципом «одна країна, дві системи», а також чи представляють вони нині окремі держави (або «Тайвань» і «Китай», або два Китаї). Англомовний вираз «відносини через протоку» вважається нейтральним терміном, який уникає посилання на політичний статус будь-якої сторони.
Дебати щодо юридичного завершення громадянської війни тривають[2], оскільки жодного мирного договору чи перемир'я підписано не було, попри те, що 1949 року, коли громадянська війна рішуче обернулася на користь КПК, гоміньданівський уряд Республіки Китай відступив на Тайвань, де встановив тимчасову столицю в Тайбеї, а КПК проголосила утворення Китайської Народної Республіки з урядом у Пекіні.
Відтоді відносини між урядами в Пекіні та Тайбеї характеризуються обмеженими контактами, напругою та нестабільністю. У перші роки тривали військові конфлікти, а на дипломатичному рівні обидва уряди боролися за право називатися законним урядом Китаю. Після демократизації Тайваню питання політичного і правового статусу Тайваню звелося до вибору між політичним об'єднанням із материковим Китаєм та незалежністю Тайваню де-юре. КНР залишається ворожою до будь-якого офіційного оголошення незалежності та продовжує претендувати на владу над Тайванем.
Водночас зросли неурядові та напівдержавні обміни між двома сторонами. 2008 року між ними почалися переговори про відновлення «трьох сполучень» (поштового, транспортного, торговельного), перерваних із 1949 року. Китай — найважливіша ціль тайванських прямих іноземних інвестицій.[3] Дипломатичні контакти загалом обмежуються періодами, коли при владі уряди, сформовані Гоміньданом. Однак і за часів правління Демократичної прогресивної партії (ДПП) продовжуються через неофіційні канали переговори з практичних питань.[4]