Йоган Петер Франк
німецький лікар З Вікіпедії, вільної енциклопедії
німецький лікар З Вікіпедії, вільної енциклопедії
Йоган Петер Франк (нім. Johann Peter Frank; 1745—1821) — австрійський лікар німецького походження; реформатор медичної освіти, засновник соціальної гігієни як самостійної наукової дисципліни.
| Йоган Петер Франк | |
|---|---|
| Johann Peter Frank | |
 | |
| Народився | 19 березня 1745 Родальбен |
| Помер | 24 квітня 1821 (76 років) Відень |
| Поховання | Віденський центральний цвинтар |
| Країна | .svg){kind=small} Королівство Баварія |
| Діяльність | лікар, викладач університету |
| Alma mater | Страсбурзький університет, Гайдельберзький університет Рупрехта-Карла |
| Галузь | медицина |
| Заклад | Віденський університет, Геттінгенський університет, Вільнюський університет, Падуанський університет, Павійський університет. |
| Науковий ступінь | Medicinae Dr. |
| Науковий керівник | Georg Matthäus Gattenhof |
| Вчителі | Georg Matthias Gattenhofd[1] |
| Відомі учні | Philipp Franz von Waltherd[1] |
| Членство | Academy of Science for Public Utilityd Краківське наукове товариствоd[2] |
| Діти | Йозеф Франк (медик) |
 Йоган Петер Франк у Вікісховищі | |
Йоганн Петер Франк був молодшим з тринадцятьох дітей бакалійника. У 1761 році він вивчав філософію у Меці, а з 1763 року — медицину у Страсбурзькому університеті; у 1776 році закінчив медичний факультет Гайдельберзького університету. Захистивши докторську дисертацію «Дієтика раннього дитячого віку», він отримав звання лікаря та оселився у невеликому лотарингському містечку Бич (фр. Bitche). У 1769 році Франк отримав місце окружного лікаря у Раштаті, де через два роки організував школу для акушерок. Невдовзі він також заснував школу хірургії для фельдшерів.
У 1779 році у Мангейме вийшов перший том його «Системи загальної медичної поліції» («System einer vollständigen medicinischen Polizey»); у 1780 році вийшов другий, а у 1783 році — третій том. У своїй роботі, окрім всього іншого він, обговорюючи питання плодючості населення, висловлювався проти обітниці безшлюбності, що накладався католицькою церквою на священиків, що викликало запекле цькування Франка, і у 1784 році він прийняв пропозицію Геттінгенського університету викладати загальну й спеціальну терапію, фізіологію, патологію, медичну поліцію та судову медицину. Однак вже з наступного року він переїхав до Павії (Північна Італія, Ломбардія) на місце померлого Тіссо. Тут він реорганізував справу викладання в університеті: ввів п'ятий додатковий рік навчання до чотирьох, що існували раніше, сприяв поліпшенню викладання патологічної анатомії і намагався поєднати викладання хірургії та медицини на одному факультеті. Він був призначений директором шпиталю у Павії завідувачем всієї медичної служби Ломбардії. У 1788 році вийшов четвертий том «медичної поліції». У 1792 році він опублікував працю «De curandis hominum morbis epitome» («Лікування чоловічих хвороб»). Був широко відомий також його підручник судової медицини.
У 1795 році він був запрошений у Віденський університет — професором клінічної медицини та директором загальної Віденської міської лікарні і клініки внутрішніх хвороб. У 1802 році була надрукована його автобіографія.
У 1804 році Франк вирішив перейти у Віленський університет — на особливих умовах: йому обіцяли дві «сполучені кафедри» — клініки і особливої терапії, хоча остання статутом Віленського університету і не передбачалась. Сімейство Франків оселилось у домі, що належав університету, який тепер відомий у Вільнюсі як «дім Франка», 17 листопада 1804 року Йоган Петер Франк розпочав читання лекцій у якості професора кафедри клінічної медицини. Ним був складений проект поліпшення викладання медичних наук, прийнятий на загальному засіданні професорів університету 15 жовтня 1804 року. Основними положеннями проекту були сувора послідовність у вивченні медичних наук, продовження навчання на медичному факультеті до 6 років, розширення програми викладання за рахунок створення двох кафедр (головних курсів) і двох додаткових курсів. До семи кафедр, що були передбачені статутом Віленського університету, за новим проектом додавалась ще кафедра особливої терапії. Франк став статським радником.
Пробувши у Вільно 10 місяців, у серпні 1805 року, Франк прибув у Санкт-Петербург, де став ректором і керівником кафедри Медико-хірургічної академії, деканом медичної ради, членом Головного училища управління і отримав звання лейб-медика імператора Олександра I і чин дійсного статського радника з жалуванням 12133 рублі (як лейб-медик він отримував 9033 рублі, як ректор академії — 600 рублів, за завідування кафедрою — 2500 рублів). Франк вдихнув нове життя у Медико-хірургічну академію та поклав початок виділенню суспільної гігієни в Росії у самостійну наукову дисципліну; став членом Російської академії наук.
Протидія Якова Васильовича Вілліє, лейб-хірурга Олександра I, призвела до того, що 25 лютого 1808 року він був «звільнений за проханням від служби з надання пенсії», хоча кафедру ще деякий час займав. Відтак повернувся до Відня, де у 1811 році вийшов 5-й том «медичної поліції», а у 1817 році — 6-й том. Не дивлячись на короткочасне перебування у Санкт-Петербурзі, він залишив помітні сліди; так, за його ініціативою були засновані кафедри фізіології та патології, перетворені клініки, покладена основа ветеринарної школи.
У 1767 році він одружився вперше, але його жінка Катерина померла через рік після одруження від пологової гарячки; через півроку помер його перший син. У 1770 році він одружився вдруге (з Marianne Wittlinsbach), і у грудні 1771 року, у Раштаті, народився син Йозеф, котрий стане професором Віленського університету після від'їзду тата у Санкт-Петербург — з 1805 по 1823 роки.
Seamless Wikipedia browsing. On steroids.
Every time you click a link to Wikipedia, Wiktionary or Wikiquote in your browser's search results, it will show the modern Wikiwand interface.
Wikiwand extension is a five stars, simple, with minimum permission required to keep your browsing private, safe and transparent.
